Ухвала

від 11.06.2015 по справі 2а-11393/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11393/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко В.Е., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Піскуна Ігоря Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Нафтогаз-Альянс» не порушувало вимог п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, пп. «а» п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані відповідачу під час перевірки та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та отримання бюджетного відшкодування по взаємовідносинам з ТОВ ««Ріоніт».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0007372203 від 07.08.2012 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Піскун Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Ріоніт» (код за ЄДРПОУ 36218092) за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 25.07.2012 року № 541/22-3/34881820, за змістом якого вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, пп. «а» п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за вересень 2011 року в розмірі 100126,00 грн.

Такі висновки обґрунтовані з боку відповідача наступним.

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що відповідно до додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року позивач сформував податковий кредит за рахунок ТОВ «Ріоніт» на суму ПДВ - 100 126,49 грн.

В той же час, відповідачем отримано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.02.2012 року № 172/23-12/36218092 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ріоніт» (код за ЄДРПОУ 36218092) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ВАТ «Горохівський цукровий завод» (код ЄДРПОУ 00372641) та ТОВ «Алекс-А ЛТД» (код ЄДРПОУ 33443792) за період з 01.06.2011 року по 01.11.2011 року, яким встановлено, що ТОВ «Ріоніт» сформувало податковий кредит за рахунок податкових накладних виписаних ТОВ «Алекс-А ЛТД» в вересні 2011 року на суму 11761872,41 грн. за результатом їх взаємовідносин за договором, предметом якого є продаж для подальшої реалізації природного газу. Проте, за даними акта від 12.01.2012 року № 32/2307/33443792, складеного ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про результати документальної позапланової невиїзної перевірки в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ ТОВ «Алекс-А ЛТД» за період з 01.07.2011 року по 30.11.2011 року, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Алекс-А ЛТД» здійснюється поза межами правового поля, зокрема відповідно до пояснень директора ТОВ «Алекс-А ЛТД» з 22.07.2011 1 по 20.09.2011 року), який заперечує свою участь у господарській діяльності даного підприємства, укладання договорів від імені ТОВ «Алекс-А ЛТД», печетку підприємства не отримував, не відкривав рахунків у банках тощо. Більше того, в ході перевірки були отримані пояснення директора ТОВ «Алекс-А ЛТД» з 21.09.2011 року по теперішній час, в якій він зазначає, що перереєструвала дане підприємство на своє ім'я за грошову винагороду, фінансово-господарської діяльності не вела, про діяльність підприємства з приводу реалізації газу не знала та не володіла даною інформацією, жодних договорів не укладала. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання договорів з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ «Ріоніт» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами-постачальниками в розумінні ст. 188 Податкового Кодексу України, що свідчить про формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Ріоніт» з метою надання податкової вигоди третім особам в частині надання їм права на податковий кредит, а саме формування податкового кредиту контрагентів-покупців за рахунок ТОВ «Ріоніт».

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Ріоніт» не мали реального характеру, а були спрямовані на переміщення грошових коштів з одного банківського рахунку на інший з метою безпідставного формування неподаткового кредиту.

Не погоджуючись з такими висновками відповідача, позивач у порядку п. 86.7. ст. 86 Кодексу, подавав заперечення до акту перевірки від 25.07.2012 року № 541/22-3/34881820, за результатом розгляду яких висновки акту були залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими актом перевірки від 25.07.2012 року № 541/22-3/34881820, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 року № 0007372203, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2011 року у розмірі 100126,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - Кодекс).

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначено статтею 198 Кодексу.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

Пунктом 198.6. статті 198 Кодексу визначено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10. статті 201 Кодексу).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту підприємства.

Між тим, наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит.

Згідно підпункту 14.1.18. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Так, порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений статтею 200 Кодексу.

Згідно пункту 200.1. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Так, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду ( пункт 200.3. статті 200 Кодексу).

За правилами пункту 200.4. статті 200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів (пункт 200.6. статті 200 Кодексу).

Підсумовуючи викладене, враховуючи положення п. 200.1. ст.200 Кодексу, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що правомірність формування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на пряму залежить від правомірності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту, з різниці між якими вона і складається.

