Постанова

від 11.06.2015 по справі 820/1671/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 р. Справа № 820/1671/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015р. по справі № 820/1671/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЮКРЕЙН"

до Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЮКРЕЙН", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000032220 від 22.01.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015р. по справі № 820/1671/15 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстроване як юридична особа 13.03.2014 року; місцезнаходження юридичної особи: 61099, м. Харків, вул. Лодзька, буд. 8 А (а.с.11, т.1). Перебуває на обліку в якості платника податків та інших обов'язкових платежів і зборів у Індустріальній ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Індустріальною ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "МАКСУС ЮКРЕЙН" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Ін Кар", з ТОВ "Ефект Стандарт" за вересень 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом № 4636/20-36-22-03-07/39134112 від 30.12.2014 року (а.с.12-70, т.1).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість за вересень 2014 року на загальну суму 1733110 грн.

На підставі вказаного акту перевірки № 219/28-09-46-17/14310052 від 16.07.2014 року № 4636/20-36-22-03-07/39134112 від 30.12.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000032220 від 22.01.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2166387,50 грн., у тому числі за основним платежем - 1733110 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 433277,50 грн. (а.с.71, т. 1).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами у перевіряємому періоді, щодо яких податковими органами встановлені порушення. Зазначено, що господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЮКРЕЙН" по взаємовідносинам з ПП "Ін Кар" та ТОВ "Ефект Стандарт" за вересень 2014 року має ознаки нереальності здійснення; Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЮКРЕЙН" занижено податок на додану вартість в результаті взаємовідносин з ПП "Ін Кар" та ТОВ "Ефект Стандарт".

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "МАКСУС ЮКРЕЙН" (Покупець) і ПП "Ін Кар" (Постачальник) укладено договір поставки №31 від 22.09.2014 року (а.с. 87, т.1).

За умовами вказаного договору постачальник зобов'язується протягом терміну дії даного договору постачати покупцю товар, визначений даним договором, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати його на умовах даного договору. Найменування, асортимент, ціна і кількість товару, що поставляється погоджується сторонами в накладних на кожну поставку (пункт 1.2 Договору). Доставка товару до місця поставки оплачується Постачальником, також за окремою усною домовленості сторін вивезення товару від Постачальника може здійснювати Покупець своїми силами і за власний рахунок (пункт 3.4 Договору). Право власності на товар переходить до Покупця з дня підписання сторонами накладних на товар (пункт 3.5 Договору). Термін дії договору з 22.09.2014 року до 31.12.2015 року.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.

Позивач на підтвердження фактичного виконання умов згаданого договору з ПП "Ін Кар" у вересні 2014 року надав податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором на суму 5786 414,00 грн., у тому числі ПДВ 964 414,00 грн. (а.с. 134-174, т.1) та видаткові накладні (а.с. 89-106, т.1).

В розумінні положень пункту 198.6 статті 198 ПК України право на віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, пов'язано із підтвердженням сплати ПДВ у вартості придбаних товарів/послуг, підтверджених податковими накладними.

Водночас, враховуючи, що в даному випадку, у податкового органу виникли сумніви щодо реальності здійснення господарських операцій, які ґрунтуються на тому, що контрагент позивача ПП "Ін Кар" не знаходиться за юридичною адресою, зареєстрований у житловому багатоповерховому будинку, не має будь-яких складських приміщень, не здійснював придбання товарно-матеріальних цінностей, які за договором реалізував позивачу, а також сумніви щодо фізичної можливості (з урахування часу поставок та відстані між Одесою і Харковом) здійснення перевезень товарно-матеріальних цінностей до складу позивача, наведені обставини, викладені контролюючим органом у акті перевірки, підлягають перевірці, а наявність податкових накладних розцінюється судом як обов'язкова, але не достатня умова для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Так, за умовами Договору поставки Постачальник поставляє товар партіями згідно із заявками Покупця, погодженим з Постачальником (пункт 3.1 Договору). Поставка товару здійснюється протягом семи календарних днів з дня узгодження заявки (п. 3.2).

Отже умовами договору поставки прямо передбачено надання заявок на кожну окрему партію та їх погодження, що має також істотне значення для визначення терміну поставки (п. 3.2) договору.

У зв'язку з тим, що судом першої інстанції наведені обставини при розгляді справи не досліджувались, судом апеляційної інстанції на виконання приписів ст. 11 КАС України були витребувані вказані докази та пояснення з приводу ненадання таких доказів суду першої інстанції.

Проте, згідно письмових пояснень, наданих представником позивача на виконання ухвали суду, заявки між сторонами договору не оформлялись та не узгоджувались, такі докази у позивача відсутні, пояснити, яким чином в інший спосіб, ніж передбачено умовами договору, узгоджувались партії та строки поставки представник позивача в судовому засіданні не зміг, пояснивши, що між підприємством позивача і його контрагентом проводилась електронна переписка, проте і доказів переписки, в тому числі, звітів про відправку та отримання електронних листів позивачем суду не надано.

Окрім того, колегія суддів, досліджуючи умови поставки товарно-матеріальних цінностей, звертає увагу на наступне.

На підтвердження здійснення автоперевезень, придбаних товарів, позивач надав копію договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №17 від 05.05.2014 року, укладеного між ТОВ "МАКСУС ЮКРЕЙН" та перевізником ФОП ОСОБА_1 (а.с. 97-102, т.2).

Також позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних (а.с.175-189, т.1), з яких слідує, що перевезення у вересні 2014 року з Одеси до Харкова здійснювалися перевізником ФОП ОСОБА_1 частково ним як водієм особисто, частково - водіями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які у нього працюють у якості найманих працівників та з якими 10.10.2012 р. та 10.02.2014 р. укладені трудові договори, що зареєстровані Харківським міським центром зайнятості 10.10.2012 року за №20391213017 та 10.02.2014 року за №20391401293 (а.с. 70-75, т.2).

При цьому, у вказаних товарно-транспортних накладних зазначено пункт навантаження: м. Одеса, вул. Кленова, 2-А, приміщення 11-Н, що відповідає юридичній адресі ПП "Ін Кар", проте, за даною адресою, як встановлено контролюючим органом, контрагент позивача не перебуває, наявності будь-якого складського приміщення за даною адресою також не встановлено, це житловий 16-ти поверховий будинок.

При цьому, будь-яких доказів узгодження позивачем з перевізником іншого маршруту, пункту навантаження суду не надано.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у товарно-транспортних накладних не відображено наявності будь-яких товаросупроводжувальних документів, що розцінюється судом не як порушення правил здійснення перевезень в даному випадку, оскільки наведені обставини не належать до предмету доказування у даній справі, а розцінюються, як доказ того, що товарно -транспортні накладні, які повинні свідчити про фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей, складені позивачем формально, без фактичного виконання таких перевезень.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Враховуючи, що товарно-матеріальні цінності отримувались перевізником, а не уповноваженою особою підприємства позивача, такій особі повинна була виписуватись довіреність на отримання цінностей.

Проте, ані в товарно-транспортних накладних не вказано про наявність таких довіреностей на отримання товару, ані до суду позивачем не надано доказів того, що такі довіреності виписувались.

Суд також вважає обґрунтованими доводи контролюючого органу про те, що згідно товарно-транспортних накладних водій ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу кожного дня з 22 по 30 вересня 2014 року з Одеси до Харкова. При цьому, відстань від м. Одеси до м. Харкова становить в середньому 700 кілометрів, що унеможливлює, з урахуванням часу в дорозі, здійснення фізичного переміщення автомобіля.

Окрім того, позивачем не надано до матеріалів справи і доказів виконання договору з перевізником, в тому числі, актів виконаних робіт.

Наведені обставини у їх сукупності дають підстави дійти висновку про те, що господарські операції між позивачем і ПП "Ін Кар" фактично не відбулись, у зв'язку з чим висновок контролюючого органу про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з даним контрагентом є обґрунтованим.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Ефект Стандарт", колегія суддів зазначає наступне.

Між ТОВ "МАКСУС ЮКРЕЙН" (Покупець) та ТОВ "Ефект Стандарт" (Постачальник) укладено договір поставки №23 від 01.08.2014 року, за яким Постачальник зобов'язується протягом терміну дії даного договору постачати Покупцю товар, визначений даним договором, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати його на умовах даного договору (а.с. 88, т.1).

Відповідно до умов вказаного договору найменування, асортимент, ціна і кількість товару, що поставляється погоджується сторонами в накладних на кожну поставку (пункт 1.2 Договору). Постачальник поставляє товар партіями згідно із заявками Покупця, погодженим з Постачальником (пункт 3.1 Договору). Датою поставки вважається дата отримання товару, зазначена Покупцем у видатковій накладній. У разі не вказівки Покупцем дати отримання товару, датою поставки є дата складання видаткової накладної (пункт 3.3 Договору). Доставка товару до місця поставки оплачується Постачальником, також за окремою усною домовленості сторін вивезення товару від Постачальника може здійснювати Покупець своїми силами і за власний рахунок (пункт 3.4 Договору). Право власності на товар переходить до Покупця з дня підписання сторонами накладних на товар (пункт 3.5 Договору). Термін дії договору з 01.08.2014 року до 31.12.2014 року.

