Ухвала

від 09.06.2015 по справі 826/13821/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/38544/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі № 826/13821/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Ера» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000302203, № 0000292203 від 22.08.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

5 грудня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що угоди, укладені між Товариством та його контрагентом, мають ознаки безтоварності.

18 червня 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 грудня 2013 року скасована, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000302203, № 0000292203 від 22.08.2013 року визнані нечинними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 29.07.2013 року до 2.08.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за господарськими операціями із ТОВ «Стандарт Агро-Буд» за період з 1.01.2012 року до 28.02.2013 року, за наслідками якої 8.08.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 , п.,п. 138.1 , 138.2 , 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України , п.,п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, занижений податок на додану вартість, у розмірі 128 287,00 грн., а також у порушення п. 44.1 ст. 44 , п.,п. 201.1 , 201.6 , 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 122 178,00 грн.

22 серпня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000302203 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 160 358,75 грн., № 0000292203 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 152 722,50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України , входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу .

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20.04.2012 року між Товариством та ТОВ «Стандарт Агро-Буд» був укладений договір на організацію виконання підрядних робіт № 7, відповідно до якого TOB «Стандарт Агро-Буд» зобов'язався виконати роботи з монтажу навісного вентиляційного фасаду за адресою: м. Київ, вул. Антоновича 79.

12 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 16 липня 2012 року між Товариством та ТОВ «Стандарт Агро-Буд» були укладені договори на організацію виконання підрядних робіт № 11, № 12, № 14, № 16, згідно з якими Підрядник зобов'язався виконати будівельно-монтажні роботи, ремонт і фарбування корабля.

На підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало: банківські виписки; акти приймання-здачі виконаних робіт; прибуткові та податкові накладні; довідки про вартість виконаних підрядних робіт і витрат.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що надані Товариством первинні документи відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують реальність господарських операцій між Товариством і його контрагентом.

При здійсненні господарських операцій між Товариством та ТОВ «Стандарт Агро-Буд» підприємства були у встановленому законодавством порядку зареєстровані, як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податків на додану вартість.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу . Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув увагу, що відповідно до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України , п. 7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року (далі - Порядок), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Тобто, матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ДПІ у порушення вимог п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України необґрунтовано прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.