Постанова

від 10.06.2015 по справі 914/179/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа № 914/179/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна" б/н від 09.04.2015 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015 року

у справі № 914/179/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", м. Миколаїв

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна",

Львівська область, м. Новий Розділ

про стягнення 7 957 761,36 грн.

за участю представників:

від позивача - Кришнева В.М. представник (довіреність № 979/101-05-117-05

від 17.06.2014 року)

від відповідача - Данилко Р.Б. - представник (довіреність б/н від 25.02.2015року)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі № 914/179/15 (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТзОВ "БТЛК-ГРУПП Україна" на користь ТзОВ "Миколаївський глиноземний завод" - 7 367 360,83 грн. - основного боргу, 55 128,51 грн. -3% річних, 430 406,20 грн. інфляційних втрат, та 72 116,97 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини за Договором № 377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування від 16.10.2013р., зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у ТзОВ "БТЛК-ГРУПП Україна" утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, відповідно, суду не подано.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 09.04.2015 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі № 914/179/15 скасувати частково і прийняти нове рішення, яким стягнути з апелянта суму основного боргу у розмірі - 6 035 360,83 грн., 55 128,51 грн. - 3% річних та 430 406,20 грн. інфляційних втрат.

Свої доводи скаржник аргументує тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано того, що 27.02.2015р. ТзОВ "БТЛК-ГРУПП Україна" частково сплатило заборгованість в розмірі 1 332 000,00 грн., що підтверджується випискою з банку.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 06.05.2015р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.06.2015р.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі № 914/179/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна" без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 16 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (Власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна" (Замовник) укладено Договір № 377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування (а.с. 26-28) (надалі - Договір), відповідно до умов якого Власник передає, а Замовник приймає в платне тимчасове користування рухомий склад строком до 15.10.2014р. - хопер-цементовози, які належать на праві власності ТзОВ «Миколаївський глиноземний завод» (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.5. Договору кількість переданих у тимчасове користування вагонів, які підлягають оплаті визначається в актах наданих послуг із зазначенням номерів вагонів, дат прибуття кожного вагону на станцію погрузки та дат відправки на станцію повернення.

Згідно з п. 2.1. Договору рухомий склад вважається переданим в користування Власником та прийнятим Замовником з дати прибуття вагона на станцію погрузки, згідно з календарним штемпелем в залізничній транспортній накладній.

При цьому, рухомий склад вважається повернутим з дати відправлення порожнього вагона на станцію повернення згідно з календарним штемпелем в залізничній транспортній накладній (п. 2.2. Договору).

У відповідності до п. 4.1. Договору загальний час користування вагоном зменшується на кількість діб перебування такого вагону в ремонті.

Згідно з п. 4.2. Договору загальний час перебування вагона в тимчасовому користуванні, що підлягає оплаті визначається згідно умов п.п. 2.1., 2.2., та 4.1. Договору.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що розмір оплати за користування рухомим складом становить 131,20 грн. за добу та може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.9. Договору розрахунки за надані згідно Договору послуги здійснюються на підставі рахунку власника не пізніше 10 банківських днів від дати підписання акта наданих послуг.

У відповідності до п. 6.1. Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Документальними доказами у справі встановлено, що Додатковою угодою № 4 від 24.06.2014р. до Договору (а.с. 34) сторони внесли зміни до п. 4.3. Договору та встановили, що з 01.07.2014р. розмір плати за користування рухомим складом становить 150,00 грн. за добу.

В подальшому, Додатковою угодою № 5 від 29.09.2014р. до Договору (а.с. 100) сторони погодили, що на період з 01.10.2014р. по 31.12.2015р. розмір плати за користування одним вагоном в добу становить 125,00 грн.

Також, відповідно до п. 2. Додаткової угоди № 5 від 29.09.2014р. до Договору сторони погодили, що в період з 01.11.2014р. по 31.01.2015р. розрахунок за надані згідно Договору послуги здійснюється на підставі рахунку Власника не пізніше 25 календарних днів від дати підписання акта наданих послуг.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Договору, позивач в період з липня по грудень 2014 року надавав відповідачу в користування хопер-цементовози, що підтверджується:

- Актом наданих послуг від 08.08.2014р. на загальну суму 1 763 091,17 грн. без ПДВ, відповідно до якого у липні 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 406 хопер-цементовозів (а.с. 37-40);

- Актом наданих послуг від 10.09.2014р. на загальну суму 1 786 232,78 грн. без ПДВ, відповідно до якого у серпні 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 406 хопер-цементовозів (а.с. 42-47);

- Актом наданих послуг від 10.10.2014р. на загальну суму 1 600 838,13 грн. без ПДВ, відповідно до якого у вересні 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 404 хопер-цементовози (а.с. 49-55);

- Актом наданих послуг від 10.11.2014р. на загальну суму 1 820 224,93 грн. без ПДВ, відповідно до якого у жовтні 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 403 хопер-цементовози (а.с. 57-60);

- Актом наданих послуг від 10.12.2014р. на загальну суму 1 167 595,44 грн. без ПДВ, відповідно до якого у листопаді 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 803 хопер-цементовозів (а.с. 101-112);

- Актом наданих послуг від 10.01.2015р. на загальну суму 1 510 978,38 грн. без ПДВ, відповідно до якого у грудні 2014р. в користуванні у відповідача перебувало 402 хопер-цементовози (а.с. 141-146).

