Постанова

від 11.06.2015 по справі 917/1693/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 917/1693/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

позивача - Шовкова О.С. (довіреність від 15.01.2015р.)

відповідача - Колосова В. Я. (довіреність від 10.03.2015р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ ПВК «Полтава-цемент», м. Полтава (вх. № 1450 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014р. по справі №917/1693/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод будівельних матеріалів «Астор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - виробничий комплекс «Полтава-цемент», м. Полтава

про стягнення 108777,57 грн. ,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.10.2014року у справі № 917/1693/14 (суддя Гетя Н.Г.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово - виробничий комплекс "Полтава - цемент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" 60000,00 грн. основного боргу, 5416,44 грн. - пені, 36295,89 грн. - 30% процентів річних, 7070,17 грн. інфляційних втрат та 2175,65 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 12,19 грн. недоплаченого судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014р. у справі № 917/1693/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод будівельних матеріалів Астор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-цемент», м. Полтава про стягнення заборгованості в частині стягнення 5416,44 грн. пені, 36295,89 грн. 30% проценті річних, 7070,17 грн. інфляційних втрат, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2015р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.04.2015р. та зобов'язано сторін надати суду (для огляду) оригінал видаткової накладної від 26.06.2012р. №РНДц-00703, а також відповідача - докази на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі (відсутність підпису та печатки на видатковій накладній від 26.06.2012р. №РНДц-00703).

23.04.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В. розпорядженням Секретаря другої судової палати для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги з початку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015р. розгляд справи відкладено на 19.05.2015р. та зобов'язано позивача надати обґрунтовані пояснення щодо нарахування неустойки (штрафних санкцій) та збитків, відповідно до умов договору №1Ц/26/06-12 від 26.06.2012р. Відповідача зобов'язано виконати вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. (надати апеляційному суду докази на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі (відсутність підпису та печатки на видатковій накладній від 26.06.2012р. №РНДц-00703). Також сторін зобов'язано надати апеляційному суду оригінали (для огляду) договору поставки №1Ц/26/06-12 від 26.06.2012р., рахунку-фактури №СФДц-00734 від 26.06.2012р., видаткової накладної №РНДц-00703 від 26.06.2012р., податкової накладної від 26.06.2012р. №94, належним чином засвідчені копії вказаних документів зобов'язано надати суду для долучення до матеріалів справи.

19.05.2015р. у судовому засіданні оголошено перерву до 09.06.2015р.

09.06.2015р. у судовому засіданні оголошено перерву до 11.06.2015р.

10.06.2015р. від відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності у даній справі. Неможливість подання його до суду першої інстанції відповідач обґрунтовує його відсутністю в судових засіданнях суду першої інстанції.

Розглянувши вказане клопотання в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», зокрема у п. 2.1, визначено, що у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача в судові засідання суду першої інстанції не з`являвся. Проте, про розгляд справи його було повідомлено належним чином, про що свідчать повернуті на адресу суду ухвали про порушення провадження у справі (а.с. 33-35 т.1) та про відкладення розгляду справи (а.с. 48-50 т.) з відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання».

Постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального законодавства судами першої інстанції», зокрема у п. 3.9, визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, 29.10.2014 р. відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити у судове засідання повноважного представника. Судом першої інстанції відмовлено в його задоволенні з посиланням на те, що відповідач не позбавлений права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів в суді. До того ж, відповідно до матеріалів справи, сплив строк розгляду справи, передбачений ст. 69 ГПК України. Також матеріали справи свідчать про ознайомлення відповідача з матеріалами справи, що підтверджує обізнаність відповідача щодо руху та обставин даної справи (відповідна заява міститься а.с. 51 т.1).

Таким чином, враховуючи наявність в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції, та його відсутніть в судових засіданнях суду першої інстанції по причинам, які не залежать від суду, колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду апеляційної інстанції наявності поважних причин неподання клопотання про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції, а тому відмовляє в його задоволенні.

В судовому засіданні 11.06.2015р. сторони підтримали свої вимоги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014р. по справі №917/1693/14 без змін. Представник відповідача просив скасувати рішення господарського суду в частині стягнення 5416,44 грн. пені, 36295,89 грн. 30% процентів річних, 7070,17 інфляційних втрат. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12. Вказаний договір укладений між ТОВ «Харківський завод будівельних матеріалів «Астор» (постачальник) та ПАТ «ПВК «Полтава-цемент» (покупець), та відповідно до предмету даного договору, позивач зобов'язався передати відповідачу товар, найменування, кількість ціна, якого вказані у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цю продукцію на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3 договору, поставка товару здійснюється у відповідності з замовленням покупця: автотранспорт постачальника на умовах FCA склад покупця, відповідно до INCOTERMS 2000 (пункт поставки визначається у замовленні покупця).

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється частинами (партіями) протягом 3-х днів з моменту отримання письмового замовлення покупця, в якій вказується кількість товару, марка цементу (товару), ціна товару, найменування отримувача, його поштова адреса, платіжні реквізити платника.

Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що ціна на товар, який буде поставлятись постачальником протягом строку дії договору, зазначається в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору та діють до моменту зміни ціни у постачальника.

Оплата товару проводиться по цінам (з НДС), які діють у позивача на момент відвантаження, у відповідності з виставленим рахунком на умовах 100% передоплати. В разі поставки товару без попередньої оплати, розрахунок за поставлений товар проводиться на протязі 10 банківських днів з моменту поставки. Сторони мають право встановити інші строки і порядок оплати товару шляхом підписання додаткової угоди, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 6.3 договору визначено, що відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання у строки зазначені в даному договорі, зобов'язаний, на вимогу позивача, сплатити останньому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочки, за кожен день прострочки і, нарахування якої проводиться від суми простроченого платежу за весь період прострочки і закінчується в момент повного погашення заборгованості; 3% річних від простроченої суми при прострочки до 20 днів, при простроченні більше 20 днів - 30% річних. Якщо прострочка в оплаті перевищує 30 днів покупець крім пені, річних, вказаних в даному пункті, зобов'язаний сплатити постачальнику збитки в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013 р. Закінчення строку дії договору не звільняє позивача від обов'язку оплатити раніше поставлений товар з урахуванням штрафних санкцій і збитків (п. 10.1 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, відповідно до наданої позивачем видаткової накладної № РНДц - 00703 від 26.06.2012 р. відповідачу було передано товар на загальну суму 128160,00 грн. та виставлено рахунок №СФДц - 00734 від 26.06.2012 р. на оплату.

Позивач зазначає, що відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором прийняв товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, але оплатив у встановлені у договорі строки частково на суму 68160,00 грн., в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 60000,00 грн.

Крім того, на підставі п.6.3 договору та ст.625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 5416,44 грн. - пені за період з 18.02.2014 р. по 17.08.2014 р., 36295,89 грн. - 30% проценти річних за період з 11.07.2012 р. по 16.07.2014 р., збитки у розмірі 604,93 грн. та 7070,17 грн. інфляційних втрат за період з липня 2012 р. по червень 2014 р.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 109387,43 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що між сторонами виникли зобов'язання з договору поставки, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 60000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, рахунок-фактуру, видаткова накладна, яка містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") та підлягають задоволенню. Також суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 30% річних.

Проте, з таким висновком частково не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Як зазначалось, поставка за договором від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12, укладеним між позивачем та відповідачем, повинна відбуватись протягом 3-х днів з моменту отримання від покупця письмового замовлення на необхідний обсяг товару.

Сторони не заперечують проти факту поставки продукції в обсягу та за цінами вказаними в видатковій накладній від 26.06.2012 №РНД ц-00703.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували замовлення покупця на отримання товару за договором. Як зазначає відповідач (покупець) в ході розгляду справи апеляційним господарським судом, письмове замовлення на поставку товару згідно договору від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12, ним не здійснювалось, як і не здійснювалась 100% переплата, передбачена п. 5.1 договору.

До того ж, надані позивачем рахунок-фактура №СФДц-00734 від 26.06.2012р. та видаткова накладна №РНДц-00703 від 26.06.2012р. не містять посилань на укладений сторонами договір поставки від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12 (а.с. 14, 15 т.1). В графі замовлення у видатковій накладній №РНДц-00703 від 26.06.2012р. зазначено - рахунок фактура №СФДц-00734 від 26.06.2012р., в рахунку фактурі №СФДц-00734 від 26.06.2012р. значиться - без замовлення.

Надана позивачем до матеріалів справи (а.с. 55 т.1) податкова накладна №94 від 26.06.2012р. містить посилання (як на вид цивільно-правового договору) на рахунок від 26.06.2012р. №734, проте посилань на договір поставки від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12 в ній також не міститься.

Під час розгляду справи апеляційним господарським судом позивачем та відповідачем суду надано копію специфікації №1 до спірного договору, підписану сторонами та скріплену печатками підприємств. В специфікації зазначено, що обсяг поставки визначається на підставі замовлення покупця.

Таким чином, надані позивачем документи не підтверджують здійснення ним 26.06.2012р. поставки відповідачу саме на підставі поставки від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як зазначено в апеляційній скарзі, та усно підтверджено представником відповідача в судових засіданнях апеляційного господарського суду, відповідач визнає суму основного боргу у розмірі 60000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи наведені обставини та норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що поставка товару 26.06.2012р. відбулась поза умовами вказаного договору, тобто на підставі видаткової накладної № РНДц-00703.

Крім того, відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлений 26.06.2012р. товар, частково сплачена сума у розмірі 68160,00 грн., що підтверджує факт здійснення позивачем поставки, який також не заперечується відповідачем.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», зокрема згідно абз. 4 п. 12, так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 60000,00 грн. заборгованості за поставлений 26.06.2012р. позивачем товар, однак з інших правових підстав, зазначених в наведеній мотивувальній частині постанови.

Що стосується стягнення з відповідача пені, інфляційних та 30 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, пунктом 6.3 договору визначена відповідальність сторін за договором, а саме передбачено, що відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання у строки зазначені в даному договорі, зобов'язаний, на вимогу позивача, сплатити останньому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочки, за кожен день прострочки і, нарахування якої проводиться від суми простроченого платежу за весь період прострочки і закінчується в момент повного погашення заборгованості; 3% річних від простроченої суми при прострочки до 20 днів, при простроченні більше 20 днів - 30% річних. Якщо прострочка в оплаті перевищує 30 днів покупець крім пені, річних, вказаних в даному пункті, зобов'язаний сплатити постачальнику збитки в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 541 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, нарахування стороною пені здійснюється на підставі умов договору.

Таким чином, беручи до уваги факт здійснення між сторонами поставки поза межами договору від 26.06.2012р. №1ц/26/06-12, зазначене виключає наявність підстав для нарахування пені за несвоєчасне погашення грошового зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

В даному випадку, сторонами в договорі передбачений інший розмір процентів річних (при простроченні більше 20 днів - 30% річних). Матеріалами справи підтверджено прострочення сплати заборгованості відповідача понад 20 днів, тому позивач заявив до стягнення суму річних у розмірі 36295,89 грн., виходячи зі ставки процентів 30%.

А враховуючи, що між сторонами була здійснена бездоговірна поставка, а позивачем заявлено суму річних, виходячи зі ставки 30%, як передбачено в договорі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 36296,89 грн. 30% річних.

Позивачем також нараховані інфляційні втрати на суму основного боргу. Однак, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою, в порядку статті 530 ЦК України, про виконання обов'язку щодо сплати боргу за поставлений йому товар, на підставі видаткової накладної №РНДц-00703 від 26.06.2012р., а тому на думку колегії суддів правові підстави для нарахування інфляційних не виникли.

Зважаючи на це та виходячи з системного аналізу змісту норм ч.2 ст.530 ЦК України, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7070,17 грн. інфляційних є передчасними та задоволенню у даній справі не підлягають.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014р. у справі № 917/1693/14 в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 5416,44 грн. пені, 36295,89 грн. 30% річних, 7070,17 грн. інфляційних втрат, та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати за подання позову та апеляційної скарги підлягають перерозподілу, у зв'язку з частковим скасуванням рішення місцевого господарського суду та задоволенням апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись 49, 99, 101, 102, п.2, ст. 103, п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - виробничий комплекс «Полтава-цемент», м. Полтава задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014р. у справі №917/1693/14 скасувати в частині стягнення 5416,44 грн. - пені, 36295,89 грн. - 30% річних, 7070,17 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод будівельних матеріалів «Астор» (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 32359553, п/р № 26005301751148 в ПАТ «Національний кредит» в м. Бакалія, МФО 350705) на користь Товариства з обмеженою «Промислово - виробничий комплекс «Полтава - цемент» (36007, м. Полтава, вул. Червонофлотська, 29 А, код ЄДРПОУ 30406575, п/р № 26002171403001 в ПРУ КБ «Приватбанк», МФО 331401) 981,21 грн. судового збору за подання позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод будівельних матеріалів «Астор» (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 32359553, п/р № 26005301751148 в ПАТ «Національний кредит» в м. Бакалія, МФО 350705) на користь Товариства з обмеженою «Промислово - виробничий комплекс «Полтава - цемент» (36007, м. Полтава, вул. Червонофлотська, 29 А, код ЄДРПОУ 30406575, п/р № 26002171403001 в ПРУ КБ «Приватбанк», МФО 331401) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов`язати господарський суд Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 12.06.2015р.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко