Постанова

від 09.06.2015 по справі 910/22634/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 910/22634/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Колос Ю.В. - довіреність № 137 від 25.04.2014;

Качмар О.Й. - довіреність № 136 від 25.04.2014;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: Шенк О.Ю. - довіреність № 3 від 07.02.2014;

Сюсєль І.М. - довіреність № 3 від 07.02.2014;

від відповідача 3: Масімова Е.Е. - довіреність № 05703-13244 від 26.11.2014;

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Реле"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014

у справі № 910/22634/14 (суддя - Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Реле"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Реле - Інвест";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Сіті";

3. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсними договорів купівлі - продажу та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

У судовому засіданні 09.06.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Реле" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реле - Інвест" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Сіті" (далі - відповідач 2) в якому, посилаючись на порушення власних прав та інтересів, просило суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,0420 га, кадастровий номер 8 000 000 000:79:013:0005, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Горького, 52-54, цільове призначення: будівництво комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об'єктів з підземним паркінгом, що укладений 14.05.2010 р. між ТОВ "Реле - Інвест" та ТОВ "Матріс М", який зареєстрований у реєстрі за № 1007;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,0420 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0005, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Горького, 52-54, цільове призначення: будівництво комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об'єктів з підземним паркінгом, що укладений 13.07.2010 р. між ТОВ "Матріс М" та ТОВ "Гарден Сіті", який зареєстрований у реєстрі за № 1372;

- визнати недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 4,0420 га., кадастровий номер 8000000000:79:013:0005, серії ЯЖ № 933946, який виданий ТОВ "Гарден Сіті", що зареєстрований 23.11.2010 р. у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-8-00415.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 14.05.2010 р. було вчинено директором відповідача 1 з перевищенням повноважень, зокрема, на підставі рішення загальних зборів учасників, яке визнано судом недійсним, що, за твердженням позивача, свідчить про недійсність вказаного договору. Разом з цим, про недійсність договору від 13.07.2010, на думку сторони свідчить той факт, що спірна земельна ділянка була відчужена особою, яка не мала право на її відчуження. В свою чергу, за доводами позивача, державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий на підставі недійсного правочину, у зв'язку з чим позивач просить визнати його також недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 в частині визнання недійсним державного акту на право власності в позові відмовлено. В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.07.2010 провадження у справі було припинено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Науково - виробнича фірма "Реле" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права та не в неповному обсязі з'ясував обставини справи. Зокрема, дійшов неправомірного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, а також необґрунтовано відмовив в позові про визнання недійсним оспорюваного державного акта, оскільки, за твердженням апелянта, укладення спірних договорів та видача відповідачу 2 державного акту на право власності на земельну ділянку істотним чином порушують права та законні інтереси позивача, саме як учасника відповідача 1. Крім того, апелянт наполягав на тому, що резолютивна частина рішення, яка була проголошена в судовому засіданні місцевого господарського суду та резолютивна частина оригінала рішення, наявного в матеріалах справи є відмінними, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2015 апеляційну скаргу ТОВ "Науково - виробнича фірма "Реле" прийнято до провадження та призначення до розгляду на 03.03.2015.

Розгляд справи неодноразово відкладався, справа слухалася різними складами суду.

Так, розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В., яка ухвалою від 03.03.2015 прийняла до розгляду апеляційну скаргу позивача та розпочала її розгляд спочатку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015, зокрема, було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 3).

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали від 19.05.2015 приватним нотаріусом КМНО Вегерою Л.О. було надано завірену копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 за № 1007. Крім того, відповідачем 2 було надано копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.07.2010 та копію державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ 933946 (в судовому засіданні 09.06.2015 колегією суддів та сторонами були оглянуті оригінали вказаних документів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані відповідачем 2 копії документів засвідчені стороною частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому, в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, сторони не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем неодноразово подавалися заяви та клопотання, зокрема, про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами; про направлення матеріалів справи до правоохоронних органів та зупинення провадження; про продовження строку розгляду апеляційної скарги; про винесення судом окремої ухвали; про роз'яснення ухвали суду; про витребування доказів; про відтворення технічного запису судового процесу.

Так, клопотання позивача про фіксування судового процесу технічними засобами, а також клопотання про витребування доказів були задоволені судом апеляційної інстанції в попередніх судових засіданнях. Крім того, було задоволено клопотання про відтворення технічного запису судового процесу. Після прослуховування запису проголошення судом першої інстанції вступної та резолютивної частини рішення, встановлено факт наявності розбіжностей між резолютивною частиною рішення, яка була проголошена в судовому засіданні місцевим господарським судом та резолютивною частиною оригіналу рішення, наявного в матеріалах справи.

