Рішення

від 13.05.2015 по справі 431/2502/14-ц

СТАРОБІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.05.2015

Справа 431/2502/14-ц

Провадження 2/431/56/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

13 травня 2015 року Старобільський районний суд

Луганської області

у складі: головуючого судді Озерова В.О.,

при секретарі Дубініній О.О.,

представника позивачів за першим позовом,

представника відповідача за другим позовом ОСОБА_1,

представника відповідача за першим позовом,

представника позивача за другим позовом ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в місті Старобільську об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах приватного підприємства «Юран», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання дійсним правочину - договору купівлі-продажу корпоративних прав, розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав, стягнення збитків спричинених порушенням зобов'язання та компенсації моральної шкоди та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

встановив:

Позивачі ОСОБА_3 в інтересах приватного підприємства (далі ПП) «Юран», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за першим позовом звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання дійсним правочину - попереднього договору та стягнення збитків, спричинених порушенням зобов'язання.

В подальшому позивачі ОСОБА_3 в інтересах ПП «Юран», ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за першим позовом звернулись до суду з уточненим позовом до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав, розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав, стягнення збитків спричинених порушенням зобов'язання та компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову позивачі посилаються на те, що восени 2012 року від громадянина РФ ОСОБА_7, позивачу ОСОБА_3, як директору ПП «Юран», надійшла пропозиція про купівлю ним сільгосппідприємства. Загальними зборами засновників від 05 листопада 2012 року, засновниками підприємства була надана згода на продаж підприємства відповідачу ОСОБА_7 Зі сторони ОСОБА_7 уповноваженою особою по укладанню договору купівлі-продажу був ОСОБА_2, як представник ОСОБА_7

28 грудня 2012 року ОСОБА_3, діючи від імені всіх засновників, домовився з представником відповідача про умови договору купівлі-продажу корпоративних прав всіх засновників, а саме - була узгоджена ціна договору - грошова сума еквівалентна на момент розрахунку двом мільйонам доларів США, а також строк укладання правочину - осінь 2013 року, після виконання робіт по демонтажу будівлі ЗАВ-20, яка не була потрібна відповідачу ОСОБА_7, а також інвентаризації майна підприємства. При цьому, вони погодили питання про те, що договір купівлі-продажу корпоративних прав буде посвідчено нотаріально. Таким чином, позивачі з відповідачем пришли до згоди по всім основним умовам договору купівлі-продажу, передбачені ст. 655 ЦК України, згідно якої, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В якості забезпечення виконання своїх зобов'язань, відповідачем ОСОБА_7, через свого представника, в якості завдатку, була сплачена грошова сума еквівалентна 70 000 доларів США. Вказане забезпечення було оформлено в простій письмовій формі, у вигляді розписки, яка містила вид забезпечення - завдаток, суму завдатку, та правочин, який забезпечується завдатком - продаж корпоративних прав ПП «Юран».

Протягом 2013 року, вони неодноразово зустрічалися та обговорювали підписання угоди про купівлю-продаж корпоративних прав. ОСОБА_7 весь час обіцяв провести оплату і завіряв, що не відмовляється від наміру купити підприємство. Зі свого боку, позивачі виконали перенесення будівлі ЗАВ-20 та провели інвентаризацію підприємства.

Але, ні в осені 2013 року, ні взимку 2013-2014 років, відповідач своїх зобов'язань перед позивачами не виконав, ухиляючись від нотаріального посвідчення договору та оплати корпоративних прав.

Позивачі вважають, що ними була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується розпискою про отримання завдатку.

Позивач ОСОБА_7 за другим позовом звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування свого позову, позивач посилається на те, що 23 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_3 (засновником ПП «Юран») було укладено усний договір у простій формі купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Юран» та про те, що в рахунок платежів за придбання корпоративних прав ПП Юран», ОСОБА_7 через свого представника ОСОБА_2, надає аванс у сумі 70 000 доларів США, про що складено та підписано розписку від 28 грудня 2012 року.

