Постанова

від 12.02.2007 по справі 14/329-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/329-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

12 лютого 2007 р.                                                                                                             Справа № 14/329-06

Господарський суд Вінницької області у складі судді Залімського І.Г., при секретарі  судового засідання Гриневичі В.С., з участю представників сторін:

позивача      -     Філіпова Л.Т.

відповідача  -     Люлькіс І.М.

Розглянувши в приміщенні суду справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (21100, вул. Пирогова, 135, м. Вінниця, Вінницька область,  ЄДРПОУ 13308892) до Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива і К" (с. Чернятин, Калинівський район, Вінницька область, 22444,  код ЄДРПОУ 31348744) про стягнення 10 251,36 грн.

В С Т А Н О В И В :

Заявлено позов про стягнення  10 251,36 грн. по платежах за нестворені на підприємстві робочі місця для інвалідів.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачу встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що становить 4 робочих місця, а відповідно до звіту про зайнятість інвалідів в 2005 році відповідачем було  створено 1 робоче місце для інвалідів. Відповідно ж до статті 20 названого Закону, відповідач повинен перерахувати позивачу по 3417,12 грн. за кожне незайняте робоче місце, виходячи з розрахунку середньорічної зарплати одного працівника.

Відповідач  у судовому засіданні та у письмових запереченнях на позов посилався на Постанову Верховного суду України від 11.01.05 та  зазначив, що СТОВ «Нива і К»у 2005 році неодноразово зверталося до Калиновського районного соціального захисту населення з проханням направляти на працевлаштування інвалідів, а отже виконало свій обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Відповідно до поданої статистичної звітності відповідача загальна чисельність працюючих на СТОВ «Нива і К» у 2005 році становила 111 осіб. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становить 4 робочих місця.

Як вбачається з матеріалів справи, на підприємстві працевлаштовано 1 інваліда, що підтверджується списком працюючих інвалідів –штатних працівників, які були зайняті на підприємстві (що надається разом з формою №10-ПІ). Разом з тим, відповідач звітами  форми №3-ПН повідомив центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для можливого працевлаштування інвалідів в кількості 4 місця.

Крім того, як вбачається з довідки  №06-23/1330 від 31.10.06 Калинівського районного центру зайнятості, відповідач протягом 2005 року звітував перед Калинівським РЦЗ згідно форми №3-ПН  про наявність вільних робочих місць для можливого працевлаштування інвалідів. Проте, відповідно до вказаної довідки, в зв'язку з тим, що за 2005 рік на обліку в Калинівському РЦЗ інваліди не перебували, їх працевлаштування не відбувалося.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що  відповідач виконав свій обов'язок щодо надання інформації центру зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади для працевлаштування інвалідів, суд дійшов висновку, що відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів  не може бути покладена  на  відповідача, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст.69, 70, 86-98, 159-163, 167, прикінцевими та перехідними положеннями КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          У задоволенні позову відмовити.

      2.          Постанову направити сторонам.

                    Судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. Відповідно до ст.186. КАСУ Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі, яка подається до суду апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів  після  подання  заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі відповідно

до ч. 3 ст. 160 КАС України 14.02.07

Суддя                                                    Залімський І.Г.