Тобто, предметом перевірки податковим органом платника податку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість має бути перевірка правомірності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту та, відповідно, реальність вчинення господарських операцій, за яким формуються відповідні показники. При цьому, дослідженню підлягають податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

В той же час, за результатом дослідження обставин справи та наявних у справі доказів, судом першої інстанції було встановлено, що без дослідження та надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ріоніт», відповідачем в основу висновків відносно порушення позивачем вимог Кодексу, покладена інформація , зафіксована в актах інших органів ДПС, складених відносно ТОВ «Ріоніт» та його контрагентів по ланцюгу постачання, зокрема, ТОВ «Алекс-А ЛТД».

Крім того, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, судом першої інстанції було досліджено та надано оцінку первинним документам по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ріоніт», які ґрунтувалися на договорах купівлі-продажу природного газу від 25.08.2011 року № 8/2-ПГ та від 26.08.2011 року № 9/2-ПГ (з урахуванням додаткової угоди), за умовами яких ТОВ «Ріоніт» як продавець зобов'язувався продати позивачу як покупцю для подальшої реалізації в період вересня 2011 року природний газ (55 тис.куб.м та 278,502 тис. куб. м (166,498 тис.куб.м. за додатковою угодою) відповідно за ціною 2998,50 грн. за 1000 куб.м., окрім того ПДВ - 599,70 грн. та 3006,83 грн. за 1000 куб.м., окрім того ПДВ - 601,37 грн.), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах даних договорів.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів та сплати ПДВ у складі ціни за придбаний природний газ, позивачем подані суду копії наступних первинних документів: акти прийому-передачі обсягів природного газу.

На підтвердження виконання договору від 26.08.2011 року № 9/2-ПГ та сплати ПДВ у складі ціни за придбаний природний газ, позивачем подана суду копія податкової накладної № 20 від 08.09.2011 року на суму 100126,49 грн. (у т.ч. ПДВ - 600758,93 грн.), а також банківські виписки.

Крім того, надано лист Об'єднаного диспетчерського управління ДП «Укртрансгаз» від 19.04.2012 року № 64-370/7, яким підтверджено передачу 500,0 тис.куб.м газу для ТОВ «Нафтогаз-Альянс» у вересні 2011 року.

Також, позивачем на підтвердження реальності зазначених господарських операцій з контрагентом, подані суду докази подальшої реалізації природного газу іншим суб'єктам господарювання (копії договорів постачання природного газу, додаткових угод до них, актів приймання-передачі природного газу та ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом).

Судом першої інстанції встановлено відповідність вказаних документів вимогам чинного законодавства України, вони містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентом.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Також судом першої інстанції було встановлено, що наведені первинні документи, а також реальність взаємовідносин позивача з ТОВ «Ріоніт» за господарськими операціями купівлі-продажу природного газу згідно договорів від 25.08.2011 року № 8/2-ПГ та від 26.08.2011 року № 9/2-ПГ, вже були предметом судового розгляду в адміністративній справі № 2а-6402/12/2670, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2012 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року, по якій, встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту у серпні 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ріоніт», а також реальність відповідних господарських операцій.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, у суду відсутні підставі для виникнення сумніву у реальності та/або безтоварності спірних господарських операції позивача з ТОВ «Ріоніт». При цьому, належні докази недостовірності даних, зазначених в цих документах, відповідачем суду не подані.

За правилами ст. 16, п. 36.1., п. 36.5. ст. 36, п. 38.1. ст. 38, п. 44.1. ст. 44, п. 47.1. ст. 47, п. 49.2. ст. 49 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

При цьому, колегія суддів критично сприймає доводи відповідача щодо обгрунтувань апеляційної скарги та наданий вирок Подільського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року, оскільки вказане суперечить зазначеним вище нормам чинного законодавства України та правовій позиції Верховного Суду України.

Також колегія суддів зазначає, що всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій контрагента позивача з третіми особами, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції також було встановлено, що на момент здійснення відповідних господарських операцій, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача та/або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними.

При цьому, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом.

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів через недотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, його контрагентом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача, покладені в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.08.2012 року № 0007372203 не відповідають дійсності, внаслідок чого спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позовної заяви є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Піскуна Ігоря Олександровича - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2015року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.