Постанова

від 16.06.2015 по справі 5006/6/163/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.06.2015 справа №5006/6/163/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПопков Д.О. Марченко О.А., Радіонова О.О. при секретарі судового засідання Максимовій О.Ю. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. (повний текст підписано 17.03.2015р.) по справі№5006/163/2012 (суддя Кагітіна Л.П.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області до Публічного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів», м. Волноваха Донецької області простягнення 135610,23 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.02.2013р. по справі №5006/6/163/2012, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський завод", м. Маріуполь Донецької області (Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Волноваський комбінат хлібопродуктів", м. Волноваха Донецької області (Відповідач) задоволено частково, стягнуто з Відповідача 873296,40грн. заборгованості та 10849,05грн. пені. У стягненні 135610,23грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% за кожен день прострочення вказаним судовим рішенням відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2013р. рішення Господарського суду Донецької області від 27.02.2013р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. по справі №5006/6/163/2012 в частині відмови в стягненні 135610,23 грн. скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. залишено без змін. При цьому, касаційним судом наголошено на необхідності наданні правової оцінки відповідності п. 6.6.договору поставки №170912-3 від 17.09.2012р. вимогам законодавства.

При новому розгляді даної справи рішенням Господарського суду Донецької області від 16.10.2013р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013р., стягнуто з відповідача 135610,23 грн. як проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, у розмірі 0,5% за кожен день прострочення.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014р. по справі №5006/6/163/2012 було скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. та рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2013р., справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. Вищим господарським судом України знову наголошено на необхідності при новому розгляді встановити характер нарахувань, які передбачені п. 6.6. договору поставки №170912-3 від 17.09.2012р.

12.03.2015р. за результатами повторного нового розгляду справи Господарським судом Запорізької області (з урахуванням розпорядження голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014р. «Про зміну територіальної підсудності господарських справ») було визнано недійсним п.6.6 договору поставки №170912-3 від 17.09.2012р. ( далі - договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод» та Публічним акціонерним товариством «Волноваський комбінат хлібопродуктів», м. Волноваха Донецької області, та в задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області до Публічного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів», м. Волноваха Донецької області про стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 ЦК України, у розмірі 0,5% за кожний день прострочення в розмірі 135610,54 грн. відмовив повністю.

Рішення місцевого суду вмотивовано невідповідністю п.6.6 вказаного договору приписам ст. 61 Конституції України зважаючи на запровадження ним подвійного стягнення пені та містить посилання на позицію Верховного Суду України в аналогічних справах.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. по справі №5006/163/2012 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 135610,54грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неправильне застосування норм ст.ст. 536, 549, 692, 694, Цивільного кодексу України при визначені правової природи стягуваних процентів, які на думку Скаржника, не є пенею.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., Зубченко І.В., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. порушене апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 16.06.2015 року о 14.00. год.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось з фіксацією у протоколі в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін у судове засідання 16.06.2015р. попри належне повідомлення без пояснення причин не з'явились, що, зважаючи на невизнання їх явки обов'язковою та достатності наявних матеріалів справи для здійснення апеляційного перегляду, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 17.09.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольський завод", м. Маріуполь Донецької області (Постачальником) та Публічним акціонерним товариством "Волноваський комбінат хлібопродуктів " м. Волноваха Донецької області (Покупцем), було укладено договір поставки №170912-3 (далі - договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити шрот соняшниковий.

Розділом 4 договору сторони дійшли згоди щодо ціни товару та умов розрахунків:

- ціна за одиницю Товару, загальна вартість Товару, що поставляється, строки поставки, кількість поставки, зазначається Сторонами у Специфікаціях до Договору (п.4.1 договору);

- розрахунки за поставлений товар згідно Договору Товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання рахунка на оплату партії Товару визначеної в Специфікації (факсом або електронною поштою) або з поставки товару (п.4.4 договору);

- оплата вважається здійсненою в момент виходу грошових коштів з поточного рахунку Покупця (п.4.5 договору).

Згідно із п.6.4 договору у випадку прострочення оплати або не повної оплати Товару в строки, зазначені у договорі, Покупець зобов'язується на вимогу Постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов'язання.

Поряд з цим, відповідно п.6.6 договору за невиконання грошових зобов'язань крім визначених умовами договору Сторона, що прострочила, сплачує іншій Стороні проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення.

На виконання умов Договору Позивачем, за видатковими накладними №79 від 29.10.2012р., №78 від 29.10.2012р., №85 від 31.10.2012р., №93 від 01.11.2012р., №102 від 02.11.2012р., №104 від 03.11.2012р., №119 від 06.11.2012р., №124 від 07.11.2012р. поставлено Відповідачеві продукцію на загальну суму 873 296,40 грн.

Поставлену згідно означених видаткових накладних продукцію на підставі довіреностей серії ВК№432 від 29.10.2012р., серії ВК№437 від 01.11.2012р. з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

Внаслідок неналежного виконання Публічним акціонерним товариством «Волноваський комбінат хлібопродуктів», м. Волноваха Донецької області своїх зобов'язань за договором у останнього утворилася заборгованість за поставлену продукцію, стягнення якої було предметом розгляду Господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області в межах означеної справи. Зважаючи, що рішення від 27.02.2013р. за результатами попереднього розгляду цієї справи в частині задоволення позовних вимог про стягнення відповідної суми заборгованості було залишено без змін, факт прострочення виконання Відповідачем грошових зобов'язань з оплати отриманого товару є встановленим та має преюдиціальне у розумінні ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України для розгляду питання щодо стягнення спірної суми процентів за переглядуваним рішенням.

Виходячи з матеріалів справи та з обставин досліджених судом першої інстанції, Позивач в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення з Відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами посилається на умови п. 6.6 Договору та приписи ст.ст.536, 549, 625 Цивільного Кодексу України. За доводами Позивача, передбачені у Договорі купівлі-продажу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення не підпадають під визначення неустойки (пені). Вказує, що нарахування процентів за користування безпідставно одержаними чужими грошовими коштами на підставі ст.536 Цивільного кодексу України є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримання ним грошових коштами, належних до сплати кредиторові.

В свою чергу, місцевим суд, проаналізувавши на виконання вказівок Вищого господарського суду України передбачені п. 6.6. договору проценти за користування чужими грошовими коштами, дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою з огляду на спосіб обчислення такі проценти є пенею, в порядку п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України визнав п.6.6. договору недійсним, як такий що суперечить ст.61 Конституції України, та відмовив у задоволені стягуваних на підставі цього пункту договору процентів в сумі 135610,54грн.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги з огляду на таке:

Беручи до уваги правову природу договору, кореспондуючі права та обов'язки сторін, оцінка заявлених вимог цілком правомірно здійснена місцевим господарським судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки.

Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, ч.3 ст. 692 Цивільного кодексу України як спеціальною нормою для правовідносин поставки (купівлі-продажу) конкретизовані положення ст.536 цього Кодексу щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та встановлено, передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Розмір таких процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, діюче законодавство передбачає можливість сторонам визначати саме розмір процентів, які за своєю сутті не є заходом відповідальності (п.2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.), а виступають у якості плати за користування чужими грошовими коштами. Між тим, розглядуваний п.6.6. договору визначає стягувані проценти як наслідок порушення грошового зобов'язання і встановлює спосіб їх розрахунку (за кожен день прострочення), що дозволяє кваліфікувати ці проценти як пеню за ознаками, встановленими ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, що узгоджується із обов'язковою в силу ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України позицією Верховного Суду України щодо застосування вказаних норм матеріального права, висловленою у постанові від 24.12.20013р. у справі №8/5025/1402/12.

Доводи Скаржника не спростовують означеної позиції щодо правової природи передбачених п.6.6. договору процентів, адже жодною мірою не впливають на запроваджений цим пунктом порядок розрахунку процентів, що не відноситься до компетенції сторін згідно ст.536 Цивільного кодексу України. Отже, у світлі передбаченої п. 6.4. договору пені за порушення виконання грошових зобов'язань, місцевий суд дійшов справедливого висновку про неможливість в силу ст.61 Конституції України подвійного застосування заходів відповідальності одного виду (пені) та правомірно в порядку п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України визнав недійсним п.6.6. договору.

В свою чергу, недійсність п.6.6. договору як правової підстави у розумінні ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України для висування розглядуваних позовних вимог про стягнення 135610,23грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% за кожен день прострочення, в контексті приписів ст.ст.216, 236 вказаного Кодексу щодо моменту визнання недійсним положення договору та правовими наслідками недійсності, зумовлює відсутність у Позивача захищуваного права на стягнення означеної суми та відмову у задоволені такої позовної вимоги.

За таких обставин, апеляційним судум не встановлено передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення по суті заявлених і розглянутих позовних вимог.

Таким чином, Донецький апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги, що згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України має наслідком віднесення на рахунок Скаржника понесених ним витрат зі сплати судового збору за апеляційне оскарження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський завод», м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. (повний текст підписано 17.03.2015р.) у справі №5006/6/163/2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2015р. (повний текст підписано 17.03.2015р.) у справі №5006/6/163/2012 залишити без змін.

3. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Д.О. Попков

Судді: О.А. Марченко

О.О. Радіонова

Надруковано 5 примірників: 1,2 - сторонам, 3- у справу, 4- місцевому суду, 5- ДАГС