Ухвала

від 08.06.2015 по справі 826/20548/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. Київ К/800/25364/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року

у справі № 826/20548/13-а

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаріон»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Науково-виробниче приватне підприємство «Пласт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2014 року позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2014 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 16.07.2013 року №0001982280, №0001992280.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник позивача під час минулих судових засідань проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. В судове засідання 08.06.2015 року не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно із ч.1 ст.40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

Враховуючи зазначену норму КАС України та те, що конверт із повісткою, направлений на адресу третьої особи - ТОВ «Альтаріон», повернувся до суду із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігань», за рішенням колегії суддів дана справа вирішувалась без його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Альтаріон» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 27.06.2013 року № 203/22.8-15/14347180, яким встановлено порушення позивачем: - п.п. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 139.1.19. п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 109 526, 00 грн.; - п. 198.6, п. 200.1 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 92 495, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.07.2013 року: - № 0001982280, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств в розмірі 109 526, 00 грн. за основним платежем та на 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0001992280, яким визначено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 92 495, 00 грн. за основним платежем та 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийнято протиправно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Альтаріон», зокрема, договорами на про виконання робіт (надання послуг), податковими та видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами виконаних робіт, актами передачі давальницької сировини, банківською випискою.

Подальше використання придбаного товару у господарській діяльності, зокрема шляхом реалізації іншим підприємствам, підтверджується видатковими накладними.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Посилання податкового органу на наявність вироку, яким ОСОБА_4 (директор ТОВ «Алтаріон») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, є необґрунтованим та, з урахуванням частини четвертої статті 72 КАС України, не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки в межах даної справи не досліджувалась обставини договірних відносин між позивачем та ТОВ «Алтаріон».

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Отже, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин щодо застосування норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року у справі № 826/20548/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук