Ухвала

від 07.12.2015 по справі 820/1671/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2015 р. м. Київ К/800/29864/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року

у справі № 820/1671/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн»

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн» звернулось до суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 22.01.2015 року № 0000032220.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Максус Юкрейн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Ін Кар» та з ТОВ «Ефект Стандарт» за вересень 2014 року відповідачем складено акт від 30.12.2014 року №4636/20-36-22-03-07/39134112, яким встановлено порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2014 року на загальну суму 1 733 110, 00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 0000032220, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 2 166 387, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 1 733 110, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 433 277, 50 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами ПП «Ін Кар» та ТОВ «Ефект Стандарт».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, між ТОВ «Максус Юкрейн» (покупець) та ПП «Ін Кар» (постачальник) укладено договір поставки від 22.09.2014 року № 31, за умовами якого постачальник зобов'язується протягом терміну дії даного договору постачати покупцю товар, визначений даним договором, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати його на умовах даного договору.

Між ТОВ «Максус Юкрейн» (покупець) та ТОВ «Ефект Стандарт» (постачальник) укладено договір поставки від 01.08.2014 року № 23, за умовами якого постачальник зобов'язується протягом терміну дії даного договору постачати покупцю товар, визначений даним договором, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати його на умовах даного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що виконання даних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами перевантаження товару, логістичними листами, платіжними дорученнями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на відсутність заявок на кожну окрему партію та їх погодження, що передбачено умовами договору, а також на те, що реєстр виданих довіреностей оформлено як роздруківка електронної таблиці без підписів осіб про отримання довіреностей.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, відсутність заявок на кожну окрему партію зумовлена електронним листуванням між вказаними контрагентами, що спричинено великим обсягом видатково-прибуткових операцій позивача, а найменування, асортимент, ціна і кількість товару, що поставляється, погоджувалося сторонами у видаткових накладних на кожну поставку, що відповідає пункту 1.2 Договорів. В свою чергу, висновки суду апеляційної інстанції про невідповідність наданих позивачем реєстрів виданих довіреностей Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293/1318, є безпідставними з огляду на те, що це не є журнал виданих довіреностей, а лише реєстр.

Відхилення наданих позивачем доказів щодо подальшого використання придбаних товарно-матеріальних цінностей, а саме на підставі договорів поставки та договорів підряду з третіми особами, є необґрунтованим, оскільки той факт, що вони укладені раніше, ніж договори поставки з ТОВ «Ефект Стандарт» і ПП «Ін Кар», не позбавляє права позивача здійснювати реалізацію придбаного в подальшому товару на відповідних умовах.

На підтвердження здійснення автоперевезень придбаних товарів позивач надав копію договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 05.05.2014 року №17, укладеного з перевізником ФОП ОСОБА_4

Встановлено, що відповідно до наданих товарно-транспортних накладних перевезення у вересні 2014 року з Одеси до Харкова здійснювалися перевізником ФОП ОСОБА_4 частково ним як водієм особисто, частково - водіями ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які у нього працюють у якості найманих працівників, що підтверджується наявними у матеріалах справи трудовими договорами.

Посилання відповідача на нереальність даних господарських операцій з урахуванням такої податкової інформації, як лист, довідка та службова записка, у яких зазначено про відсутність ПП «Ін Кар» за податковою адресою, та те, що до ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ «Ефект Стандарт» за місцезнаходженням, правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Крім того, встановлено, що на час здійснення спірних операцій в реєстрі не містилася інформація про відсутність цих підприємств за адресою місяця знаходження.

Згідно із витягом з ЄДРЮОФОП від 27.01.2015 року № 19972057 статус відомостей щодо ТОВ «Ефект Стандарт» на час отримання такого витягу був підтверджений. Інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою вносилася реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції лише 07.11.2014 року. Тобто у вересні 2014 року (на час здійснення операцій) така інформація у реєстрі була відсутня.

Згідно із витягом з ЄДРЮОФОП від 27.01.2015 №19972108 статус відомостей щодо ПП «Ін Кар» на час отримання такого витягу також був підтверджений. Крім того, відомості щодо відсутності даного підприємства за юридичною адресою до ЄДРЮОФОП не вносилися.

Отже, доводи відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що у товарно-транспортних накладних зазначено пункт навантаження: м. Одеса, вул. Кленова, 2-А, приміщення 11-Н, що не відповідає юридичній адресі ПП «Ін Кар», не підтвердилися в ході розгляду справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність фізичної можливості здійснювати перевезення вантажу кожного дня з 22 по 30 вересня 2014 року з Одеси до Харкова з урахуванням часу в дорозі, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні акти перевантаження товару між водіями перевізника - ФОП ОСОБА_7, а саме між ОСОБА_7 як водієм особисто та водієм ОСОБА_5

З приводу ненадання позивачем доказів виконання договору з перевізником, а саме актів виконаних робіт, а також на відсутність у товарно-транспортних накладних відображення наявності будь-яких товаросупроводжувальних документів, слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, навіть ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Висновки суду апеляційної інстанції про ненадання позивачем доказів обліку товарно-матеріальних цінностей (лампочок та інших) та доказів підтвердження отримання прибутку в результаті вказаних господарських операцій спростовуються наявними у матеріалах справи оборотами по рахунку, журналом-ордером рахунку, головною книгою, ліцензією, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку, фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є помилковими.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 року у справі № 820/1671/15 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 року у справі № 820/1671/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук