Постанова

від 11.06.2015 по справі 903/17/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 903/17/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 1 - ОСОБА_2 від 07.04.2015 р. на рішення господарського суду Волинської області від 02.03.15 р. у справі № 903/17/15

за позовом ОСОБА_3, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4, м. Луцьк

до відповідачів:1) ОСОБА_2, м. Луцьк

2) Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк

3) ОСОБА_5, м. Луцьк

про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства

та позовом ОСОБА_4, м. Луцьк

до відповідачів: 1) ОСОБА_2, м. Луцьк

2) ОСОБА_5, м. Луцьк

про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства ПП "Імідж-Інвестбуд" недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_3: ОСОБА_6 - адвокат, договір у справі;

від третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_4; ОСОБА_7 - адвокат, договір у справі;

від відповідача 1: ОСОБА_2; ОСОБА_8 - адвокат, договір у справі;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився.

від позивача ОСОБА_4: ОСОБА_4; ОСОБА_7 - адвокат, договір у справі;

від відповідача 1: ОСОБА_2; ОСОБА_8 - адвокат, договір у справі;

від відповідача 2: не з'явився.

Рішенням господарського суду Волинської області від 02.03.2015 р. у справі № 903/17/15 (суддя Дем'як В.М.), з урахуванням ухвал від 07.04.2015 р. про виправлення описки, позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу частки статутного капіталу приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 12.12.2014 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2; витребувано з володіння ОСОБА_5 100 % статутного капіталу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" шляхом передачі у власність ОСОБА_4 100 % статутного капіталу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд". При прийнятті рішення суд виходив з того, що спірний договір укладений під впливом обману та наявні правові підстави для задоволення віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. Додатковим рішенням від 08.04.2015 р. господарським судом Волинської області проведено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою від 07.04.2015 р., в якій просив скасувати рішення господарського суду Волинської області від 02.03.2015 р. у справі № 903/17/15 за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" недійсним; про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства; припинити провадження у справі № 903/17/15, посилаючись на те, що оспорюване рішення не відповідає вимогам судового рішення, зазначеним у постанові ВГСУ від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення"; винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним. Суд першої інстанції в першу чергу мав визначитися з підсудністю даного спору. Один з позивачів (ОСОБА_3С.) не був учасником ПП на момент укладення між ним та ОСОБА_4 05.12.2014 р. договору купівлі - продажу ПП "Імідж-Інвестбуд", а відтак саме його корпоративні права відсутні, як такі взагалі та не можуть бути порушеними і відповідно належним чином обґрунтованими, а другий позивач (ОСОБА_4П.) не обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Суд першої інстанції повинен був надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу у позивачів на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачами спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивачів. Однак цього суд не зробив та належним чином не обґрунтував. Даний спір не підсудний господарським судам (це знаходить своє підтвердження в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 3, а саме в пункті 13 та пункті 1.11 Рекомендацій президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин"). Відповідно до пункту 20 постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Судом не враховано та не з'ясовано, чи при укладенні та подальшому виконанні спірного договору воля його сторін була направлена на створення цивільних прав та обов'язків, при цьому доказів звернення позивача з позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за відчужену частку в статутному капіталі суду не було надано, а тому останнім не доведено наявність у відповідача умислу щодо введення його в оману при укладенні спірного договору. Суд першої інстанції не дійшов висновку про те, що сторонами були узгоджені всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору; воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків; сторони правильно сприймали предмет договору. Висновки позивачів та відповідно суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях. Судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо розподілу стягнутих з відповідачів витрат по сплаті судового збору.

