Ухвала

від 09.06.2015 по справі 2а-2565/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/54162/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєва Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представників Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Перепелюка О.В.; Українсько-іспанського спільного підприємства «Іберус-Київ» - Шутого С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі №2а-2565/12/2670 за адміністративним позовом Українсько-іспанського спільного підприємства «Іберус-Київ» (далі - Підприємство) до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 00000132360 та №00000142360 від 13.02.2012 року; визнання неправомірними дій ДПІ щодо визнання нікчемними правочинів, укладених між Підприємством та його контрагентами.

На обґрунтування позову зазначило, що висновки ДПІ є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються наявними у Товариства первинними документами.

Підприємство не може бути притягнуто до відповідальності за результати діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки не впливає на діяльність будь-якого суб'єкта господарювання, на його відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, а також на його звітність перед податковими органами.

13 травня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, позов задоволено частково.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 00000132360 та №00000142360 від 13.02.2012 року, визнані протиправними та скасовані.

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що придбані Підприємством товари та отримані послуги безпосередньо пов'язані із підготовкою, організацією та веденням виробництва, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 4.01.2012 року до 18.01.2012 року ДПІ була здійснена позапланова виїзна документальна перевірка Підприємства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2008 року до 31.12.2010 року, за наслідками якої 25.01.2012 року був складений акт перевірки, у якому зазначено, що Підприємством у порушення вимог п. 1.32 ст. 1 , пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 , пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижений податок на прибуток, у розмірі 112 228,00 грн., а також у порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижений податок на додану вартість, у розмірі 89 783,00 грн.

13 лютого 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 00000142360 щодо збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 73 100,00 грн., № 00000132360 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 85 089,00 грн.

Відповідно до вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону .

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12.02.2009 року між Підприємством та ТОВ «Фронтект» був укладений договір № 1201/09, відповідно до якого Підприємство доручило, а ТОВ «Фронтект» взяло на себе зобов'язання з ремонту обладнання з використанням своїх засобів і матеріалів у строк з 12.01.2009 року до 25.02.2009 року.

Крім того, між Підприємством та ТОВ «Фронтект» була укладена усна угода, згідно якої ТОВ «Фронтект» здійснювало протягом січня 2009 року Підприємству поставку товару.

Також, між Підприємством та ТОВ «Модульмонтажгрупп», ТОВ «ТК «Альянс» були укладені усні угоди, відповідно до яких протягом січня 2009 року підприємства здійснювали Підприємству поставку товару (кругів, ножів).

Фактичне виконання сторонам договірних зобов'язань з поставки товару, виконання робіт та оплати отриманих товарів і послуг протягом січня-лютого 2009 року за вказаними угодами і договором підтверджуються видатковими накладними, рахунками фактурами, прибутковими накладними на склад, прибутковими ордерами, актом здачі-прийняття робіт, видатковими касовими ордерами щодо оплати вартості поставлених товарів та отриманих послуг.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що Підприємством були надані первинні документи, які складались у процесі виконання зобов'язань за вищевказаними угодами та договором, які підтверджують господарські операції між Підприємством та контрагентами.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду адміністративної справи прийшли до передчасного висновку, що Підприємство надало всі первинні документі для підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами з таких підстав.

Відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 9 липня 2013 року під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.,ч. 1, 2 ст. 205 Кримінального кодексу України встановлено, що ОСОБА_5 умисно були створені фіктивні підприємства ТОВ «Фронтект», ТОВ «ТК «Альянс» для прикриття незаконної діяльності.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову незалежно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7 , ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 року у справі № 21-421а11 встановлено, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

При новому розгляді адміністративної справи суду першої інстанції слід врахувати викладене і при оцінці доводів сторін правильно застосувати норми матеріального права, надати належну оцінку наявним у справі доказам на предмет встановлення реального виконання господарських операцій, а у разі їх недостатності запропонувати сторонам надати додаткові докази.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, адміністративна справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року скасувати, адміністративну справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.