Станом на дату подачі даного позову договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран» не укладено, заходи спрямовані на підписання договору відповідачем ОСОБА_3 не виконані, так як він зобов'язувався до лютого 2014 року провести відповідні заходи, спрямовані на підписання договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран» та не повернуто отриману суму авансу.

Таким чином, внесення завдатку, як способу виконання зобов'язання, може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів.

Оскільки договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран» не укладено, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана відповідачу ОСОБА_3 грошова сума в розмірі 70 000 доларів США є авансом , який підлягає поверненню ОСОБА_7

Вищевказане доведено в рішенні апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 у справі № 431/1199/14-ц, яке набрало чинності, і відповідно не потребує доказування, так як, згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні представник позивачів за першим позовом ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі позовні вимоги позивачів ОСОБА_3 в інтересах ПП «Юран», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран», укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2, розірвати договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран», укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2, стягнути з відповідача ОСОБА_7 на користь ПП «Юран» збитки спричинені порушенням зобов'язання в сумі 9 435 900 грн., моральну шкоду на користь ОСОБА_3, спричинену порушення зобов'язання в розмірі 100 000 грн. та судовий збір на користь ОСОБА_3 в розмірі 3 654 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_7 не визнав у повному обсязі, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що позов ОСОБА_7 було подано без достатніх правових підстав. Грошова сума в розмірі 70 000 доларів США була передана ОСОБА_3 в якості завдатку. Згідно ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Таким чином, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_7 слід відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 за першим позовом ОСОБА_2, позовні вимоги позивачів за першим позовом не визнав в повному обсязі, у зв'язку з наступним.

Для визначення вказаних в позові правовідносин між позивачами та відповідачем спочатку необхідно чітко визначити коло осіб та характер правовідносин з кожним з зазначених осіб.

По-перше, ОСОБА_7 не мав жодних правовідносин з ПП «Юран», ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Єдина особа з позивачів, з ким у відповідача були опосередковані правовідносини з приводу можливого придбання корпоративних прав ПП «Юран» це ОСОБА_3

В позові вказано, що у ОСОБА_7 з ОСОБА_3 йшли перемовини стосовно купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав).

Вказане детально прописано в позові та в рішенні апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року по цивільній справі № 431/1199/14-ц, де чітко вказано, що правовідносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 мали місце опосередковано через ОСОБА_2 лише відносно можливої купівлі частки (корпоративних прав) ОСОБА_3

Згідно ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України та п. п. 14.1.90. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому, ч. ч. 1-3 ст. 96 ЦК України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

З вищезазначених норми матеріального права вбачається, що продаж корпоративного права передбачає перехід права на частку в статутному капіталі господарського товариства, а сама юридична особа під час продажу корпоративних прав не є стороною правовідносин.

По-друге, позивачами вказані особи, які не пред'являють позовних вимог до відповідача.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 п. 1 ст. 32 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів.

Згідно ст. 119 ЦПК України, позовна заява серед іншого повинна містити зміст позовних вимог.

Ретельне дослідження позову дає можливість стовідсотково стверджувати - позовна заява не містить жодної вимоги до ОСОБА_7 від ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Вказані особи фактично не мають вимог до відповідача, однак з невідомих причин вказані позивачами.

При цьому, ПП «Юран» в позовній заяві не визначено позивачем, однак в резолютивній частині позовної заяви містяться позовні вимоги ПП «Юран» до ОСОБА_7

До того ж, позов підписаний ОСОБА_3 як фізичною особою, а не від імені ПП «Юран».

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ним позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Справи юридичних осіб ведуть в цивільному процесі їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. 3 ст. 38 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частина 1 ст. 92 ЦК України, передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, є безперечним той факт, що ПП «Юран» є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Повноваження представника юридичної особи підтверджуються її довіреністю, яка видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, посвідченою печаткою юридичної особи (ч. ч. 1, 3 ст. 42 ЦПК України).

По-третє, в позовній заяві вказано, що ОСОБА_3 є позивачем, однак який начебто діє в інтересах ПП «Юран».