В судовому засіданні представником апелянта подано клопотання про уточнення апеляційної скарги, в якому він просив стягнути з позивачів судовий збір та скасувати додаткове рішення у справі від 08.04.2015 р. про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 в запереченнях на апеляційну скаргу просив залишити рішення господарського суду Волинської області від 02.03.2015 р. у справі № 903/17/15 без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено у повній відповідності нормам матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною та підлягає відхиленню. Висновок суду ґрунтувався на фактах встановлених на підставі досліджених доказів, отриманих з пояснень сторін та наданих сторонами по справі. Це факти про наявність між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 тривалих ділових та особистих стосунків які характеризувалися високим рівнем довіри між ними; продажем майна підприємства та відчуженням корпоративних прав на управління підприємством третій особі всупереч взаємних домовленостей щодо повернення корпоративних прав продавцю після отримання кредиту; відсутність виконання ОСОБА_2 зобов'язання щодо оплати вартості придбаного за договором купівлі-продажу майна (корпоративних прав). Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 161/199/15/- ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-родажу від 12.12.2014 р. (між тими ж особами, з тим же предметом та підставами позову) відмовлено у відкритті провадження на підставі статтей 15 ЦПК України та 12 ГПК України. Письмовими доказами по справі підтверджується та не спростовано відповідачами, що ОСОБА_4 перебував у тривалих ділових та особистих довірливих стосунках з ОСОБА_2 Скориставшись зазначеною обставиною, ОСОБА_2 схилив ОСОБА_4 до укладення оспорюваного договору, мотивуючи це необхідністю отримання кредиту, для чого йому необхідно представити кредитору докази платоспроможності. З метою викликати у ОСОБА_4 більш покладливе відношення до його прохання, повідомив йому відомості що не відповідають дійсності про вартість корпоративних прав на підприємство та майнових активів підприємства, що підтверджується умовами оспорюваного договору про його ціну. Наслідки укладення договору не відповідають фактичним намірам до і під час його укладення, що свідчить про умисні дії ОСОБА_9, направлені на обман ОСОБА_4

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення господарського суду Волинської області від 02.03.2015 р. у справі № 903/17/15 без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною. Відповідно до договору від 05.12.2014 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, який діяв від імені та за дорученням засновника ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 було здійснено купівлю-продаж майнових прав на приватне підприємство, як об'єкта речового права. Жодної вимоги щодо виключно нотаріальної форми даного правочину чинне законодавство не встановлює. Позиція апелянта, яка базується на практиці ВСУ щодо обов'язкової нотаріальної форми правочину купівлі-продажу корпоративних прав не відповідає обставинам даної справи та не відноситься до ситуації, що виникла. Фактично було здійснено продаж приватного підприємства, як матеріального актива ОСОБА_4, а також на сьогоднішній день сторони встановили та оформили своє волевиявлення відносно зазначеної операції купівлі-продажу шляхом укладення договору від 05.12.2014 р. та жодного судового рішення, яке б скасовувало чи визначало недійсність вищевказаного договору на сьогодні не існує. На сьогоднішній день відбувся фактичний перехід права власності на майнові права Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" на підставі діючого договору, отже це не позбавляє права сторін здійснити будь-які дії нотаріального та будь-якого іншого характеру стосовно внесення змін до установчих документів підприємства та їх державну реєстрацію відповідно до вимог Закону. ОСОБА_3 відповідно до постанови Європейського суду від 24.07.2003 р. по справі Стреч проти Об'єднаного королівства № 44277/98 має повне право на подання вказаного позову. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує кожному право на розгляд позову про цивільні права та обов'язки в суді, право на звернення до суду. Аналогічна позиція викладена в справі Толдер проти Об'єднаного королівства". Європейський суд апріорі визначив право на доступ до правосуддя, тобто право ініціювати провадження в суді по справі. ОСОБА_3 володіє усіма правами та обов'язками позивача в зазначеній справі.

11.06.2015 р. відповідачем (апелянтом) ОСОБА_2 подано клопотання про витребування додаткових доказів.

Відповідачі - Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області та ОСОБА_5 явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, що стверджується повідомленням про вручення поштових відправлень та відміткою на ухвалі апеляційного суду (а.с.154-157, 162-163).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області та ОСОБА_5

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 (апелянта) в судовому засіданні апеляційну підтримав з підстав, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції та додаткове рішення про розподіл судових витрат скасувати, в позові відмовити, а апеляційну скаргу задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав свого представника, пояснив, що ОСОБА_4 знає давно, але в приятельських стосунках з ним не перебував, придбав частку в статутному капіталі 12.12.2014 р. і цього ж дня вів перемовини щодо її продажу ТзОВ "Західенергоресурс"; за придбану частку розрахувався готівкою, але розписки не брав.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на неї, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу відхилив повністю з підстав, викладених у запереченнях, просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав свого представника, пояснив, що він є засновником ПП "Імідж-Інвестбуд" з травня 2009 року; в листопаді 2014 року вирішив продати частку в статутному капіталі за ціною не менше 1 192 178,00 грн., однак в гудні 2014 року до нього звернувся ОСОБА_2, з яким він був в дружніх приятельських стосунках та схилив його до укладення оспорюваного договору, мотивуючи це необхідністю отримання кредиту, для чого йому необхідно представити кредитору докази платоспроможності, а після того, як отримає кредит, він поверне йому частку в статутному капіталі; ствердив, що за таку ціну, як 330 000,00 грн. він би ніколи не продав своєї частки, але ОСОБА_2 після отримання кредиту, підприємство йому не повернув, а продав третім особам за ціною 12 750 000,00 грн., гроші за частку ОСОБА_2 йому не сплачував.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзивів, заперечень на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Подане 11.06.2015 р. апелянтом (відповідачем) ОСОБА_2 клопотання про витребування доказів в порядку статті 38 ГПК України, в якому скаржник просив витребувати у нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_11 копії договору купівлі-продажу від 18.12.2014 р., укладеного між ПП "Імідж-Інвестбуд" (продавець) та ТзОВ "Західенергоресурс" (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстраційним номером № 719 та договору купівлі-продажу від 03.12.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_11 за № 654, задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

ОСОБА_12 статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 38 ГПК України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, копія нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.12.2014 р., укладеного між ПП "Імідж-Інвестбуд" та ТзОВ "Західенергоресурс" наявна в матеріалах справи і була предметом дослідження в суді першої інстанції при розгляді даної справи по суті, а клопотання про витребування договору купівлі-продажу від 03.12.2014 р. не заявлялося у суді першої інстанції. Докази подання та необґрунтованого відхилення такого клопотання місцевим господарським судом у матеріалах справи відсутні. Обґрунтованих пояснень та доказів щодо причин неподання такого клопотання у суді першої інстанції заявник не надав.

Клопотання щодо уточнення вимог в частині розподілу судового збору, в якому апелянт просив у зв'язку із відсутністю в апеляційній скарзі в прохальній частині питання щодо розподілу судових витрат (судового збору) стягнути з позивачів судові витрати та скасувати додаткове рішення у справі № 903/17/15 від 08.04.2015 р., підлягає задоволенню, оскільки питання щодо розподілу судових витрат є невід'ємним від вирішення спору по суті.

05.12.2014 р. між громадянином ОСОБА_4, в інтересах якого діяв ОСОБА_10 на підставі договору доручення від 01.12.2014 р. (продавець), та громадянином ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд", згідно пункту 1.1 якого продавець продає покупцю Приватне підприємство "Імідж-Інвестбуд" (частку у розмірі 100 % (сто відсотків) у статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд"), що еквівалентно 1 192 178,00 грн. (а.с.17-19, 150-152, т.І).

12.12.2014 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд", згідно пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупцю свою повністю сплачену частку в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд", що становить 100 % статутного капіталу підприємства у розмірі 1 192 178,00 грн., а покупець приймає у власність цю частку та зобов'язується сплатити за неї в порядку визначеному даним договором (а.с.24, 81-82, т.І).

29.12.2014 р. Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції Волинської області залишила подані ОСОБА_3 документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи щодо Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" без розгляду на підставі: 1. Документи подані особою, що не має на це повноважень; 2. Документи подані не в повному обсязі (а.с.20, т.І).

Позивачі ОСОБА_3 13.01.2015 р. та ОСОБА_4 05.02.2015 р. звернулися до господарського суду Волинської області із позовами про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд" від 12.12.2014 р. та про витребування з володіння ОСОБА_5 100 % статутного капітала Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" (а.с.2-6, 141-143).

Дані позови були ухвалою суду об'єднані в одну справу, про що винесено ухвалу від 09.02.2015 р. (а.с.139, т.І).

Відповідно до частини 1 статті 63 Господарського кодексу України (далі ГК України) залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина 1 статті 113 ГК України).

Пунктом 3.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14, з подальшими змінами та доповненнями (далі Рекомендації ВГСУ), передбачено, що стаття 116 ЦК України передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження належної йому частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду господарського товариства.

До корпоративних спорів належать спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів (пункт 1.2 Рекомендацій).

ОСОБА_12 частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)(стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Абзацом 4 пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

ОСОБА_12 частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2014 р. рішенням № 5 власника Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 вирішено: 1. здійснити продаж ПП "Імідж-Інвестбуд" за ціною не менше 1 192 178,00 грн.; 2. укласти з ОСОБА_10 відповідний договір доручення, яким унормувати повноваження останнього на здійснення пошуку та укладення договору купівлі-продажу "Імідж-Інвестбуд" (а.с.158, т.І).

01.12.2014 р. між ОСОБА_4 (довірителем) та ОСОБА_10 (повіреним) було укладено договір доручення (а.с.19, т.І), згідно пункту 1.1 якого повірений зобов'язується за винагороду від імені і за рахунок довірителя здійснити пошук покупця та укласти договір купівлі-продажу ПП "Імідж-Інвестбуд" на наступних умовах: вартість продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" становить 1 192 178,00 грн.; строк оплати вартості купівлі-продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" встановлюється до 30.06.2015 р. Оплата вартості здійснюється траншами на розсуд покупця з правом дострокового погашення заборгованості за договором; право власності на Приватне підприємство "Імідж-Інвестбуд" переходить від продавця до покупця в момент укладення відповідного договору купівлі-продажу; всі інші умови купівлі-продажу визначаються повіреним на власний розсуд (а.с.19, т.І).

05.12.2014 р. між ОСОБА_3 (покупцем) та ОСОБА_10, що діяв від імені та за дорученням засновника Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 на підставі договору доручення від 01.12.2014 р. було укладено договір купівлі-продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" (а.с.17-19, 150-152, т.І).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що ціна частки, що складає 100 % (сто відсотків) статутного капіталу Приватного приємства "Імідж-Інвестбуд", становить 1 192 178,00 (один мільйон сто дев'яносто дві тисячі сто сімдесят вісім, 00) гривень. Оплата вартості купівлі-продажу підприємства, вказаної у пункті 2.1 договору, здійснюється покупцем в строк до 30 червня 2015 р. Оплата вартості здійснюється траншами, на розсуд покупця, з правом дострокового погашення заборгованості за договором.

Перехід права власності на підприємство (частку, що складає 100 % (сто відсотків) статутного капіталу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд") від продавця до покупця відбувається в момент укладання цього договору (пункт 4.1 договору).

ОСОБА_12 підпункту 3.3.5 пункту 3 даного договору після укладення договору та виконання своїх обов'язків сторона продавець зобов'язана забезпечити внесення змін до статуту Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" та зареєструвати їх відповідно до вимог чинного законодавства України.

Підпунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що продавець гарантує, що відчужувана за даним договором частка у статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд" не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходиться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається. У разі невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На підтвердження факту розрахунку ОСОБА_3 у період з 16.12.2014 р. по 12.01.2015 р. за договором купівлі-продажу від 05.12.2014 р. позивачем (ОСОБА_3С.) надано заяву від 23.02.2015 р. про проведення повного розрахунку, яка нотаріально засвідчена нотаріусом ОСОБА_13 та зареєстрована в реєстрі за № 247, а також письмові розписки ОСОБА_4 від 16.12.2014 р. та від 12.01.2015 р. про отримання ним від ОСОБА_3 грошових коштів 16.12.2014 р. в сумі 140 000 грн. та в період з 17.12.2014 р. по 12.01.2015 р. в сумі 1 052 178 грн. рівними частками (а.с.168, т.І, 87-88, т.ІІ).

Рішенням № 4 засновника ПП "Імідж-Інвестбуд" від 11.12.2014 р. ОСОБА_4, як власник ПП "Імідж-Інвестбуд" вирішив зменшити статутний капітал ПП "Імідж-Інвестбуд" з 2 500 000,00 грн. до 1 192 178,00 грн.; затвердити зміни до статуту приватного підприємства та викласти їх окремим додатком, що будуть невід'ємною частиною статуту; провести державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Імідж-Інвестбуд", пов'язаних із зменшенням статутного капіталу підприємства (а.с.103, т.І).

11.12.2014 р. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Імідж-Інвестбуд" (а.с.105, т.І).

Як вбачається з копій квитанцій, банківських виписок за період з 03.11.2009 р. по 11.12.2014 р., ОСОБА_4 було повністю сформовано статутний капітал Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд", що складається з суми 1 192 178,00 грн. шляхом внесення готівкових коштів на розрахунковий рахунок в банку (а.с.100-141, т.І).

Крім того, з фінансового звіту (балансу станом на 12.12.2014 р.) ПП "Імідж-Інвестбуд" вбачається, що на кінець звітного періоду зареєстрований статутний капітал складав 1 192 200 грн. (а.с.97, т.ІІ).

Відповідно до доводів позивача ОСОБА_4 не водоліючи інформацією про укладення ОСОБА_10 договору купівлі-продажу ПП "Імідж-Інвестбуд" від 05.12.2014 р., він 12.12.2014 р. як продавець уклав з ОСОБА_2 (покупець) договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд", згідно пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупцю свою повністю сплачену частку в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд", що становить 100 % статутного капіталу підприємства у розмірі 1 192 178,00 грн., а покупець приймає у власність цю частку та зобов'язується сплатити за неї в порядку визначеному даним договором (а.с.24, 81-82, т.І).

Покупець вважається повноправним учасником підприємства з моменту державної реєстрації змін до статуту підприємства та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (пункт 2.1 даного договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за домовленістю сторін продаж частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" здійснюється за 330 000,00 грн. Оплата здійснюється покупцем до двадцять восьмого грудня чотирнадцятого року шляхом безготівкового платежу на розрахунковий рахунок продавця.

Рішенням № 6 засновника Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 15.12.2014 р., ОСОБА_4 вирішив: 1. Вийти зі складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд" та передати свою частку ОСОБА_2 Перехід своєї частки, а також усіх супутніх прав до ОСОБА_2, оформити шляхом укладення між вказаними особами відповідного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд", в зв'язку з чим вивести із складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 та включити до складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 Визначити розмір частки нового засновника ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 в статутному капіталі підприємства - 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 1 192 178,00 грн. (один мільйон осто дві тисячі сто сімдесят вісім грн.). 2. На підставі поданої директором ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 заяви про звільнення його з роботи за власним бажанням, звільнити директора ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_4 з роботи за власним бажанням з 15.12.2014 р. та обрати директором ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 з 16.12.2014 р., надавши йому повноваження, передбачені для директора статутом підприємства, функціональними обов'язками та іншими нормативними документами. 3. Змінити місцезнаходження підприємства та визначити його за адресою : 43000, АДРЕСА_1. 4. Затвердити зміни до статуту ПП "Імідж-Інвестбуд", пов'язані із зміною складу засновників та місцезнаходження ПП "Імідж-Інвестбуд", які викладені у вигляді додатку № 2. 5. Провести державну реєстрацію змін до статуту підприємства, пов'язаних із зміною складу засновників та місцезнадженням підприємства (а.с.78, 94, т.І).

17.12.2014 р. державним реєстратором Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 12.12.2014 р. внесено зміни № 119810500012004980 до ЄДР в установчі документи підприємства щодо заміни засновника (власника) підприємства на ОСОБА_2 (а.с.71-77, т.І).

18.12.2014 р. між ПП "Імідж-Інвестбуд" в особі власника ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західенергоресурс" (покупець) в особі ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає автозаправочну станцію стаціонарного типу площею 72,0 кв. м. - літера "А-1", що знаходиться в селищі міського типу Іваничі Волинської області по вул. Залізнична, 6 і сплачує за неї обумовлену в пункті 2 грошову суму (а.с.29-30, т.І).

Продаж за домовленістю сторін вчинено за 12 750 000,00 грн. Покупець повинен сплатити продавцю дану суму шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 5-ти банківських днів після підписання договору (пункт 2.1 договору).

Рішенням № 7 засновника ПП "Імідж-Інвестбуд" від 29.12.2014 р. ОСОБА_2 вирішено: 1. Вийти зі складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд" та передати свою частку ОСОБА_5. Перехід своєї частки, а також усіх супутніх прав до ОСОБА_5, оформити шляхом укладення між вказаними особами відповідного договору купівлі-продажу (поступки) частки участі в ПП "Імідж-Інвестбуд", в зв'язку з чим вивести із складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 та включити до складу засновників ПП "Імідж-Інвестбуд", ОСОБА_5 Визначити розмір частки нового засновника ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_5 в статутному капіталі підприємства - 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 1 192 178,00 грн. (один мільйон сто дев'яносто дві тисячі сто сімдесят вісім грн.). 2. На підставі поданої директором ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 заяви про звільнення його з роботи за власним бажанням, звільнити директора ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_2 з роботи за власним бажанням з 29.12.2014 р. та обрати директором ПП "Імідж-Інвестбуд" ОСОБА_5 з 30.12.2014 р., надавши йому повноваження, передбачені для директора статутом підприємства, функціональними обов'язками та іншими нормативними документами. 3. Змінити місцезнаходження підприємства та визначити його за адресою : 43010, Україна, АДРЕСА_2. 4. Затвердити зміни до статуту ПП "Імідж-Інвестбуд", пов'язані із зміною складу засновників та місцезнаходження ПП "Імідж-Інвестбуд", які викладені у новій редакції статуту підприємства. 5. Провести державну реєстрацію змін до статуту підприємства, пов'язаних із зміною складу засновників та місцезнаходження підприємства. 6. Організацію проведення процедури держаної реєстрації змін до статуту підприємства та внесення змін до ЄДРЮОФС доручити директору підприємства ОСОБА_2 (а.с.69, т.І).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.12.2014 р. вбачається, що 11.12.2014 р. відбулася державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд"; зміна статутного або складеного капіталу; зміна складу або інформації про засновників; 17.12.2014 р. відбулася державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд"; зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників; 17.12.2014 р. внесено зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; зміна керівника юридичної особи; зміна складу підписантів (а.с.22-23, т.І).

ОСОБА_12 пункту 22 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" ГПК не передбачає такого джерела доказування, як показання свідків. Однак це не означає неможливості використання як засобів установлення фактичних даних (обставин) у справі письмових та усних пояснень фізичних осіб, яким відомі відповідні дані (обставини). Так, згідно з частиною другою статті 32 ГПК відповідні дані встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач ОСОБА_4 пояснив, що він є засновником ПП "Імідж-Інвестбуд" з травня 2009 року; в листопаді 2014 року вирішив продати частку в статутному капіталі за ціною не менше 1 192 178,00 грн., однак в гудні 2014 року до нього звернувся ОСОБА_2, з яким він був в дружніх приятельських стосунках та схилив його до укладення оспорюваного договору, мотивуючи це необхідністю отримання кредиту, для чого йому необхідно представити кредитору докази платоспроможності, а після того, як отримає кредит, він поверне йому частку в статутному капіталі; ствердив, що за таку ціну, як 330 000,00 грн. він би ніколи не продав своєї частки, але ОСОБА_2 після отримання кредиту, підприємство йому не повернув, а продав третім особам за ціною 12 750 000,00 грн., гроші за частку ОСОБА_2 йому не сплачував.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 знає давно, але в приятельських стосунках з ним не перебував, придбав частку в статутному капіталі 12.12.2014 р. і цього ж дня вів перемовини щодо її продажу ТзОВ "Західенергоресурс"; за придбану частку розрахувався готівкою, але розписки не брав.

Отже, купуючи у ОСОБА_4 частку статутного капіталу ОСОБА_2 мав на меті не повертати продавцю (ОСОБА_4П.) її, а відразу ж продати за ціною набагато вищою за ту, за яку він її придбав, оскільки, в той же день (12.12.2014 р.) вже вів перемовини щодо продажу цієї частки.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована за № 1046 в Луцькому міському відділі УМВС України у Волинській області та з висновку старшого о/у СДСБЕЗ Луцького МВ УМВС України у Волинській області майора міліції ОСОБА_16 про результати розгляду звернення громадянина ОСОБА_4, наприкінці 2014 р. в зв'язку із завантаженістю та відсутністю вільного часу він вирішив оформити на посаду директора ПП "Імідж-Інвестбуд" свого знайомого ОСОБА_2 в зв'язку з необхідністю обов'язкового працевлаштування на керівній посаді діючого підприємства з метою оформлення кредиту в банку останньому. ОСОБА_2 запевнив ОСОБА_4, що після отримання кредиту він одразу поверне частку у статутному капіталі підприємства. 12.12.2014 р. в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_11 відбулось оформлення договору купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Імідж-Інвестбуд". 18.12.2014 р. ОСОБА_2 без відома ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу за яким відчужив майно підприємства у вигляді автозаправної станції стаціонарного типу, що знаходиться в смт. Іваничі, при цьому кошти від реалізації ОСОБА_4 не повернув. 27.01.2015 р. від ОСОБА_4 надійшла зустрічна заява з проханням припинити перевірку по факту можливих неправомірних дій ОСОБА_2 у зв'язку із домовленістю з ОСОБА_2 про повернення підприємства попередньому власнику в обумовлені сторонами строки (а.с.25, 155, 172-182, т.І).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про невідповідність вартості приватного підприємства, визначеної в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014 р. в розмірі 330 000,00 грн., розміру статутного капіталу підприємства, що також суперечить прийнятому рішенню засновника № 5 від 25.11.2014 р. про продаж ПП "Імідж-Інвестбуд" за ціною не менше 1 192 178,00 грн.; про невідповідність вартості приватного підприємства визначеної в договорі купівлі-продажу від 12.12.2014 р. в розмірі 330 000 грн., вартості активів приватного підприємства у вигляді автозаправочної станції стаціонарного типу, що знаходиться в смт. Іваничі Волинської області по вул. Залізнична, 6, визначеної в договорі купівлі-продажу від 18.12.2014 р. в розмірі 12 750 000 грн.

Відсутність доказів виконання ОСОБА_2 зобов'язання щодо оплати останнім вартості придбаного підприємства "Імідж-Інвестбуд" в розмірі 330 000 грн.; не повідомлення ОСОБА_17 ОСОБА_4 про реальні наміри щодо: подальшого відчуження підприємства третій особі; виведення грошових активів підприємства та реалізація майна, що перебуває на балансі підприємства (договір купівлі продажу автозаправочної станції між ПП "Імідж-Інвестбуд" та ТзОВ "Західенерголресурс" від 18.12.2014 р.); продаж підприємства ОСОБА_2 за ціною 12 750 000 грн. протягом тижня після придбання статутного капіталу за ціною 330 000 грн., що перевищує ціну 330 000 грн. майже в 39 разів, а також відмова у поверненні підприємства після отримання кредиту, свідчать про те, що у ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_4 не було наміру щодо настання юридичних наслідків за договором купівлі-продажу, разом з тим було бажання заволодіти підприємством, його активами та майном для подальшого продажу цього майна, що свідчить про умисні дії ОСОБА_2 щодо заволодіння майном ПП "Імідж-Інвестбуд" та введення в оману його засновника - ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 12.12.2014 р.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції ОСОБА_2 пояснив, що придбав частку в статутному капіталі у ОСОБА_18 12.12.2014 р. і цього ж дня вів перемовини щодо її продажу ТзОВ "Західенергоресурс".

Тобто, при укладенні договору купівлі-продажу від 12.12.2014 р. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_4 відомості, які не відповідають дійсності та замовчував обставин, що мали істотне значення для правочину.

У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2, використовуючи фактор довіри позивача ОСОБА_4 з умислом на отримання контролю над майном підприємства, навмисно та цілеспрямовано ввів ОСОБА_4 в оману, повідомивши відомості, які не відповідають дійсності та його фактичним намірам. Зовнішнє волевиявлення продавця ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного правочину також не відповідало його внутрішній волі щодо переходу права вланості на корпоративні права ПП "Імідж-Інвестбуд".

ОСОБА_2 в процесі судового розгляду не надав доказів щодо відсутності обману при укладенні оспорюваного договору та не спростував доводи, наведені ОСОБА_4, а також не довів факту проведення розрахунків за оспорюваним договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 12.12.2014 р.

Пунктом 2 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України за перше півріччя 2012 року передбачено, що відповідно до статтей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір купівлі-продажу корпоративних прав від 12.12.2014 р., був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 під впливом обману зі сторони ОСОБА_2, чим було порушено корпоративні права ОСОБА_4, а отже, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання його недійсним є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав (ніж ті, що наведені у частині 1 цієї статті), кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

ОСОБА_12 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 10 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК… Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Відповідно до пункту 2.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" судове рішення про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає такій реєстрації, за позивачем (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Майно може бути витребуване у особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 3-103 гс).

Отже, правовим засобом відновлення майнових прав особи, що були порушені внаслідок укладення незаконного правочину є витребування майна з чужого незаконного володіння; при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого зезаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Відповідачем у справах даної категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

ОСОБА_12 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.01.2015 р. єдиним засновником Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" є фізична особа ОСОБА_5 (а.с.21, т.І).

З матеріалів реєстраційної справи ПП "Імідж-Інвестбуд" вбачається, що на момент розгляду справи право власності на підприємство належить ОСОБА_5 (єдиному засновнику) ( а.с.61, т.І).

Оскільки, належне ОСОБА_4 майно вибуло з його володіння не з його волі, а під впливом обману ОСОБА_2, дане майно може бути витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_5

Дана правова позиція підтверджується постановою ВСУ від 21.11.2012 р. у справі № 6-136цс12.

Доводи представника ОСОБА_5 про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 нотаріально посвідчили, а отже дана обставина виключає можливість обману зі сторони ОСОБА_2 правомірно не взято до уваги судом першої інстанції як беззаперечний доказ відсутності правових підстав для визнання цього договору недійсним в судовому порядку.

ОСОБА_12 частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені ОСОБА_4 вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статному капіталі приватного підприємства є правомірними.

Виходячи з приписів статтей 66, 67 ГПК України, суд першої інстанції також правомірно відхилив заяви про забезпечення позову (а.с.26-27, 32-33, т.І), як необґрунтовані.

Позовні вимоги ОСОБА_4 є законними та обґрунтованими, доведеними матеріалами справи; ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому підлягають до задоволення.

Доводи апелянта, в цій частині, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

ОСОБА_12 пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення у справі за позовом ОСОБА_4 не вбачається.

Апеляційна скарга в цій частині до задоволення не підлягає.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

ОСОБА_12 пункту 3 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) одного із таких документів: рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників); заяви фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників); заяви, договору, іншого документа про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства; рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) із складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Встановлення нормами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" вимоги щодо подання державному реєстратору для проведення реєстраційних дій, пов'язаних зі змінами у складі засновників, зокрема оригіналу договору про перехід чи передання частки у статутному капіталі підприємства (товариства) та його нотаріального посвідчення, узгоджується з приписами статті 209 ЦК України (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 р. у справі № 917/207/14).

Отже, договір купівлі-продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 05.12.2014 р., укладений між громадянином ОСОБА_4, в інтересах якого діяв ОСОБА_10 на підставі договору доручення від 01.12.2014 р. (продавець), та громадянином ОСОБА_3 (покупець), згідно пункту 1.1 якого продавець продає покупцю Приватне підприємство "Імідж-Інвестбуд" (частку у розмірі 100 % (сто відсотків) у статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд"), що еквівалентно 1 192 178,00 грн., відповідно до частини 1 статті 206 та пункту 3 частини 1 статті 208 ЦК України, мав бути нотаріально посвідчений, оскільки його сума перевищує більше ніж у двадцять разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір купівлі-продажу Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" від 05.12.2014 р., укладений між громадянином ОСОБА_4, в інтересах якого діяв ОСОБА_10 на підставі договору доручення від 01.12.2014 р. (продавець), та громадянином ОСОБА_3 (покупець) є нікчемним і відповідно не породжує жодних юридичних наслідків.

ОСОБА_12 абзацу 3 пункту 31 постанови пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 р.

"Про практику розгляду судами корпоративних спорів" особа, яка придбала частку в статутному капіталі товарситва, здійснює права і виконує обов'язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі.

Корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав (пункт 1.11 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14, з подальшими змінами та доповненнями).

Враховуючи зазначене, ОСОБА_3 не набув і не довів свого права власності на частку у статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд" та не набув корпоративних прав.

Отже, укладенням спірного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Імідж-Інвестбуд" від 12.12.2014 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) не відбулося порушення прав ОСОБА_3

За наведених обставин, враховуючи, що ОСОБА_3 не набув корпоративних прав, господарський суд Волинської області передчасно прийшов до висновку про законність, обґрунтованість та підставність позовних вимог ОСОБА_3

При прийнятті оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушено норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3

Отже, в позові ОСОБА_3 слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункти 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині скасування рішення суду про задоволення позову ОСОБА_3

Оскільки, колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги, прийшла до висновку, про скасування рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та часткове задоволення апеляційної скарги, необхідно розподілити судовий збір згідно статті 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 4 518,00 грн. (3 300+1 218=4 518) порівну, тобто, по 2 259,00 грн. з кожного; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в доход Державного бюджету судовий збір в сумі 1 650 грн. з кожного за розгляд справи в суді першої інстанції, який був не доплачений позивачем ОСОБА_4, та стягнути з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 954,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

При визначені даних сум судового збору колегія суддів виходила з того, що позовні вимоги позивачів складалися з двох вимог - майнового характеру на суму 330 000,00 грн. та немайнового. Отже, за розгляд справи в суді першої інстанції підлягав сплаті судовий збір в сумі 6 600,00 грн. за майнову вимогу та 1 218,00 грн. - за немайнову, всього: 7 818,00 грн. з кожного з позивачів; в суді апеляційної інстанції 3 909,00 грн. (3 300,00 грн.+609,00 грн.).

ОСОБА_12 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, ухвалою суду слід повернути апелянту ОСОБА_2 зайво сплачений судовий збір в сумі 10 321,00 грн. (14 230,00-3 909,00=10 321,00) за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, підлягає задоволенню клопотання апелянта про скасування додаткового рішення від 08.04.2015 р. про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача 1 - ОСОБА_2 від 07.04.2015 р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 02.03.2015 р. у справі № 903/17/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3 до відповідачів: ОСОБА_2, Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Приватного підприємства "Імідж-Інвестбуд" недійсним; витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом передачі у власність частки в статутному капіталі приватного підприємства.

Стягнути з ОСОБА_2 (43000, АДРЕСА_3) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 650 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 (43000, АДРЕСА_4) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 650 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (43000, АДРЕСА_5) на користь ОСОБА_2 (43000, АДРЕСА_3) судовий збір в сумі 1 954,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області на виконання постанови видати накази.

Скасувати додаткове рішення господарського суду Волинської області від 08.04.2015 р. у справі № 903/17/15 про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в сумі 10 321,00 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

ОСОБА_1