Наведений договір є аналогічним з договором поставки, укладеним позивачем із ПП "Ін Кар".

На підтвердження виконання умов договору з ТОВ "Ефект Стандарт", позивачем надано видаткові накладні (а.с. 107-119, т.1) та податкові накладні (а.с. 120-133, т.1), згідно яких ТОВ "Ефект Стандарт" у вересні 2014 поставлено ТОВ "МАКСУС ЮКРЕЙН" товар на суму 4 612 173,66 грн., у тому числі, ПДВ 768 695,61,00 грн.

Факт доставки товару від ТОВ "Ефект Стандарт" на адресу покупця позивач також підтверджує наявністю договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №17 від 05.05.2014 року з ФОП ОСОБА_1 (а.с. 97-102, т.2) копіями товарно-транспортних накладних №1 від 01.09.2014 року, №2 від 01.09.2014 року, №3 від 01.09.2014 року, №4 від 02.09.2014 року, №5 від 03.09.2014 року, №6 від 03.09.2014 року, №7 від 03.09.2014 року, №8 від 04.09.2014 року, №9 від 05.09.2014 року, №10 від 05.09.2014 року, №11 від 05.09.2014 року, №12 від 05.09.2014 року, №13 від 05.09.2014 року (а.с.190-202, т.1).

По взаємовідносинам позивача з ТОВ "Ефект Стандарт" позивачем також не надано, ані заявок та доказів їх погодження, ані довіреностей на отримання цінностей, ані доказів виконання договору перевезення.

При цьому, колегія судів не приймає як належний доказ, наданий до суду апеляційної інстанції реєстр виданих довіреностей (а.с. 10-11, т. 3), оскільки вказаний реєстр оформлено як роздруківка електронної таблиці із заповненими даними, але по-перше не оформлено як витяг із журналу, а по-друге -не містить підписів осіб про отримання довіреностей.

При цьому, згідно з п. 6 Інструкції Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

На виконання приписів ст. 11 КАС України, ухвалою від 28.05.2015 року (а.с. 25-26, т.3) судом апеляційної інстанції у позивача були витребувані, в тому числі: договори з третіми особами про подальшого використання придбаних товарно-матеріальних цінностей, необхідності здійснення згаданих господарських операцій, доцільності, наявностість ділової мети, отримання позитивного результату від здійснення операцій, направлену на мінімілізацію витрат або максимілізацію доходів.

Щодо використання, придбаних товарно-матеріальних цінностей позивачем на виконання вимог суду надано пояснення, відповідно до яких товари використовуються позивачем при виконанні договорів підряду та при реалізації третім особам (а.с. 30-34, т.3).

До пояснень позивачем надані копії договорів поставки та договорів підряду (а.с. 1-336, т.4, а.с. 1-214, т.5).

Проте, з досліджених договорів, колегією суддів встановлено, що більшість із них укладена раніше, ніж договори поставки з ТОВ "Ефект Стандарт" і ПП "Ін Кар", договори підряду не містять умов щодо використання саме придбаних у вказаних контрагентів товарно-матеріальних цінностей.

Отже, надані позивачем договори, укладені ним з третіми особами, не свідчать про використання у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ "Ефект Стандарт" і ПП "Ін Кар".

Крім того, позивачем не надано до суду доказів обліку товарно-матеріальних цінностей на складі, їх приймання за якісними та кількісними показниками, доказів здійснення перевірки приладів (лампочок та інших) при їх оприбуткуванні на складі, дефектних актів, актів повернення та/або списання.

Окрім того, позивачем не надано доказів на підтвердження необхідності здійснення господарських операцій, а саме ділової мети укладення вищевказаних договорів.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

При цьому, позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання прибутку в результаті вказаних господарських операцій, а також не надано обґрунтувань щодо вибору вказаних контрагентів, а саме економічно вигідних умов або проведення маркетингових досліджень.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 1 та ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем документи на підтвердження реальності господарських операцій не відповідають вимогам чинного законодавства України та не можуть вважатися доказами по справі, в розумінні положень розділу 2 глави 6 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з цим, як визначено частиною першою вказаної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, а відтак - правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, що свідчили б про порушення відповідачем норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015р. по справі № 820/1671/15 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЮКРЕЙН" до Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_4 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови виготовлений 16.06.2015 р.