Таким чином загальна сума наданих позивачем послуг за умовами Договору за період з липня по грудень 2014 року складає 9 648 960,83 грн.

Більше того, з врахуванням умов Додаткової угоди № 5 від 29.09.2014р. до Договору щодо здійснення розрахунків за надані послуги, відповідач повинен був сплатити орендну плату за липень - не пізніше 22.08.2014р., за серпень - не пізніше 24.09.2014р., за вересень - не пізніше 24.10.2014р., за жовтень - не пізніше 24.11.2014р., за листопад - не пізніше 04.01.2015р. та за грудень - не пізніше 04.02.2015р.

З'ясуванням документальних доказів у справі встановлено, що відповідач заборгованість перед позивачем погасив частково у розмірі 2 281 600,00 грн., що підтверджується:

- банківською випискою від 15.09.2014р. на суму 1 717 600,00 грн. (а.с. 61);

- банківською випискою від 09.12.2014р. на суму 280 000,00 грн. (а.с. 32-33);

- банківською випискою від 11.12.2014р. на суму 284 000,00 грн. (а.с. 30-31).

Відтак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представників сторін у судовому засіданні, станом на дату подання позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги складає 7 367 360,83 грн.

Таким чином, предметом даного спору є вимога ТзОВ "Миколаївський глиноземний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 7 852 895,54 грн. з яких: 7 367 360,83 грн. - сума основного боргу, 55 128,51 грн. -3% річних та 430 406,20 грн. інфляційних втрат, що виникла у результаті неналежного виконання ТзОВ "БТЛК-ГРУПП Україна" умов Договору № 377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування від 16.10.2013р.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано часткової сплати заборгованості в розмірі 1 332 000,00 грн., що підтверджується випискою з банку від 27.02.2015р. колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 32. Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008р. «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» передбачено, що докази часткової оплати боргу, які з певних причин не були подані заінтересованою стороною до суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції розглядаються як додаткові докази. При цьому, питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів має вирішуватися з урахуванням припису частини першої статті 101 ГПК України, відповідно до якої додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Приймаючи додаткові докази, суд апеляційної інстанції має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування.

Крім цього, відповідно до п. 19. Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007р. «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» розгляд апеляційною інстанцією додаткових доказів без обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції не може вважатися підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, скаржник у справі, у жодне з судових засідань господарського суду Львівської області явку уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалами господарського суду Львівської області від 22.01.2015р. (а.с. 1-2), від 03.02.2015р. (а.с. 121-122) та від 24.02.2015р. (а.с. 180-181).

В порушення вимог статті 22 ГПК України відповідач, скаржник у справі, не повідомив суд про часткову сплату заборгованості в розмірі 1 332 000,00 грн., яка була перерахована ним позивачу після порушення провадження у справі, а тому судом першої інстанції не враховано часткову сплату боргу при прийнятті рішення. Більше того, у матеріалах справи, які підшиті та пронумеровані судом першої інстанції на 192 аркушах відсутні будь-які докази, які б свідчили про часткову оплату заборгованості відповідачем на вказану суму.

Відтак, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано часткової сплати заборгованості в розмірі 1 332 000,00 грн., що підтверджується випискою з банку від 27.02.2015р. колегія суддів вважає такими, що не спростовують законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки скаржником не обґрунтовано неможливість подання суду першої інстанції виписки з банку від 27.02.2015р. (додаткового доказу) з причин, що не залежали від відповідача.

Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 7 367 360,83 грн. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору № 377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування від 16.10.2013р.

Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що ТзОВ "Миколаївський глиноземний завод" у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача збитки заподіяні інфляцією у розмірі 535 272,02 грн. та 3 % річних у розмірі 55 128,51 грн. за період з з 23.08.2014р. по 20.02.2015р., що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені Договору № 377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування від 16.10.2013р. та прострочив сплату коштів в сумі 7 367 360,83 грн., у зв'язку з чим позивачу завдані збитки у вигляді втрат за рахунок інфляції та витрат, які ним понесені для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, колегія суддів покликається на те, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 55 128,51 грн. за період з 23.08.2014р. по 20.02.2015р.

Разом з тим, щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

При цьому, порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. Водночас, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 430 406,20 грн.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає мотивованим висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015 року у справі № 914/179/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛК-ГРУПП Україна" б/н від 09.04.2015 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 11.06.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.