Постанова

від 09.06.2015 по справі 922/4954/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 922/4954/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Дунаєвської Н.Г., Самусенко С.С. - доповідача,

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення та постанову господарського суду Харківської області від 22 грудня 2014 року Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року у справі№ 922/4954/14 господарського судуХарківської області за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Маю право" прозобов`язання вчинити певні дії за участю представників: від позивача: Каракоця О.Р.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Компанія "Маю право" про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії Сомова Дениса Олександровича визнати грошові вимоги позивача зі сплати заборгованості, яка станом на 19.06.2014 становить 66220,27 грн. і складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 49950,68 грн., простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 10391,92 грн., пені в розмірі 2791,26 грн., комісії в розмірі 3086,41 грн. та включення її до реєстру вимог кредиторів та ліквідаційного балансу.

Позов мотивовано тим, що у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення про припинення підприємницької діяльності позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 27.06.2014 №155/13 з проханням визнати грошові вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Компанія "Маю право" у сумі 66220,27 грн. та негайно погасити зазначену заборгованість, проте претензію позивача залишено без відповіді.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2014 у справі № 922/4954/14 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 (судді: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Ільїн О.В.), у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що обраний спосіб захисту не відповідає закріпленим в чинному законодавстві правовим положенням, оскільки прийняття будь-якого рішення за результатами розгляду вимог кредиторів, поданих в межах ліквідаційної процедури, відносяться до повноважень ліквідаційної комісії. Крім того, за рішенням місцевого господарського суду позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту надання відповідачу кредитного ліміту в розмірі 50 000 грн. за договором банківського обслуговування №Б/Н від 30.03.2011.

Не погоджуючись із судовими рішеннями ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник стверджує, що судами не враховано положення, зокрема ст.ст. 105, 112 ЦК України та не досліджено доказів, що подані позивачем на підтвердження отримання кредитних коштів відповідачем.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2015 касаційну скаргу прийнято до провадження.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.06.2015 у зв`язку з перебуванням судді Татькова В.І. у відпустці у справі №922/4954/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Плюшко І.А., судді Дунаєвська Н.Г., Самусенко С.С. (доповідач).

Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.03.2011 ТОВ "Компанія "Маю право" підписано заяву про відкриття поточного рахунку. Відповідно до вищезазначеної заяви відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом з заявою про відкриття поточного рахунку складають договір банківського обслуговування №Б/Н від 30.03.2011, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Згідно умов даного договору відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок №26000060716102 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Позивач вказував про те, що зобов`язання за договором ним були виконано у повному обсязі, надано відповідачу кредитний ліміт у сумі 50 000 грн. Проте, відповідачем порушено умови договору банківського обслуговування №Б/Н від 30.03.2011, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 66220,27 грн.

Відповідачем прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності 26.12.2012.

У зв`язку з цим позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 27.06.2014 №155/13 з проханням визнати грошові вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Компанія "Маю право" у сумі 66220,27 грн. та негайно погасити зазначену заборгованість. Претензію позивача залишено без відповіді.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про зобов`язання відповідача в особі голови ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" зі сплати заборгованості за кредитним договором та включити їх до реєстру вимог кредиторів та ліквідаційного балансу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій послались, зокрема, на невідповідність обраного способу захисту встановленим у ст.16 ЦК України та 20 ГК України способам.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками господарських судів, вважає їх передчасними та прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено перелік способів захисту прав та законних інтересів, зокрема суб`єктів господарювання.

Наведений перелік способів захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання не є вичерпним, а тому суд може захистити право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди вказали, що у разі незгоди з рішенням ліквідаційної комісії кредитор, в межах встановленого законом строку, має право звернутися до суду для його оскарження.

Суди не звернули увагу на відсутність будь-якого рішення ліквідаційної комісії.

Також не звернули увагу на норми ст.112 ЦК України, якою встановлено право позивача звернутися до суду у разі ухилення ліквідаційної комісії від розгляду вимог кредитора. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

За ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. ст. 7, 8 вказаного Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Також господарські суди на підставі пояснень відповідача дійшли висновку, що засновниками ТОВ "Компанія "Маю право" було встановлено строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 28.02.2013. Вказали, що оскільки претензія позивача направлена лише 27.06.2014, її не було розглянуто ліквідаційною комісією ТОВ "Компанія "Маю право" у зв'язку з пропуском встановленого строку для її подання та через відсутність майна у відповідача.

Із вказаним висновком колегія суддів касаційної інстанції також погодитись не може з огляду на наступне.

За ст.104 ЦК України в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності відповідачем, юридична особа припиняється, зокрема, в результаті ліквідації.

Відповідно до ч.1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами.

За ч. 6 ст. 105 ЦК України в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності відповідачем, кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надають права ліквідаційній комісії залишати вимоги кредиторів без розгляду.

Судами не враховано, що за ч.ч. 4, 5 ст.112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Суди також не врахували, що за ч.3 ст.110 ЦК України якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Також згідно ст.51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності відповідачем, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом.

У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. У разі виявлення обставин, зазначених у абзаці першому цієї частини, після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою).

Колегія суддів звертає увагу, що господарськими судами не було досліджено на якій стадії припинення перебуває відповідач на момент прийняття рішення у даній справі, оскільки в матеріалах справи міститься лише витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданий станом на 26.06.2014, тоді коли рішення місцевого господарського суду приймалося 22.12.2014.

Також судами не надано належної правової оцінки доказам, поданими позивачем на підтвердження отримання кредитних коштів відповідачем.

Згідно ч.1 ст.4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

У зв'язку із неврахуванням наведених вище норм, з огляду на межі перегляду справи в касаційному порядку, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді цієї справи господарському суду першої інстанції слід належним чином дослідити докази, подані сторонами, встановити на якій стадії ліквідації знаходиться відповідач, та враховуючи наведені вище норми права прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 у справі №922/4954/14 скасувати.

Справу №922/4954/14 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: Н. Дунаєвська

С. Самусенко