Фактично не визначено правовий процесуальний статус ОСОБА_3, якщо він діє в інтересах ПП «Юран», то чому він заявляє позовні вимоги на свою користь.

Сам ОСОБА_3 не визначився зі своїм процесуальним статусом.

По-четверте, в позові йде мова про те, що ОСОБА_3 начебто уклав з ОСОБА_2, який дія як представник ОСОБА_7 «попередній договір про наміри» купити ОСОБА_7 корпоративні права ПП «Юран».

При цьому, до позову не було додано копію вказаного начебто існуючого договору.

Позивачі в позовній заяві, розглядають розписку про отримання грошових коштів написану ОСОБА_3 28 грудня 2012 року попереднім договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Умови попереднього договору повинні дозволяти установити предмет, а також інші істотні умови майбутнього основного договору.

Істотні умови договору визначені п. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Розглядати розписку про отримання грошових коштів написану ОСОБА_3 28 грудня 2012 року попереднім договором, представник позивача ОСОБА_2 вважає правовим безглуздям, оскільки з неї взагалі не можливо встановити жодної передбаченої законом умови.

Розписка лише встановлює факт отримання ОСОБА_3 70 000 доларів США.

Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Отже, договір (протокол тощо) про наміри не тотожний попередньому договору, у тексті договору має бути чітко зазначено, що цей договір має силу попереднього договору, у іншому випадку така угода не може вважатися попереднім договором й не породжує юридичних наслідків.

Позивачі, обґрунтовуючи пред'явлені позовні вимоги, чомусь вважають, що в даному випадку було додержано вимогу щодо обов'язкової письмової форми правочину (наявність розписки) і посилаються в обґрунтування цього на положення викладені у ст. ст. 207, 218 ЦК України.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам ст. 207 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Якщо правочин не відповідає вимогам ст. 207 ЦК України, то його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Разом з тим за загальним правилом ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. В разі недодержання сторонами письмової форми правочину, для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України. Поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитись письмовими та іншими доказами, крім свідчень свідків.

В даному випадку позивачем на підтвердження факту укладання між Сторонами попереднього договору, яким у майбутньому вони домовились би укласти договір купівлі-продажу ПП «Юран», не було додано до позовної заяви жодного письмового доказу, яким би підтверджувалося існування наступних фактів:

- не було надано суду жодного письмового документу, який би підтверджував існування у Сторін намірів укласти попередній договір або взагалі якийсь правочин, як то - листування за допомогою поштового, електронного, телеграфного або факсимільного зв'язку;

- не було надано суду жодного письмового доказу, як то проекти договорів, або письмові пропозиції, в яких містилися б конкретні посилання на суттєві умови попереднього договору і майбутнього договору купівлі-продажу, а ні документів які б підтверджували прийняття однією з Сторін такої пропозиції.

Отже твердження позивача ОСОБА_3 про існування укладеного між Сторонами письмового правочину - попереднього договору, за яким відповідач ОСОБА_7 нібито прийняв на себе зобов'язання у подальшому укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ПП «Юран» є безпідставним, необґрунтованим та не підтверджується жодним належним та допустимим письмовим доказом.

На момент звернення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з уточненою позовною заявою до суду договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран», який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було.

З доказів наявних у матеріалах справи вбачається, що фактично сторони лише в усній формі вели перемовини про можливе укладення у майбутньому договору купівлі-продажу, але попереднього договору або договору про наміри, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам встановленим ч. 1, 2, 4 ст. 635 ЦК України, не уклали.

По п'яте, щодо заявленої позивачами вимоги про стягнення збитків в розмірі 9 435 900 грн., які складаються з затрат на посівну у 2013-2014 роках, упущеної вигоди від нереалізованої озимої, затрат на перенесення ЗАВу і, на думку позивачів, були спричинені внаслідок порушення зобов'язань за попереднім договором (який не було взагалі укладено), представник зазначає про наступне:

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Позивачі посилаються на те, що в ПП «Юран» було перенесено зернову автоматичну очисну віялку на інше місце, що потребувало певних витрат, які вони вважають збитками.

