Ухвала

від 08.06.2015 по справі 2а-5221/09/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/9991/15193/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі №2а-5221/09/1770 (№83885/10/9104)

за позовом Приватного підприємства «Техком»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне від 06.07.2009 №0002962342/0 та №0002972342/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Техком» (код ЄДРПОУ 33082106) щодо обчислення достовірності задекларованих та повноти сплачених обов'язкових платежів з суб?єктами господарської діяльності, що мають ознаки фіктивності за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, про що складено акт від 22.06.2009 № 780/23-400/33082106.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 42495,88 грн., у т.ч.: ІІІ квартал 2008 року - на суму 18614,74 грн.; ІV квартал 2008 року - на суму 17590,68 грн.; І квартал 2009 року - на суму 6290,46 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум, що не пов'язані з придбанням або виготовленням товарів в загальному розмірі 32688,82 грн., у т.ч.: липень 2008 року - 5833,33 грн.; вересень 2008 року - 7750,57 грн.; жовтень 2008 року - 14072,55 грн.; січень 2009 року - 5032,37 грн.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002962342/0 від 06.07.2009 про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 56477,07 грн., у тому числі за основним платежем 42495,88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13981,19 грн.;

- № 0002972342/0 від 06.07.2009 про визначення суми податкового за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 49033,23 грн., в тому числі - за основним платежем 32688,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 16344,41 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що право позивача на валові витрати та податковий кредит за результатами господарських операцій із контрагентами - ТОВ Бігма-Трейд» та ТОВ «Торгопт-Сервіс», підтверджено належно оформленими податковими накладними та первинними документами, які є у матеріалах справи.

Фактична оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, у тому числі податок на додану вартість в ціни придбання, здійснена шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджено копіями платіжних доручень, у зв'язку з чим за висновками судів попередніх інстанцій зобов'язання за даними правочинами виконано належним чином, що давало підстави позивачеві для формування за їх наслідками валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відхиляючи доводи відповідача щодо безтоварності господарських операцій, з огляду на відсутність доказів, які засвідчують факти транспортування та зберігання товарів, суди попередніх інстанцій обґрунтовували свої висновки тим, що відповідачем не надано доказів включення позивчем до складу валових витрат та податкового кредиту витрат, пов?язаних із транспортуванням та зберіганням товару.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті ( підпункт 5.2.1).

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, в судовому процесі підлягали встановленню обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування доводів про правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту за вказані звітні податкові періоди, зокрема, у зв'язку з відсутністю підтвердження фактичної поставки товару.

При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбання товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.

Наявність у покупця належним чином оформлених податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення сум, визначених ними, до складу валових витрат та податкового кредиту, оскільки, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами створення фіктивного підприємства має бути обвинувальний вирок щодо його посадових осіб, який набрав законної сили, та містив би в собі встановлені судом об'єктивні дані щодо ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

За наявності інформації про порушення кримінальних справ щодо посадових осіб контрагентів позивача, судам необхідно перевірити постановлення обвинувальних вироків у цих справах.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Разом з тим, якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 227 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун