Ухвала

від 16.06.2015 по справі 826/20818/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/30690/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєва Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі № 826/20818/13-а за адміністративним позовом ДПІ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-М» (далі - Товариство),

про визнання недійсним та скасування державної реєстрації установчих документів, припинення юридичної особи, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року ДПІ звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним та скасування державної реєстрації установчих документів Товариства, визнання недійсним запису про здійснення його державної реєстрації та припинення юридичної особи.

На обґрунтування позову зазначила, що реєстрація юридичної особи була здійснена на підставі неправдивих відомостей про особу засновника Товариства, що є порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

18 лютого 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що податковим органом не надані докази щодо підтвердження порушень Товариством вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» при здійсненні реєстрації Товариства.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.06.2004 року Головним управлінням юстиції у м. Києва зареєстровано Товариство, як юридичну особу. Товариство перебуває на обліку в ДПІ як платник податків.

Відповідно до довідки ДПІ від 25.11.2013 року Товариством була подана декларація з податку на прибуток за звітний період І кварталу 2013 року та станом на 25.11.2013 року податкова заборгованість у Товариства перед бюджетом відсутня.

На виконання наказу Міністерства доходів і зборів України № 245/ДСК від 5.07.2013 року щодо відпрацювання ряду суб'єктів господарської діяльності як ризикових підприємств з ознаками «податкова яма», ДПІ встановила, що Товариство відсутнє за адресою свого місцезнаходження на проспекті Правди, 62 у м. Києві, що підтверджується довідкою № 4274 від 5.11.2013 року про встановлення фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків та актом перевірки від 4.10.2013 року щодо відповідності юридичної адреси фактичному місцезнаходженню суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, ДПІ встановлено, що директор Товариства ОСОБА_2 немає відношення до державної реєстрації та фінансово-господарської діяльності Товариства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 20.1.37 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Згідно з п. 67.2 ст. 67 Податкового кодексу України контролюючі органи в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо: припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Відповідно до п. 11.10 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 9.12.2011 року , якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі: неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності; якщо установчі документи суперечать чинному законодавству; провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству; наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; наявності в органу державної податкової служби передбачених законами України інших підстав для постановлення судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Згідно з ст. 551 Господарського кодексу України ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Відповідно до ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади. Якщо з позовом про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначений цей орган, якщо він наділений відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; визнання судом юридичної особи - емітента такою, що відповідає ознакам фіктивності; неподання акціонерним товариством протягом двох років поспіль Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації, передбаченої законом; нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль; неутворення органів акціонерного товариства протягом року з дня реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що податкові органи можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції, зокрема, неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством або здійснення юридичною особою діяльності, що заборонена законом.

Товариство у встановленому законодавством порядку подає до податкового органу декларації і документи фінансової звітності, не має заборгованості перед державним бюджетом зі сплати податкових зобов'язань, тому висновки податкового органу, що реєстрація та діяльність Товариства спрямовані на порушення правил оподаткування є необґрунтованими.

ДПІ не надавала суду будь-яких доказів щодо порушення кримінального провадження за фактом фіктивного створення юридичної особи - Товариства, притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення (підозри) певним фізичним особам, що були причетні до створення та реєстрації в державних органах цього підприємства, направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України .

Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства м. Київ, проспект Правди, 62, будь-які відомості щодо відсутності Товариства за місцезнаходженням не внесені.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що статут юридичної особи за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, посадових осіб товариства та інших працівників, враховуючи порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання актів, в тому числі статуту, недійсними, є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.

Підставами для визнання недійсним статуту можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом. Однак, податковим органом статут Товариства не досліджувався, відсутні докази щодо порушення стосовно Товариства кримінальних справ щодо здійснення діяльності, яка заборонена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст.,ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.