Постанова

від 17.03.2009 по справі 6/692

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

Вн. № 6/692

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 17.03.2009

р.           13 год. 54 хв.           № 6/692

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Добрянської Я.І. при секретарі судового

засідання  Богдан В.Є.  вирішив адміністративну справу

за позовом

 Товариство з обмеженою відповідальністю

"АРЗУНАК"

до

 Державна податкова інспекція у

Шевченківському районі м.Києва

про

 оскарження дій та визнання недійсним

податкового повідомлення-рішеннявід 23.04.2008р. №0002642312/0

Представники:

від позивача:

ОСОБА_1

від відповідача:  ОСОБА_2. (довіреність від 04.12.07р.

№3766/9/10-113

третя особа:

не прибув

           На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України

в судовому засіданні 13.04.2009р. проголошено вступну та резолютивну частини

постанови.

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду

м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Арзунак» з  позовом до Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення №0002642312/0 від 23.04.2008р.

В обґрунтування позовних вимог

підприємство посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про

порушення позивачем п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на

додану вартість»від 03.04.97р. №168/97ВР, а саме, віднесення до складу

податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за вересень

2004р. - жовтень 2005р. На думку позивача, висновки, викладені в актах не

відповідають дійсності та  нормам чинного

законодавства, а тому податкове повідомлення -рішення винесене за наслідками

даного акту є незаконними та підлягають визнанню недійсними.

Відповідач позов не визнав та

зазначив, що  при проведенні перевірки

Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «Торіс-7»за період з 01.09.04р. по

31.10.2005р. було встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану

вартість на загальну суму  96525,00

грн. 

Враховуючи вищевказані порушення

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було визначено суму податкового

зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму  80793,00 грн., з яких 53862,00 грн. -основний

платіж, 26931,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції, застосовані на підставі

підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України  № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. «Про порядок

погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами».

Розглянувши подані сторонами

документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у

Шевченківському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка

Товариства з обмеженою відповідальністю «Арзунак»з питань дотримання вимог

податкового законодавства в частині сплати податку на додану вартість при

взаємовідносинах з ТОВ «Торіс-7»(ЄДРПОУ 24253839) за період: з 01.09.2004р. по

31.10.2005р.

За результатами перевірки складено

акт перевірки 09.04.2008р. №880/23-12/24253839, за результатами якої було

встановлено порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про

податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР із змінами та

доповненнями (далі за текстом - Закон № 168/97-ВР).

На підставі акту перевірки

№880/23-12/24253839 від 09.04.2008р. було прийнято податкове

повідомлення-рішення №0002642312/0 від 23.04.2008 р., яке оскаржується

Позивачем.

Перевіркою правильності визначення

повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість

встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на

додану вартість», товариством безпідставно віднесено до складу податкового

кредиту суми по податкових накладних за вересень 2004р. - жовтень 2005р., що

призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на

загальну суму 96525,00 грн., в т.ч. по періодах:

вересень 2004р. -7007,00 грн.;

жовтень 2004р. -7804,00 грн.;

листопад 2004р. -8688,00 грн.;

грудень 2004р. - 4204,00 грн.;

січень 2005р. -9187,00 грн.;

лютий 2005р. -5773,00 грн.;

березень 2005р. -10054,00 грн.

квітень 2005р. -2759,00 грн.

травень 2005р. -30344,00 грн.

червень 2005р. -5170,00 грн.

липень 2005р. -2554,00 грн.

серпень 2005р. -989,00 грн.

вересень 2005р. -1699,00 грн.

жовтень 2005р. -293,00 грн.

В акті перевірки від 09.04.2008р.

№880/23-12/24253839 вказано, що Позивач безпідставно відніс до складу

податкового кредиту податок на додану вартість по податкових накладних, що

виписані ТОВ «Торіс-7», на суму ПДВ - 96525,00грн. по договору на купівлю

товару №1 від 20.09.2004р. та  №5 від

10.01.2005р. укладеного з ТОВ «Торіс-7».

Однак, рішенням Голосіївського

районного суду м. Києва від 14.06.2006р. за цивільним позовом ДПІ у

Голосіївському районі м. Києва доОСОБА_3, ТОВ «Торіс-7»встановлено, що ТОВ

«Торіс-7»було зареєстровано 02.08.04р. Голосіївською районною державною

адміністрацією м Києва та відповідно до статуту ТОВ «Торіс-7»засновником

товариства є ОСОБА_3, місцезнаходження підприємства вказано: м.Київ,

вул.Микольсько-Ботанічна 14, кв.39 .