В задоволенні інших клопотань позивача судом апеляційної інстанції було відмовлено, зокрема, через необґрунтованість доводів, якими сторона мотивувала зазначені клопотання, в тому числі через невідповідність вимог апелянта (викладених в уточненому клопотанні про зупинення провадження у справі) приписам ст. 79 ГПК України. Крім того, під час розгляду справи відбулася часткова відмова апелянта від заявлених клопотань.

Представники позивача у судовому засіданні 09.06.2015 підтримали апеляційну скаргу (з урахуванням доповнень) та просили її задовольнити, скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача 2 у судовому засіданні 09.06.2015 заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та поясненнях на апеляційну скаргу. Зазначили, що погоджуються з висновками місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на права власності, а також в частині припинення провадження щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 (з посиланням на припинення обох сторін вказаного правочину). Крім того зазначили, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.07.2010 ними також заперечується, однак вирішення процесуального аспекту щодо припинення судом першої інстанції провадження в цій частині позову, підлягає перевірці судом апеляційної інстанції. Щодо часткової невідповідності резолютивної частини оригінала рішення, наявного в матеріалах справи з резолютивною частиною рішення, яке було проголошено в судовому засіданні, представники відповідача 2 зазначили, що вважають даний факт людською помилкою (людським фактором).

Представник відповідача 1 у судове засідання 09.06.2015 не з'явився, разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що з 21.10.2014 відповідач 1 є припиненим, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис за № 10681170017009119.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні 09.06.2015 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду апеляційної скарги. Клопотання про ознайомлення з матеріалами справи було задоволено судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим в засіданні була оголошена перерва для надання часу представнику на ознайомлення з матеріалами справи. Після перерви представник відповідача 3 підтримав клопотання про відкладення розгляду справи для написання письмового відзиву на апеляційну скаргу. Вказане клопотання було відхилено судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є виключно правом, а не обов'язком суду.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач 3 завчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги (в тому числі про час та місце попередніх судових засідань), своєчасним направленням на адресу сторони процесуальних документів по справі. Зокрема, отримання відповідачем ухвали від 21.04.2015 (якою сторону було залучено до справи в якості іншого відповідача) відбулося 05.05.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411612416230. Відтак, з цієї дати Департамент ЗРВО КМР був обізнаний про дану справу, мав право бути присутнім в судових засіданнях в якості відповідача по справі та користуватися всіма процесуальними правами сторони, зокрема, правом на надання відзиву та пояснень, ознайомлення з матеріалами справи, подання клопотань та заяв, тощо.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що загальний строк апеляційного провадження у даній справі становить більше 4 місяців, а в судах обох інстанцій - близько 7 місяців.

В свою чергу, в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів представників відповідача 2 стосовно того, що строк розгляду даної справи є досить тривалим, тоді як в матеріалах справи наявна достатня кількість належних доказів для вирішення спору та прийняття постанови судом апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, зважаючи на наявність у відповідача 3 достатньої кількості часу (з моменту залучення зазначеної особи стороною у справі) для ознайомлення з матеріалами справи та надання пояснень по суті спору, а також необмежене право сторони брати участь у попередньому судовому засіданні, з урахуванням обов'язку суду вирішувати спори упродовж розумного строку, клопотання відповідача 3 про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, тоді як апеляційна скарга підлягає розгляду по суті.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги (з урахуванням доповнень до неї) заперечень на апеляційну скаргу, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.05.2010 між ТОВ "Реле - Інвест" (продавець) та ТОВ "Матріс М" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 1007 (далі - договір від 14.05.2010).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку, розташовану в м. Києві по вул. Горького, 52-54, Голосіївський район, площею 4,0420 га, кадастровий номер 8 000 000 000:79:013:0005, цільове призначення: будівництво комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об'єктів з підземним паркінгом.

