Постанова

від 08.06.2015 по справі 907/1065/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа № 907/1065/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи - підприємця ОСОБА_3 (надалі ФОП ОСОБА_3М.) б/н від 26.03.2015р. (вх. № 01-05/1488/15 від 02.04.2015р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р.

у справі № 907/1065/13

за позовом: ОСОБА_2 особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі ФОП ОСОБА_4І.)

до відповідача-1: ФОП ОСОБА_3

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛівіяВ» (надалі ТзОВ В«ЛівіяВ» )

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р.,

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: ОСОБА_3 (НОМЕР_1, виданий Ужгородським МВГУДМСУ в Закарпатській області 08.11.2013р.); ОСОБА_5 - представник (довіреність № 135 від 09.07.2014р.);

від відповідача-2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.12.2013р. у справі №907/1065/13 (суддя Русняк В.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2014р. (головуючий-суддя Кузь В.Л., судді Желік М.Б., Михалюк О.В.), відмовлено повністю в задоволенні позову, судові витрати покладено на позивача (а.с.121-129, т.1; 91-98, т.2).

15 жовтня 2014 року Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду Закарпатської області від 23.12.2013р. та постанову ЛАГС від 15.05.2014р у справі № 907/1065/13. Справу передав на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області (а.с. 165-168, т.2).

У постанові від 15.10.2014 року Вищий господарський суд України вказав, що, вирішуючи питання законності представництва за довіреністю, господарські суди не дали правової оцінки доводам позову про те, що представник позивача - ОСОБА_6 і представник ТзОВ В«ЛівіяВ» - ОСОБА_7 є родичками, а правочини були вчинені після ухвалення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області заочного рішення про задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. Зазначив, що покладання господарськими судами виключно на позивача тягар доказування наявності вини у діях ФОП ОСОБА_6 суперечить правилу частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України, за яким відсутність своєї вини має доводити особа, яка порушила зобов'язання, а щодо правового режиму спірного майна - вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх заперечень.

Оскаржуваним рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р. у справі № 907/1065/13 (суддя Васьковський О.В.) задоволено позов ФОП ОСОБА_4 Визнано недійсним договір купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., укладений між приватним підприємцем ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 та ТзОВ В«ЛівіяВ» про передачу у власність швейних машинок універсальних в кількості 2 штук торгових марок Pegasus та Jamato. Визнано недійсним договір купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., укладений між приватним підприємцем ОСОБА_6 та ТзОВ В«ЛівіяВ» про передачу у власність швейного обладнання в загальній кількості 21 одиниці. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2608,60 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ТзОВ В«ЛівіяВ» на користь ОСОБА_4 2608,60 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. (а.с.181-189, т.3).

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що правовий статус майна, переданого від відповідача-1 до відповідача-2 за оспорюваними договорами купівлі-продажу презумується як спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Позивач і відповідач - 1 діяли як суб'єкти підприємницької діяльності, але водночас на результати їх діяльності поширюється дія норм, що регулює майнові відносини подружжя. Правочин не може суперечити не тільки актам цивільного законодавства (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України), а й суб'єктивним цивільним правам та обов'язкам, які випливають із законодавства або встановлені правочином. Визнаючи недійсними договори купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., суд вважав правомірним застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Стверджує, що при укладенні спірного договору від імені ПП ОСОБА_4 на підставі довіреності від 10.07.2008р. вона діяла в межах повноважень, визначених довіреністю. Звертає увагу на відсутність закону, який би забороняв вчиняти правочин між родичами. Щодо спірного договору купівлі продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ТзОВ «Лівія», наголошує на тому, що відчужене майно не є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до п. 2.2 п.п. «г» шлюбного договору між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_6, оскільки придбане та використовувалось ФОП ОСОБА_6 виключно для ведення професійної підприємницької діяльності. Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р. у справі № 907/1065/13, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4

Позивач в запереченні на апеляційну скаргу вважає, що при укладенні спірних правочинів мали місце зловмисна домовленість їх сторін, порушення правил представництва та їх фіктивність. Стверджує, що відсутність доказів про придбання саме відповідачем-1 відчуженого швейного обладнання унеможливлює застосування умов шлюбного договору до оспорюваних правочинів. Покликається на те, що спірне швейне обладнання придбане подружжям ЦАП під час шлюбу. Просить залишити без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р. у справі №907/1065/13, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 - без задоволення.

Відповідач-2 не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач та відповідач-1 не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення та реєстр вихідної кореспонденції ЛАГС від 08.05.2015р.

08.06.2015р. від відповідача-2 надійшло клопотання б/н від 08.06.2015р. (вх. № 01-04/3607/15 від 08.06.2015р.), в якому Товариство просить розглянути апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 без участі його представника. Одночасно, просить задоволити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення відповідача-1 і його представника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р. у справі № 907/1065/13.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2012р. між ПП ОСОБА_4 (продавець), в особі уповноваженого представника ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності ВКМ № 810539 від 10.07.2008р., посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_8, та ТзОВ „ЛівіяВ» (покупець), в особі директора Товариства ОСОБА_7, яка діє на підставі статуту, укладено договір купівлі-продажу швейного обладнання, за умовами якого продавець передає у власність та поставляє покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити обладнання, а саме: швейні машинки універсальні в кількості - 2 шт. (торгових марок Pegasus та Jamato) частково розукомплектовані, потребують ремонту, і сплатити за нього продавцю грошову суму, встановлену п. 3 договору (а.с.16-17, т.1).

Відповідно до розділу 3 договору ціна обладнання становить 5000,00 грн. Оплата покупцем ціни обладнання здійснюється у касу продавця. Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок з продавцем протягом 15 календарних днів з моменту підписання даного договору. Право власності на обладнання переходить до покупця в момент укладення даного договору.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору поставка обладнання здійснюється протягом 10 робочих днів. Датою поставки вважатиметься дата, коли представник покупця, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, оглянув і прийняв обладнання.

Продавець зобов'язаний передати обладнання покупцю на визначених даним договором умовах протягом 10 робочих днів із дня укладення даного договору, а також передати покупцю обладнання у комплектації, передбаченій даним договором. Покупець зобов'язаний оплатити обладнання за ціною й у терміни, встановлені цим договором (п.п.5.1.1, 5.1.2, 5.3.2 договору).

Пунктом 9.1 передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, тобто з дати зазначеної над текстом даного договору, і діє до виконання сторонами у повному обсязі своїх зобов'язань, передбачених даним договором.

Також, 01.04.14 між ПП ОСОБА_6 (продавець), у власній особі діючого на підставі свідоцтва про державну реєстрацію та ТзОВ В«ЛівіяВ» (покупець), в особі директора Товариства ОСОБА_7, яка діє на підставі статуту, укладено договір купівлі-продажу швейного обладнання, відповідно до якого продавець передає у власність та поставляє покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити обладнання, а саме: швейні машинки універсальні в кількості - 10 шт. (різних торгових марок) частково розукомплектовані, потребують ремонту; машинка оверлок - 3 шт. (розукомплектовані); петельна машинка - 1шт. (непрацездатна); гудзикова машинка - 1 шт., швейна машинка двухголовкова - 1 шт. (потребує ремонту); беєчна машинка - 1 шт.; розпошивальна машинка - 1 шт., прасувальне обладнання - 3 шт. (розукомплектоване, непрацездатне) і сплатити за нього продавцю грошову суму, встановлену в п. 3 договору ( а.с.18-19, т1).

Обладнання продається покупцю в комплектації, яка є в момент продажу. Покупець оглянув обладнання та свідомий того факту, що обладнання було у використанні та повністю випрацювало гарантійний ресурс роботи, передбачений заводом виробником, частина обладнання розукомплектована, частина непрацездатна, частина потребує негайного ремонту. На обладнання в основному відсутня будь-яка технічна й інша документація його виробника, включаючи інструкції з експлуатації обладнання, наявна в продавця технічна документація або її переклади передані продавцем покупцю до підписання даного договору (розділ 2 договору).

Розділом 3 договору встановлено, що ціна обладнання - 18860,00 грн. Оплата покупцем ціни обладнання здійснюється у безготівковій формі на банківський рахунок продавця або в касу продавця. Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок з продавцем протягом 15 календарних днів з моменту підписання даного договору. Право власності на обладнання переходить до покупця в момент укладення даного договору.

Поставка обладнання здійснюється протягом 10 робочих днів. Датою поставки вважатиметься дата, коли представник покупця, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, оглянув і прийняв обладнання (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до п.п.5.1.1, 5.1.2 договору продавець зобов'язаний передати обладнання покупцю на визначених даним договором умовах протягом 10 робочих днів із дня укладення даного договору та передати покупцю обладнання у комплектації, передбаченій даним договором.

Згідно п. 5.3.2. договору покупець зобов'язаний оплатити обладнання за ціною й у терміни, встановлені цим договором.

Пунктом 9.1 передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, тобто з дати зазначеної над текстом даного договору, і діє до виконання сторонами у повному обсязі своїх зобов'язань, передбачених даним договором.

Договори купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р. підписані та скріплені печатками їх сторін.

На виконання вказаних договорів позивач, в особі представника ОСОБА_6 передав, а відповідач-2 прийняв визначений в договорах товар вартістю 23860,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних (а.с.80-81, т.1).

За отримане обладнання ТзОВ „ЛівіяВ» сплатило продавцеві обумовлену договорами суму коштів, що підтверджується розрахунковими квитанціями серії АААА № 1/2012 та №№073702, 073704, скріпленими печаткою позивача (а.с.74, 75, т.1 на звороті).

ТзОВ „ЛівіяВ» ввела в експлуатацію придбане обладнання, що відображено в балансі Товариства та підтверджується також оформленим наказом № ОЗ-2 від 13.04.2012р., звітом про використанням коштів, виданих на відрядження або під звіт №ЛІ - 0000002 від 13.04.2012р., № ЛІ - 0000003 від 14.09.2012р.) (а.с.73-75, т.1).

Підставою звернення ФОП ОСОБА_4 до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що, на його думку, обладнання, яке є предметом оспорюваних договорів, належить йому на праві приватної та спільної сумісної власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що спірні договори укладені без його відома та згоди, за ціною, нижчою, ніж ціна придбання обладнання, що порушує його законні права та інтереси.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

В частині 7 статті 179 Господарського кодексу України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є визнання недійсними договорів купівлі і продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., укладених між ПП ОСОБА_4 та ТзОВ „ЛівіяВ» .

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції, застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 203 ЦК України, проте колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р., оскільки оспорювані договори вчинені у відповідній формі, передбаченій для даного виду договорів, особами, які мали відповідний обсяг цивільної дієздатності, підписані та скріплені печатками їх сторін.

Водночас, позивач не довів факту належності йому майна, відчуженого за договором, укладеним між відповідачами 01.04.2012р. на суму 18860,00 грн.

Висновок суду першої інстанції про те, що правовий статус майна, переданого від відповідача-1 до відповідача-2 за оспорюваними договорами купівлі-продажу, презумується як спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6, не відповідає дійсним обставинам справи.

Суд помилково відхилив доводи відповідача 1 про те, що майно, передане за договорами купівлі-продажу обладнання від 01.04.2012р., не належить до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 2.2, пунктів г), е) укладеного між гр.ОСОБА_4 та гр.ОСОБА_6 нотаріально посвідченого шлюбного договору від 12.10.11 року, зареєстрованого в реєстрі за №1907, будь-яке нерухоме та рухоме майно, набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу незалежно від способу його придбання, а також речі професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є особистою власністю того, на чиє ім'я воно придбано та/чи зареєстровано (а.с.104, 105, т.3).

Як видно зі змісту оспорюваних договорів купівлі-продажу, вони укладені від імені позивача та відповідача-1, як фізичних осіб-підприємців. Предметом цих договорів є речі професійних занять, а саме: швейні машинки універсальні. Отже, за правовим статусом майно, передане на підставі цих правочинів, не є спільною сумісною власністю подружжя, а особистою власністю позивача і відповідача-1.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми ст.234 Цивільного кодексу України.

Згідно частин 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В пункті 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Колегія суддів констатує, що спірні договори купівлі-продажу не можуть визнаватись фіктивними, оскільки, як вже зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується, що відчужене за даними договорами обладнання оплачене відповідачем-2, передане, прийняте та введене в експлуатацію Товариством.

Твердження позивача про укладення спірних договорів купівлі-продажу на підставі умислу відповідачів, що ОСОБА_6 і представник ТзОВ В«ЛівіяВ» - ОСОБА_7 є родичками, а правочини були вчинені після ухвалення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області заочного рішення про задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, не можуть слугувати підставою для визнання спірних правочинів недійсними.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що укладення договору від 01.04.2012р. вчинено представником на підставі умислу та всупереч інтересам довірителя, оскільки договір є оплатним, швейні машинки в кількості двох штук торгових марок Pegasus та Jamato на дату відчуження були розкомплектовані, потребували ремонту, без технічної документації.

Під час укладення між ПП ОСОБА_4 та ТзОВ „ЛівіяВ» договору від 01.04.2012р. представник ПП ОСОБА_4 - ОСОБА_6 діяла в межах наданих їй повноважень на підставі довіреності від 10.07.2008р., якою ПП ОСОБА_4 уповноважив її укладати договори та підписувати їх, від його імені здійснювати підприємницьку діяльність, отримувати кошти (а.с.20, т.1).

На момент підписання вказаного договору довіреність від 10.07.2008р. була дійсною, не відкликаною довірителем.

Позивач не довів належними і допустимими доказами в розумінні ст.34 ГПК України свого права власності на інші 18 шт. швейного обладнання, відчуженого відповідачем-1 відповідачу-2 за іншим оспорюваним договором від 01.04.2012р., не надав доказів коли, на підставі яких правовстановлюючих документів, за чиї кошти було придбано спірне швейне обладнання, тобто не довів порушення його права на дане майно.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу швейного обладнання від 01.04.2012р. та задоволення позову ФОП ОСОБА_4

Висновки, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому його слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду країни № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанції, який прийняв нове рішення.

З врахуванням наведеного, судові витрати згідно зі ст.49 ГПК України, п. 4.4. Постанови Пленуму ВГСУ В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» №7 від 21.02.2013р. у відшкодування витрат по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2015р. у справі №907/1065/13 скасувати. Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову.

Стягнути з позивача ОСОБА_2 особи - підприємця ОСОБА_4 (88000, м. Ужгород, вул. Керченська, 7/34, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 особи - підприємця ОСОБА_3 (юридична адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Львівська, 36, фактична адреса: 88000, м.Ужгород, вул.Козацька,43/1,ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 1218,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Гриців В.М.

ОСОБА_1