Згідно пояснень засновника

ОСОБА_3., щодо вказаного підприємства вона ніякого відношення не має,

волевиявлення займатися господарською діяльністю вона не мала, у державних

установах товариство не реєструвала, ніяких дій по здійсненню підприємницької

діяльності не вчиняла та нікого на це не уповноважувала, а також статут товариства

вона не підписувала, банківських рахунків не відкривала, первинних

бухгалтерських документів, договорів, актів виконаних робіт вона не підписувала

свідоцтва платника ПДВ та печатку підприємства не отримувала.

Фактично підприємницька діяльність

ТОВ «Торіс-7»проводилась невідомими особами, статут містить недостовірні дані

щодо засновника та місцезнаходження підприємства, чим створені умови для

здійснення іншими фізичними особами діяльності поза державним контролем з метою

ухилення від сплати податків, а тому установчі документи не можуть вважатися

такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Отже, оскільки рішення

Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2006р. є чинним, то згідно

ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є

обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, відповідач зазначає,

що від дати - (26.08.2004) внесення до реєстру платників податку на додану

вартість ТОВ «Торіс-7», всі податкові накладні вважаються недійсними, оскільки

не відповідають вимогам чинного законодавства.

Тим самим встановлено порушення

п.п.7.4.4 п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість

та винесено оскаржуване податкове повідомлення -рішення.

На думку позивача, висновки акту

перевірки не відповідають дійсності, оскільки перевіркою не встановлено і не

доведено, що під час проведення господарських операцій зі сторони ТОВ «Арзунак»

якимось чином порушувалось законодавство: щодо всіх угод були підписані

договори, складені видаткові та податкові накладні, розрахунок проведено

повністю в безготівковому порядку на поточний рахунок продавця, податок на

додану вартість сплачено повністю в ціні товару, суми ПДВ відображені в книзі

обліку придбання товарів і у реєстрі отриманих податкових накладних повністю

відповідають даним податкових декларацій з 01.09.2004р. по 31.09.2005р.

Позивач стверджує, що не міг бути

обізнаний з обставинами державної реєстрації ТОВ «Торіс-7», оскільки остання

вела господарську діяльність, господарські операції проводила в безготівковому

порядку на свій поточний рахунок.

Відповідно до ст. 69 КАС

України  доказами в адміністративному

судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги  і заперечення осіб, які беруть участь у

справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи,

Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав

для відмови в задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України

„ Про державну податкову службу" від 04.12.90р. № 509-ХІІ (із змінами та

доповненнями) державні податкові інспекції в районах, містах без

районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові

інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками

податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків

та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також

перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів

оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Актом перевірки від 09.04.2008р.

№880/23-12/24253839 встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7

Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого завищено

податковий кредит з додану вартість на загальну суму 96525,00 грн. та винесено

податкове повідомлення - рішення №0002642312/0 від 23.04.2008р. про визначення

суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 80793,00

грн., в т.ч. 53862,00 грн. -основний платіж, 26931,00 грн. -штрафні (фінансові)

санкції.

В ході перевірки було встановлено,

що ЗАТ «Українська технологічна компанія»мала фінансово-господарські відносини

з ТОВ «Торіс-7»з яким у перевіряємий період було укладено ряд договорів та

отримано податкові накладні, видаткові накладні.

Статтею 67 Конституції України

встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і

розмірах, встановлених законом.

В силу п. 1.3 ст. 1 Закон України

"Про податок на додану вартість" - платник податку - особа, яка

згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету

податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну

територію України. А відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на

нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно

особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього

Закону. При цьому згідно п. 9.3 ст. 9 зазначеного Закону визначено, що особи,

які підпадають під визначення п. 2.3 ст. 2 цього Закону, зобов'язані

зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням

(місцем проживання).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.

7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється

включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не

підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті

робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який

засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7

Закону України "Про податок на додану вартість" право складання

податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку

на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку

заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової

адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві

юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право

покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового

кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього

Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її

заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі

і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану

вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від 16.07.1999

р. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську

діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж Закону забороняється

приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що

суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського

обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені

під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо- безпосередньо

після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву

документа (форми);

дату і місце складання; назву

підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції

і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу

ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту

7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий

кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з

банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата

виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з

використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової

накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,

послуг);

Не підлягають включенню до складу

податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з

придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними

деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього

пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до

підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової

накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт,

послуг).

Правовий аналіз наведених норм

законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може

розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові

накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як

платники податку.

Рішенням Голосіївського районного

суду м. Києва від 14 липня 2006р. суд вирішив: визначити нову редакцію статуту

ТОВ «Торіс-7» зареєстровану Голосіївською районною адміністрацією у м. Києві

10.12.2004р. недійсною з часу реєстрації, визнати недійсною реєстрацію ТОВ

«Торіс-7»в якості платника податку на додану вартість та  визнати недійсним свідоцтво платника податку

на додану вартість №37088084 від 26.08.2004р. з моменту видачі.

Рішенням Голосіївського районного

суду м. Києва від 14.06.2006р. за цивільним позовом ДПІ у Голосієвському районі

м.Києва доОСОБА_3, ТОВ «Торіс-7»встановлено, що ТОВ «Торіс-7»було зареєстровано

02.08.04р. Голосіївською районною державною адміністрацією м.Києва та

відповідно до статуту ТОВ «Торіс-7»засновником товариства є ОСОБА_3,

місцезнаходження підприємства вказано: м.Київ, вул.Микольсько-Ботанічна 14,

кв.39 .

З пояснень засновника ОСОБА_3.

стало відомо, що до вказаного підприємства вона ніякого відношення не має,

волевиявлення займатися господарською діяльністю вона не мала, у державних

установах товариство не реєструвала, ніяких дій по здійсненню підприємницької

діяльності не вчиняла та нікого на це не уповноважувала, а також статут

товариства вона не підписувала, банківських рахунків не відкривала, первинних

бухгалтерських документів, договорів, актів виконаних робіт вона не підписувала

свідоцтва платника ПДВ та печатку підприємства не отримувала.

Згідно установчих документів

засновником ТОВ «Торіс-7»є громадянин ОСОБА_4, (ідент номер НОМЕР_1), що мешкає

за адресою : АДРЕСА_1. Крім того в період з 01.09.04р. по 31.10.2005р.

громадянин ОСОБА_4. був уповноважений здійснювати фінансово-господарську

діяльність  «Торіс-7».

Згідно наданих пояснень ОСОБА_4 ,

відібраних ГВПМ ДПІ у м. Вінниця, про факт реєстрації та фінансово-господарську

діяльність ТОВ «Торіс-7»йому нічого не відомо, немає ніякої причетності до

реєстрації підприємства, установчі документи не підписував,

фінансово-господарською діяльністю не займався, будь-які договори від імені ТОВ

«Торіс-7»та відповідні видаткові та податкові накладні, банківські документи не

підписувались, право на користування та розпорядження печаткою ТОВ

«Торіс-7»ніколи не мав.

Дані документи встановлюють та

підтверджують той факт, що ОСОБА_4. та ОСОБА_3, не підписували та не

уповноважували підписувати податкові накладні, бухгалтерські та будь-які інші

документи які б засвідчували фінансово-господарські відносини між  «Торіс-7»та ТОВ «Арзунак», а також

спростовують  достовірність підпису на

податкових накладних виписаних ТОВ «Торіс-7»в період з 2004 по 2005 рік, що

свідчать про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства.

Відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону

України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України»№996 від

16.07.1999р. первинний документ -документ, який містить відомості про господарську

діяльність та підтверджує її здіснення, а згідно із ст.. 9 цього ж Закону

забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським

операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для

бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні

бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо

-безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити:

назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені

якого складено документ; зміст та обсіг господарської операції і правильність

її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати

особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактично підприємницька діяльність

ТОВ «Торіс-7»проводилась невідомими особами, статут містить недостовірні дані

щодо засновника та місцезнаходження підприємства, чим створені умови для

здійснення іншими фізичними особами діяльності поза державним контролем з метою

ухилення від сплати податків, а тому установчі документи не можуть вважатися

такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Отже, оскільки рішення

Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2006р. є чинним, то згідно

ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є

обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 129 Конституції України

одним із основних засад судочинства є 

обов'язковість рішень суду.

Таким чином,  установчі документи ТОВ «Торіс-7»визнані

недійсними з дати їх реєстрації, тобто з 10.12.2004р. та свідоцтво про

реєстрацію ТОВ «Торіс-7»платником податку на додану вартість визнано недійсним

від дати внесення до реєстру платників ПДВ, тобто з 26.08.2004р., а всі

податкові накладні вважаються недійсними, оскільки не відповідають вимогам

чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7

Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних

надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у порядку,

передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.6.2 «Порядку

заповнення податкової накладної»затвердженого наказом Державної податкової

адміністрації України від 30.05.1997 р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві

юстиції України 23.06.1997 р. №233/2037, податкова накладна дає право,

зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрати

по сплаті податку на додану вартість. Але в абзаці 1 п.5 цього Порядку

зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення

особою іншою, ніж вказаною у п.2 даного Порядку. Відповідно п.2 Порядку,

податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в

податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника

ПДВ.

Відповідно до абз.10 ст.1 Закону

України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від

16.07.1999 р. первинний документ - документ, який містить відомості про

господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж

Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарських

операціях, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для

бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні

бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -

безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити:

назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені

якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність

її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати

особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із Наказом ДПА України «Про

затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»№165 від

30.05.1997р., зареєстрованого у Мін'юсті №233/2037 від 23.06.1997р. всі

складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою

платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються

печаткою такого платника податку -продавця.

Крім того, договори на купівлю

товару №1 від 20.09.04р. та №5 від 10.01.05р. укладені між Позивачем та ТОВ

«Торіс-7»є недійсним в силу закону, оскільки зазначений правочин не відповідає

загальним умовам дійсності правочину. Зокрема, відсутнє вільне волевиявлення

учасника провочину та його відповідність внутрішній волі.

Згідно ст. 203 Цивільного Кодексу

України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності

правочину. До зазначених умов відноситься: законність змісту правочину;   наявність  

у   особи,   яка  

вчиняє   правочин,   необхідного  

обсягу   цивільної

дієздатності;   вільне  

волевиявлення   учасника   провочину  

та   його   відповідність внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє

собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити

правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й

доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким

внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні. Для чинності правочину

волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній

волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що

могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити

бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності.

Відповідно до ст. 215 Цивільного

кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою

- третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є

правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У

цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім того, укладені договори між

Позивачем та ТОВ «Торіс-7»об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і

суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення

фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки

відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 "Бюджетного кодексу України" від

21.06.2001р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та

інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено

законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст. 9

вищезазначеного Кодексу "Визнаються передбачені податковими законами

України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові

платежі", згідно з ст. 2 Закону України "Про систему

оподаткування" №1251-12 від 25.06.91р., "під податком ... слід

розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня ..., здійснений

платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про

оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних

цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить

систему оподаткування" та Конституції України, оскільки протизаконні дії

Позивача та ТОВ «Торіс-7»руйнують бюджетну систему держави та систему

оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного

Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який

вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас

суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2

ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не

вимагається.

Відповідно, даний правочин не

відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме ч. 1 та 3 ст. 203

Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним

(нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України

недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з

його недійсністю.

Відповідно до ч.І ст. 236 ЦК

України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним

з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене,

зазначений договір між Позивачем та ТОВ «Торіс-7», є нікчемними, а право

Позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі

податкових накладних, виданих на виконання такої угоди, не виникає.

Це означає, що в результаті

виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові

зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи та не

спростовано позивачем, ТОВ «Торіс-7»здійснювала діяльність з оптової торгівлі

сухофруктами, арахісом, ізюм, мигдаль та інше, при цьому фактична чисельність

працюючих -1 особа (директор), складських приміщень на балансі товариства або

орендованих приміщень немало.

Крім того, позивачем в

обґрунтування дійсності господарської операцій не надано документи, що

підтверджують транспортування товару, книга продажу та придбання товарів

(робіт, послуг) за відповідний період.

Відповідно до ст. 72 Кодексу

адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням

в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної

сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі

особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст. 86 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за

своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,

всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду

наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність

кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх

сукупності.

Відповідно до підпункту 17.1.3

пункту 17.1 статті 17 Закону. України від 21.12.2000 №2181 -III «Про порядок

погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами»(із змінами та доповненнями) (далі - Закон України №

218-ІІІ), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового

зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті

"б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник

податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми

недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових

періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу),

починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи

податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків

податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти

відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових

періодів, що минули.

Таким чином, суд погоджується з

висновками ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо порушенням позивачем  вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України

«Про податок на додану вартість»та застосування до ЗАТ «Українська технологічна

компанія»штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1

статті 17 Закону України  № 2181-ІІІ.

За таких обставин, податкове

повідомлення-рішення №0002642312/0 від 23.04.2008р. про визначення суми

податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 80793,00 грн., в

т.ч. 53862,00 грн. -основний платіж, 26931,00 грн. -штрафні (фінансові)

санкції, є правомірним.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу

адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

 3)

обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх

обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з  урахуванням 

права  особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом

розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України

суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого

органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і

службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її

вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних

повноважень,  довів правомірність

прийнятого ним податкового повідомлення -рішення. 

          Зважаючи на викладене, суд дійшов

висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав

суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність

прийнятого податкового повідомлення - рішення.

Враховуючи вищенаведене в сукупності,

та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний

суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В адміністративному позові

відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено

до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження

постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови

суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови

в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному

адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                               

                                Добрянська Я.І.