В свою чергу, 13.07.2010 між ТОВ "Гарден Сіті" (покупець) та ТОВ "Матріс М" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 1372 (далі - договір від 13.07.2010).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку, розташовану в м. Києві по вул. Горького, 52-54, Голосіївський район, площею 4,0420 га, кадастровий номер 8 000 000 000:79:013:0005, цільове призначення: будівництво комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об'єктів з підземним паркінгом.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 23.11.2010 ТОВ "Гарден Сіті" отримало державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 933946, зареєстрований 23.11.2010 р. у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-8-00415, який позивач також просить визнати недійсним у зв'язку з тим, що на його думку, зазначений акт було видано на підставі недійсного правочину.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що договір від 14.05.2010 був укладений на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Реле-Інвест" від 14.05.2010, оформленого протоколом загальних зборів учасників товариства від 14.05.2010 № 14/05-10 про продаж земельної ділянки, яким було надано директору ТОВ "Реле-Інвест" - Спатарю С.А. повноваження на укладення від імені товариства договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Факт того, що на момент відчуження спірної земельної ділянки за договором від 14.05.2010 позивач був учасником ТОВ "Реле-Інвест" (з часткою 10% у статутному капіталі товариства) підтверджується належними доказами (зокрема, статутом відповідача 1, копія якого наявна в матеріалах справи) та не заперечується сторонами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 910/8694/13 за позовом ТОВ "НВФ "Реле" до ТОВ "Реле-Інвест", позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсним рішення від 14.05.2010 загальних зборів учасників ТОВ "Реле-Інвест", яке оформлене протоколом № 14/05-10 від 14.05.2010 про продаж належної ТОВ "Реле-Інвест" земельної ділянки загальною площею 4,0420 га, цільове призначення - для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торгово-офісних об'єктів з підземним паркінгом, що розташована за адресою: вул. Горького, 52-54 у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:013:005 надання директору ТОВ "Реле-Інвест" Спатарю С.А. повноважень на укладення від імені товариства договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Зазначена постанова вступила в законну силу, є обов'язковою до виконання в розумінні ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України, а відтак приймається та досліджується судом апеляційної інстанції в якості належного та допустимого доказу на підставі ст.ст. 33 - 34, 36, 43 ГПК України.

Так, під час розгляду справи № 910/8694/13 судом апеляційної інстанції, зокрема, було встановлено, що ТОВ "Науково-виробнича фірма "Реле" не було належним чином повідомлене про проведення 14.05.2010р. загальних зборів учасників відповідача, внаслідок чого було порушено його право на участь в управлінні господарським товариством.

Суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача у даній справі стосовно того, що враховуючи недійсність рішення загальних зборів учасників ТОВ "Реле-Інвест" від 14.05.2010, факт того, що особа, яка уклала договір від 14.05.2010 від імені відповідача 1 (Спатарь С.А.) не мала достатньої кількості повноважень на його укладання, є встановленим в межах справи № 910/8694/13 та не спростований у даній справі.

Разом з цим, викладене не підставою для задоволення позову по даній справі, враховуючи наступне.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд апеляційної інстанції в цій частині приймає доводи апелянта про те, що ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але зацікавлена особа заперечує його дійсність.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Приписи абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язують орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Разом з цим, обидві сторони договору від 14.05.2015 є припиненими.

Так, з 21.10.2014 відповідач 1 є припиненим, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис за № 10681170017009119.

Крім того, інша сторона договору від 14.05.2010, а саме ТОВ "Матріс М", також є припиненим з 08.09.2011, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис за № 10681110010024385.

Згідно п. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, за наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Ліквідація юридичної особи - сторони у справі, здійснена після прийняття судового рішення, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, не може бути підставою для застосування пункту 6 частини першої статті 80 ГПК.

Враховуючи наведені приписи законодавства, а також той факт, що на момент прийняття рішення у даній справі (25.12.2014) ТОВ "Реле - Інвест" було припиненим у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосувати пункт 6 частини першої статті 80 ГПК України. А у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2010 до інших відповідачів підстави відсутні, зокрема через те, що вони не є сторонами спірного договору.

Тому доводи апелянта про те, що директор ТОВ «Реле - Інвест» уклав договір з перевищенням повноважень, наданих йому законом та статутом, не впливають на процесуальне рішення про припинення провадження до відповідача 1, а вимога про визнання недійсним договору від 14.05.2010 не може бути задоволена до відповідачів 2 та 3, оскільки вони не є сторонами спірного правочину.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача в частині того, що питання стосовно ліквідації відповідача 1 є неостаточним (з посиланням на той факт, що на даний час триває провадження по справі № 44/246-б Господарського суду міста Києва про банкрутство відповідача 1). Зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки згідно ч. 7 ст. 59 ГК України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим саме з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Разом з цим, як було встановлено в даній постанові, запис про припинення відповідача 1 був внесений до ЄДР ще 21.10.2014, що свідчить про офіційну ліквідацію ТОВ "Реле - Інвест" саме з цієї дати.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 13.07.2010, укладеного між ТОВ "Гарден Сіті" (покупець) та ТОВ "Матріс М", зареєстрованого в реєстрі за № 1372, враховуючи наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що набувачем за договором купівлі-продажу від 13.07.2010 є відповідач 2, у власності якого спірна земельна ділянка перебуває на теперішній час. Оригінали договору від 13.07.2010, а також державного акту на право власності на земельну ділянку (який було видано відповідачу 2, зокрема, на підставі вказаного договору) були оглянуті судом та іншими учасниками провадження у судовому засіданні 09.06.2015, без жодних зауважень з приводу оригіналів. При цьому колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що з боку відповідача 2 правочин було вчинено з порушенням приписів законодавства, що є підставою для відмови в позові до нього.