При цьому, правовідносини між ПП «Юран» та підприємцем ОСОБА_9 стосовно перенесення зернової автоматичної очисної віялки на інше місце, регулюються нормами ЦК України, що опосередковують правовідносини за договором підряду, згідно з яким одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

ПП «Юран» як господарюючий суб'єкт має повноваження укладати будь які угоди з контрагентами та проводити по ним оплату.

Відповідач ОСОБА_7 не давав і не мав права давати обов'язкові до виконання вказівки керівнику ПП «Юран» стосовно укладання угоди чи здійснення господарської діяльності.

Якщо керівник ПП «Юран» завдав підприємству збитків укладаючи збиткові угоди та оплачуючи виконання непотрібних підприємству робіт, то є цілком очевидним, що учасники підприємства мають його звільнити та поставити більш розумного та виваженого керівника.

Таким чином, суми сплачені ОСОБА_9 є не збитками ПП «Юран», а є оплатою підряднику за виконані за договором роботи.

В обґрунтування не отриманих прибутків внаслідок зриву посівної позивачі посилаються на ту обставину, що нібито між ними та відповідачем існувала домовленість про те, що відповідач за свій рахунок через СТОВ «Калмичанка» надасть ПП «Юран» для проведення посівної кампанії у 2013-2014 роках все необхідне для здійснення цього, а саме: посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали та здійснить оплату праці співробітників даного підприємства.

Представник відповідача звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 не є керівником та не може розпоряджатись майном СТОВ «Калмичанка».

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, де вказано, що керівником СТОВ «Калмичанка» призначено ОСОБА_2 та уповноважено представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності.

Таким чином, ОСОБА_7 не мав права щось обіцяти від імені СТОВ «Калмичанка», тим більше надавати з зернового фонду СТОВ «Калмичанка» зерна для посіву озимих у 2013 році ПП Юран.

Якщо, керівник ПП «Юран» зірвав у 2013 році посівну озимих на 1200 га. орендованих земель, та зірвав посів весною 2014 року, а засіяв яровими 930 га з 1200 га, які пустували, то саме керівник ОСОБА_3 завдав підприємству збитків, що є додатковим аргументом, до того, що учасники ПП «Юран», мають негайно звільнити ОСОБА_3 та поставити більш розумного та виваженого керівника, а потім звернутись до суду та стягнути збитки з ОСОБА_3

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України, ПП «Юран» - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України - відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з ч. 1 ст.144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

З вищевикладеного вбачається, що ПП «Юран» під час проведення фінансово-господарської діяльності передбаченої установчими документами є самостійним, самодостатнім суб'єктом господарювання. Управління роботою підприємства повинні здійснювати на підставі наявних у ним повноважень лише наступні суб'єкти - носії прав та обов'язків: власники (засновники); керівник підприємства - уповноважені органи; трудовий колектив.

Управління - керування підприємством, визначення стратегічних напрямків розвитку, планування та прогнозування майбутніх витрат, прибутків та втрат є зокрема прямим обов'язком саме Позивача по справі, який є одночасно власником (засновником) та обраним керівником підприємства. Покладення свої обов'язків на інших осіб без наявності на те достатніх правових підстав є прямим порушенням норм діючого цивільного та господарського законодавства України.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачами не було надано суду жодного належного та допустимого у даному випадку доказу, на підтвердження наявності у відповідача або СТОВ «Калмичанка» належним чином врегульованих господарських відносин з ПП «Юран», які в свою чергу могли бути безумовною підставою для виникнення майнових - господарських зобов'язань щодо надання посівних матеріалів, ПСМ, оплати праці співробітників ПП «Юран» та іншого.

Представник відповідача вважає, що в даному випадку належними письмовими доказами могли бути лише копії угод-договорів: про спільну діяльність, купівлю - продаж (насіння, паливно-мас ти ль них матеріалів) та договору про надання ПП «Юран» безоплатної грошової або товарної позики (позички).

Крім того, позивачем всупереч вимог ЦПК України не було надано у позові належне правове обґрунтування даної позовної вимоги, а саме: не було встановлено причинний зв'язок між діями або бездіяльність відповідача та негативними наслідками, які спричинили або могли спричинити такі дії; не надано детальний та обґрунтований розрахунок упущеної вигоди і спричинених збитків.

Стосовно заявленої ОСОБА_3 позовної вимоги про стягнення (відшкодування) спричиненої йому моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., представник відповідача заперечує у повному обсязі.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Закон визначає, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснюється, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, навівши в рішенні відповідні мотиви. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку із ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Положеннями п. 4 зазначеної Постанови Пленуму Верховного суду України визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до рекомендацій п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у відповідності до ст. 19 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розглянемо кожен момент окремо:

· Наявність моральної шкоди. В позові ОСОБА_3 не вказав про наявність моральної шкоди, не вказано в чому саме полягає шкода, яким чином вона проявилась та зафіксована.

· Наявність неправомірних дій. Про наявність будь яких неправомірних дій ОСОБА_7 відносно ОСОБА_3 в позові не йдеться.

· Наявність причинного зв'язку. В позові взагалі не має жодного натяку на причинний зв'язок між невизначеною моральною шкодою та невизначеними діями відповідача ОСОБА_7

З яких міркувань виходив ОСОБА_3, визначаючи розмір спричиненої йому моральної шкоди. Вказуючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі по 100 000 грн., ОСОБА_3 не вказав, з яких міркувань вказана саме ця сума, а не одна гривня, або мільйон гривень або навіть мільярд.

- Якими доказами це підтверджується. ОСОБА_3 в позовній заяві не було взагалі зазначено, якими доказами підтверджується наявність моральної шкоди, наявність причинного зв'язку, обґрунтованість розміру шкоди, не вказано міркування з яких виходив позивач, встановлюючи достатньою для відшкодування спричиненої йому моральної шкоди саме таку суму, яка дорівнює 100 000 грн.

Таким чином, слід зробити висновок, що застосування норм по відшкодуванню моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом зі значним ступенем відносності. Але, у зв'язку з тим, що позивач у своєму позові не приділив належної уваги їх ролі, їх правильному розумінню та застосуванню, вбачається, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_7 100 000 грн. моральної шкоди є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв'язку з вищевикладеним, представник відповідача ОСОБА_2 просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах ПП «Юран», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 до ОСОБА_7, відмовити в повному обсязі.

Позовні вимоги ОСОБА_7 підтримав в повному обсязі та просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 70 000 доларів США в гривневому еквіваленті на дату перерахування, перерахувавши їх на рахунок НОМЕР_3, відкритий у Старобільському відділенні ПАТ «Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805, а також стягнути судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Розглянувши позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Предметом розглянутого спору є доведеність укладання договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран» (код ЄДРПОУ 24192984) та його дійсність, неналежне виконання його однією із сторін, розірвання вказаного договору та стягнення збитків спричинених невиконанням договору, стягнення компенсації моральної шкоди та стягнення грошових коштів отриманих без достатніх правових підстав.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ПП «Юран» є юридичною особою, власниками якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Вказана обставина підтверджується Статутом підприємства (а.с. 9-14).

Суд вважає доведеним факт досягнення між сторонами справи домовленостей щодо продажу корпоративних прав ПП «Юран».

Вказаний факт підтверджується протоколом загальних зборів ПП «Юран» № 8 від 05 листопада 2012 року (а.с. 15), а також розпискою (а.с. 22).

Оцінюючи вказану розписку, згідно якої ОСОБА_3 отримав грошову суму в якості завдатку в розмірі 70 тисяч доларів США від ОСОБА_2 за продаж корпоративних прав на ПП «Юран», суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 виступав в якості представника ОСОБА_7. Під розпискою є розпис ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Вказана обставина визнана сторонами по справі, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

У відповідності до ч. 1 ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Згідно пояснень ОСОБА_2, він, разом з бухгалтером ТОВ «Калмичанка», власником якого є ОСОБА_7, 28 грудня 2012 року, передав ОСОБА_3 грошову суму в рахунок купівлі корпоративних прав ПП «Юран», та отримав від нього оговорену сторонами розписку.

Таким чином, суд розцінює вказану суму, отриману в рахунок продажу корпоративних прав, як завдаток.

Суд розцінює вказані письмові докази, а також пояснення ОСОБА_2, як доказ досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов укладання купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Юран».

У відповідності до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як встановлено в судовому засіданні і не заперечувалось представником ОСОБА_7, в якості однієї із умов укладання договору купівлі-продажу, був переніс будівлі ЗАВ-20, що підтверджується актом про прийняття-передачу виконаних робіт (а.с. 35).

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог про визнання дійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Юран», укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з одного боку та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2, 28 грудня 2012 року.

Згідно пояснень ОСОБА_2, під час зустрічі з ОСОБА_3, той висловив готовність, після сплати грошових коштів, укласти з ОСОБА_7 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу корпоративних прав, але він, від імені свого довірителя та на підставі його вказівок, відмовився від сплати грошової суми та нотаріального посвідчення договору, наполягаючи на перерахування грошових коштів на рахунок ПП «Юран».

Враховуючи, що ПП «Юран», не було стороною договору купівлі-продажу, а тому не могло бути отримувачем грошових коштів, суд приходить до висновку до безпідставності відмови ОСОБА_7 в виконанні умов договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо).

Згідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Відповідно до ст. 538 ЦК України, сторона яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомляти про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги про розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Юран», укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з одного боку та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2, 28 грудня 2012 року.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд вважає доведеними витрати ПП «Юран» по переносу ЗАВ-20 в сумі 236000 гривень, що підтверджуються актом від 15 липня 2013 року (а.с. 35), накладними та платіжними дорученнями (а.с. 24-34).

Суд вважає обґрунтованим та доведеним письмовими доказами розрахунок недоотриманої (упущеної) вигоди ПП «Юран» в розмірі 9 435 900 гривень, які б підприємство мало отримати за звичайних обставин.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до протоколу загальних зборів ПП «Юран» від 25 жовтня 2007 року (а.с. 18), ОСОБА_3 є директором ПП «Юран».

У відповідності до п. 8.18 Статуту підприємства (а.с. 13об), директор представляє підприємство у відносинах з усіма підприємствами, організаціями та громадянами. Таким чином, порушення ОСОБА_7 своїх обов'язків по виконанню договору купівлі-продажу корпоративних прав та завдання підприємству матеріальних збитків, вимусили ОСОБА_3, як керівника підприємства, приймати додаткові заходи по стабілізації положення підприємства та виконання його зобов'язань перед контрагентами, порушило його ділову репутацію в якості керівника успішно діючої юридичної особи. Тим самим ОСОБА_3 було завдано моральних страждань, розмір компенсації якої, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд оцінює в 15000 гривень.

Оцінюючи позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_3, суд приходить до наступного.

ОСОБА_7 заявлені вимоги про стягнення грошової суми, отриманої без достатніх правових підстав.

Судом встановлено, що грошова сума в розмірі 70 000 доларів США була передана ОСОБА_3 в якості завдатку.

У відповідності до ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.

Судові витрати судом розподіляються у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 220, 509, 510, 538, 651, 1212 ЦК України, ст. ст. 10-11, 60, 88, 212, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_3 в інтересах приватного підприємства «Юран», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання дійсним правочину - договору купівлі-продажу корпоративних прав, розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав, стягнення збитків спричинених порушенням зобов'язання та компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на приватне підприємство «Юран», укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з одного боку та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2.

Розірвати договір купівлі-продажу корпоративних прав на приватне підприємство «Юран», укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з одного боку та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Юран» с. Байдівка Старобільського району Луганської області (код ЄДРПОУ - 24192984) збитки спричинені порушенням зобов'язання в сумі 9 435 900 (дев'ять мільйонів чотириста тридцять п'ять тисяч дев'ятсот) грн.

Стягнути з відповідача ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) у відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушення зобов'язання суму в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.

Стягнути з відповідача ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційнийномер НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7 в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушення зобов'язання в розмірі 85 000 (вісімдесят п'ять тисяч) грн. - відмовити за необґрунтованістю.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Озеров