В свою чергу, як було вищезазначено, ТОВ "Матріс М" не може бути стороною по даній справі, враховуючи її припинення з 08.09.2011, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис за № 10681110010024385.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України визначено, що у разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У пункті 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 зазначено, що не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується (аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними).

В свою чергу, первісний правочин (договір від 14.05.2014) не було визнано недійсним, тоді як обставини для визнання недійсним договору від 13.07.2010 з підстав, заявлених по даній справі, також відсутні.

Таким чином, посилання апелянта на ч. 1 ст. 216 та ст. 658 ЦК України не приймаються через необґрунтованість, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено обставин для застосування вказаних норм до спірних правовідносин, як підстав задоволення вимоги про визнання договору від 19.07.2010 недійсним.

Крім того, згідно ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звернення з позовом до суду (17.10.2014) позивач вже не був кредитором відповідача 1, тоді як з 21.10.2014 відповідач 1 взагалі є припиненим, відтак правомірними є доводи відповідача 2 про відсутність порушення прав позивача спірними правочинами.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 у іншій справі № 44/246-б про банкрутство відповідача 1 (залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2014) позивача, як кредитора відповідача 1 було замінено на компанію Фріпорт Універсал Інк. (Freeport Universal Ink.) на підставі договору про відступлення права вимоги.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України у справі № 44/246-б) позивачу було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.10.2014, якою відповідача 1 було ліквідовано.

Викладене, зокрема, є окремою підставою про відмову в позові до відповідача 2 про визнання недійсним договору від 13.07.2010.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку, з огляду на наступне.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації (ч. 7 ст. 128 ЗК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право, посвідчене державними актами, в даному випадку є похідним від договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо договір, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.05.2015 по справі № 5008/686/2012).

Оскільки до матеріалів справи не надано доказів розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2010 в судовому порядку (при цьому підстав для недійсності вказаного правочину також не було встановлено під час вирішенні даного спору), колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 933946, що зареєстрований 23.11.2010 р. у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-8-00415, а відтак про відмову в позові в цій частині до відповідача 2 та відповідача 3.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, які виявилися у проголошенні в судовому засіданні резолютивної частини рішення, яка частково не співпадає з резолютивною частиною оригінала повного тексту рішення, наявного в матеріалах справи.

Так, у пункті 3.17.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 зазначено, що вступна та резолютивна частини повного рішення мають дослівно відповідати вступній та резолютивній частинам, оголошеним після закінчення розгляду справи.

Разом з цим, під час відтворення технічного запису судового засідання Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у даній справі, який міститься на електронному носії (компакт диску) CD-R № 45252, було встановлено, що судом першої інстанції проголошено вступну та резолютивну частину рішення іншого змісту, зокрема, судом було зазначено про те, що провадження у справі щодо вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності підлягає припиненню, а в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2010 суд відмовляє.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно частини 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Разом цим, під час перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному провадженні було встановлено, що до прийняття неправильного рішення, в першу чергу, призвели (крім порушень судом першої інстанції норм процесуального права) саме порушення норм матеріального права, які, зокрема, виявилися в неповному з'ясуванні обставин справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи (п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України).

З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню. В свою чергу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям в нового рішення відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України.

Враховуючи той факт, що в частині задоволення позовних вимог до відповідача 2 та відповідача 3 суд апеляційної інстанції відмовляє, а в частині позовних вимог до відповідача 1 провадження по справі підлягає припиненню, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Реле" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі № 910/22634/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі № 910/22634/14 скасувати, з прийняттям нового рішення.

3. Провадження у даній справі до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реле - Інвест" припинити.

4. У задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Сіті" та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - відмовити.

5. Матеріали справи № 910/22634/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім