Рішення

від 09.06.2015 по справі 906/411/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "09" червня 2015 р. Справа № 906/411/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Коркін П.П. - довіреність б/н від 10.01.2015;

від відповідача: Осипенко О.В. - директор;

Завадська В.В. - дов. б/н від 01.01.2015;

Христюк І.А. - довіреність б/н від 05.05.2015 (в с/з 05.06.2015, 09.06.2015,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (м. Київ)

до Приватного підприємства фірма "Фаворит" (м. Житомир)

про стягнення 92474,02 грн.

За клопотанням представника позивача, у судовому засіданні 02.06.015, 05.06.2015, 09.06.2015 здійснювався технічний запис розгляду судової справи за допомогою програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору продовжено на 15 днів - по 09.06.2015 (включно).

Згідно ч. 3 ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 02.06.2015 оголошувалася перерва до 10:00 год. 05.06.2015 та до 14:30 год. 09.06.2015.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 92474,02 грн., з яких 79826,66 грн. основного боргу, 5455,32 грн. пені, 6785,26 грн. інфляційних, 406,78 грн. 3 % річних.

Згідно поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, останній просить стягнути з відповідача 11437,30грн. пені, 16124,98грн. інфляційних, 511,76грн. 3% річних. Згідно заяви про зменшення позовних вимог, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем основного боргу, зменшує його розмір до 68706,08грн.

Ухвалою суду від 19.05.2015 прийнято до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та про зменшення розміру позовних вимог як такі, що подані у відповідності до приписів ст. 22 ГПК України. Спір вирішується з урахуванням вказаних заяв.

Водночас судом враховується, що згідно приписів п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до абз.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 , зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

За вказаного, предметом розгляду є вимога про стягнення 96780,12грн., з яких 68706,08грн. основного боргу, 11437,30грн. пені, 16124,98грн. інфляційних, 511,76грн. 3% річних.

29.05.2015 на адресу суду від Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області надійшли копії податкових декларацій з податку на додану вартість з реєстром виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2014 - березень 2015, поданих Приватним підприємством фірма "Фаворит" (а.с.60-59, т.2) .

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, з урахуванням письмових пояснень (а.с.36-38, 135-141, т.2) та вищевказаних заяв.

Представники відповідача щодо позову заперечили з мотивів, викладених у відзиві № 26 від 05.05.2015 (а.с.1-2, т.2).

Представники сторін в судовому засіданні подали письмові клопотання, які було задоволено судом, про долучення документів до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (позивач) та Приватним підприємством "Фаворит" (відповідач) було укладено договори №213 та №213/1 від 24.03.2009. Договір №213/1, без змін його умов, у зв'язку зі зміною комітента, переукладено в договір 563/4 від 01.11.2011 та надалі - в договір 213/5 від 01.08.2014 (далі - Договори (а.с.27-38, т.1).

Зазначає, що на виконання умов Договорів передав, а відповідач прийняв у користування пластикові картки, за якими відповідачу надавалися послуги по заправці автотранспорту.

Оскільки, за отримані послуги по заправці транспортних засобів відповідача, останнім станом на 06.03.2015 розрахунки було проведено частково, позивач змушений був звернутися до суду.

За даними позивача, на дату звернення його до суду, заборгованість відповідача становила 79826,66грн.

Оскільки, під час розгляду справи (02.04.2015) відбулося часткове погашення боргу в розмірі 1110,58грн., згідно заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 20-21, т.1), позивач просить стягнути з відповідача 68706,08грн. основного боргу.

Згідно пояснень представника позивача, несплаченою залишилася заборгованість за заправки автотранспорту відповідача, які було здійснено 31.12.2013, 01.01.2015, 02.01.2015 та 03.01.2015 за карткою №7080040140466013 з реєстраційним номером 3999 ІОВ.

У зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань відповідачем, згідно заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 25-30, т.2) та з урахуванням здійсненої проплати, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 511,76грн. 3 % річних і 16124,98грн. інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України, 11437,30грн. пені - згідно п.4.2 Договорів та ст.ст. 193ГК України, 525, 526 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву (а.с. 1-2, т.2) вказує, що предметом позову є стягнення заборгованості вартості дизельного пального, яке заправлено за пластиковими картками "ARIS" в автомобілі відповідача. Позов визнає частково на суму 11120,58грн., яку сплатив 02.04.2015. Решту боргу відповідач не визнає, стверджуючи, що не здійснював заправку транспортного засобу SKANIA р/н 3999 ІОВ у вказані позивачем дні та кількості.

Наголосив, що відповідач використовував пластикові магнітно-чіпові картки "ARIS", які видаються виключно під конкретну фірму та конкретний транспортний засіб, з зазначенням назви фірми та реєстраційного номеру на самій картці. Оскільки на час здійснення заправок, які не визнаються відповідачем, вказаний вище автомобіль знаходився на ремонті, відповідач, зсилаючись на п. 2.3.6 Договору №213, вважає, що саме позивач здійснив несанкціоновану заправку дизельним пальним транспортних засобів третіх осіб, використовуючи при цьому картку №7080040140466013 чи її реквізити, яка видавалася ППФ "Фаворит" з реєстраційним номером 3999 ІОВ. Повідомляє, що по вказаним обставинам Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області здійснюється досудове розслідування.

В процесі розгляду справи, представники відповідача, зсилаючись на п. 2.3.3 Договору-1, стверджували, що факт заправки є не підтвердженим.

Позивач, у письмових поясненнях від 15.05.2015 (а.с. 36-38, т.2), звертає увагу суду, що використання пластикових магнітно-чіпових карток "ARIS" виключає несанкціоновану заправку автомобіля іншої фірми та з іншим номерним знаком. Вважає, що заперечення відповідача ґрунтуються на фіктивних обставинах і не можуть бути причиною невиконання договірних зобов'язань.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши надані в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам.

Згідно ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (позивач/товариство/комітент) та Приватним підприємством "Фаворит" (відповідач/підприємство) було укладено такі договори:

- №213 від 24.03.2009 (далі Договір-1; а.с.27-29, т.1);

- №213/1 від 24.03.2009, який без змін його умов, у зв'язку зі зміною комітента, переукладено в договір 213/4 від 01.11.2011 та надалі - в договір 213/5 від 01.08.2014 (далі Договір-2; а.с.30-38, т.1).

Згідно умов вказаних договорів, позивач зобов'язався передати відповідачу по акту пластикові картки в погодженому асортименті і кількості...; забезпечити заправку пальним автотранспорта підприємства на автозаправочних станціях (в подальшому АЗС), вказаних у списку АЗС при пред'явленні пластикової картки (п.п. 2.1.1, 2.1.2. Договору).

До вказаних Договорів сторонами підписано протоколи узгодження розрахунків при обслуговуванні по пластиковим карткам (а.с. 39-47, т.1).

Зважаючи на характер спірних відносин, слід зазначити, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901 ЦК України)

Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання пластикових карток, зокрема і картки №7080040140466013, заборгованість за якою позивач просить стягнути в судовому порядку, відповідач не заперечував. При цьому матеріалами справи підтверджено, що картка №7080040140466013 з реєстраційним номером" 3999 ІОВ була передана відповідачу, оскільки, згідно даних останнього 02.12.2014 видавалася ним водію Кумечко О.В. разом з документами на транспортний засіб (а.с. 96, т.2).

Що стосується надання послуг по заправці автотранспорту пальним, то зважаючи на заявлену до стягнення заборгованість саме за карткою №7080040140466013 з реєстраційним номером" 3999 ІОВ та враховуючи твердження відповідача про здійснення несанкціонованої заправки за цією карткою в розмірі заявленої позивачем суми, суд враховує наступне.

За умовами вказаних Договорів та пояснень представників сторін, згідно Договору-1 послуги надавалися в межах території України, згідно Договору-2 - за межами митної території України.

Оскільки на час розгляду справи в частині основного боргу спір між сторонами стосується надання послуг з заправки в межах митної території України, для встановлення фактичних прав і обов'язків сторін, а також наслідків вчинених ними дій (бездіяльності) в межах договірних відносин, слід керуватися умовами Договору-1.

Так, згідно п.п. 1.1, 1.1.2 Договору-1, товариство зобов'язується надавати послуги з заправки автотранспорта підприємства на автозаправочних станціях, вказаних у списку АЗС) і надавати додаткові послуги на п і д с т а в і пред'явлених підприємством п л а с т и к о в и х к а р т о к.

Пунктом 3.1 Договору-1 сторони погодили, що фактом надання послуг підприємству являються чеки "АРИС" встановленої товариством форми. При заправці нафтопродуктами на автозаправочній станції при обслуговуванні по пластиковим картам "ARІS" за допомогою автоматичних терміналів, фактом підтвердження заправки (доказом) являється інформація у вигляді реєстра, яка надійшла на сервер товариства, підписана останнім і скріплена його печаткою, або акти виконаних робіт.

Так, матеріали справи містять надані позивачем чеки від 02.01.2015 на суму 16780,50грн. та від 03.01.2015 на суму 16950,00грн., з яких вбачається, що заправка пальним здійснювалася на підставі картки №7080040140466013 (а.с. 135, т.1).

Також до справи надано оборотні відомості по обслуговуванню за 31.12.2014 на суму 16474,43грн. та за 01.01.2015 на суму 16500,00грн. (а.с.139, 140, т.1).

На підставі вказаних документів позивачем сформовано реєстри заправок автомобілів ЧП "Фаворит" в межах України, згідно яких загальна вартість, отриманих 31.12.2014, 01.01.2015, 02.01.2015, 03.01.2015 за пластиковою карткою №7080040140466013 послуг, становить 68706,08грн.

Тобто, факт надання послуг, відсутність оплати яких стала підставою для звернення позивача до суду, підтверджено документами, які, згідно умов Договору-1, є належними доказами здійснення заправок.

Водночас суд враховує, що згідно уточнень до позовної заяви (а.с.135-141, т.2) та наданих, в процесі розгляду справи, пояснень представника позивача, заявлена до стягнення сума основного боргу визначена з урахуванням п. 3.3 протоколу №1 до Договору №213.

Так, згідно п.3.3 від 24.03.2009, при заправці автотранспорту нафтопродуктами на всій мережі автозаправочних станцій, які не входять до пільгової мережі, при порушенні строку чи умов оплати, ціна збільшується на величину системного внеску в розмірі 3% на наступні рахунки до виконання договірних зобов'язань.

Згідно п.2. протоколу №1 до Договору №213, ціна послуг по заправці автотранспорту для розрахунків по даному договору визначається на основі діючих цін на автозаправочних станціях на момент отримання нафтопродуктів з врахуванням п.3 даного договору і п.3 даного протоколу.

За встановлених обставин, застосування позивачем приписів п.3.3 вказаного протоколу №1, суд вважає правомірним, визначену суму боргу у розмірі 68706,08грн. - обґрунтованою.

У відповідності до п.3.2 Договору-1, строк, протягом якого підприємство сплачує вартість відпущеного пального і наданих послуг, вказується в протоколі погодження умов розрахунків.

Так, згідно п. 1 протоколу №1 до Договору №213, встановлено строк оплати заправки автотранспорту нафтопродуктами - 6 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

Матеріалами справи підтверджено (а.с.167, т.2) та не заперечувалося представниками відповідача те, що рахунки на оплату спірної заборгованості було виставлено відповідачу 09.01.2015 (а.с. 114, 119, т.1), тому заборгованість за Договором-1 виникла з 16.01.2015.

При цьому, зважаючи на обґрунтування відповідачем своїх заперечень здійсненням позивачем несанкціонованої заправки дизельним пальним транспортних засобів третіх осіб, судом також здійснено сукупний аналіз погоджених сторонами умов Договору, які регулюють порядок надання послуг з заправки, обов'язки та відповідальність сторін при їх наданні.

Так, п. 2.3.4. Договору-1 обумовлено, що підприємство (відповідач) зобов'язується забезпечити автотранспорт документами, які виключають несанкціоновану заправку, а саме: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія.

Згідно п.п. 2.3.7 та 2.3.8 Договору-1, відповідач зобов'язався повідомляти позивача про втрату пластикової картки та про зняття з реєстрації транспортного засобу. У вказаних пунктах Договору також розмежовано відповідальність сторін, у випадку настання можливих витрат, спричинених заправкою по втраченій картці чи знятого з реєстрації автотранспорта.

Тобто, вищевказаними умовами Договору-1 встановлено обов'язки відповідача. При цьому Договір-1 не обумовлює для сторін жодних наслідків невиконання відповідачем п. 2.3.4 цього Договору. Що стосується п.п. 2.3.7 та 2.3.8 Договору-1, то в процесі розгляду справи сторони підтвердили відсутність обставин, на врегулювання яких вони спрямовані.

За вказаного, суд дійшов висновку, що достатньою підставою для надання послуг з заправки автотранспорта є пред'явлення пластикової картки, про що зазначено у п.п.1.1. та 2.1.2 Договору-1.

Оскільки наданими до справи документами підтверджено, що картка №7080040140466013 з реєстраційним номером" 3999 ІОВ 02.12.2014 була видана відповідачем разом з документами на транспортний засіб водію Кумечко О.В., якого з 01.12.2014 було зараховано на посаду водія-експедитора ППфірма "Фаворит" та закріплено за ним автомобіль Сканія 3999ІОВ н/причіп АМ2388ХТ (а.с.86-87, т.2), факту втрати цієї картки сторонами не зафіксовано, суд дійшов висновку, що повна відповідальність щодо використання цієї картки, зокрема, з 02.12.2014 по 03.01.2015 (включно) покладається на відповідача.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу, що за п. 4.7 трудового договору №18, укладеного 01.12.2014 з Кумечко О.В., останній несе відповідальність в повному обсязі за надані йому смарт-картки, зобов'язується відшкодовувати збитки, завдані цим протягом 2-ох робочих днів з дня закінчення рейсу. Крім того, ПП "Фаворит" підписано з Кумечко О.В. договір про повну матеріальну відповідальність, згідно умов якого останній взяв на себе повну матеріальну відповідальність за всі доручені йому підприємством матеріальні цінності...

Оскільки, заперечуючи позов, відповідач також зсилався на п. 2.3.3 Договору-1, яким встановлено обов'язки підприємства приймати від товариства і підписувати рахунки-фактури, реєстри і акти прийому-передачі наданих послуг, які являються підтвердженням факта приймання підприємством нафтопродуктів по пластиковим карткам "АРІС", слід зазначити, що вказаним пунктом не передбачено будь-яких наслідків обумовлених ним дій, які б впливали на порядок та строки проведення розрахунків між сторонами. Зміст вказаного пункту, при вирішенні спору у судовому порядку та за встановлених судом обставин, не впливає на результат вирішення спору.

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, яка кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зважаючи, що на час розгляду справи заявлена до стягнення заборгованість відповідачем не сплачена, тому вимога позивача в цій частині є правомірною та підлягає задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем, згідно позовної заяви, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, пені, річних та інфляційних, які нараховано на вищевказану суму основного боргу у розмірі 608706,08грн. та на суму боргу, яка існувала на дату звернення з позовом до суду, однак була погашена відповідачем 02.04.2015 у розмірі 11120,58грн. (а.с.3, т.2), слід зазначити таке.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Умовами п. 4.2. Договорів сторони обумовили, що за порушення строку чи умов оплати, визначених Договором чи Протоколом погодження умов розрахунків, підприємство виплачує товариству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Згідно пояснень позивача та поданого ним розрахунку (а.с.135-141, т.2), нарахування пені здійснено на заборгованість, яка існувала на дату звернення до суду в розмірі 79826,66грн., однак з врахуванням здійсненої відповідачем 02.04.2015 оплати у розмірі 11120,58грн., з яких 8242,58грн. було зараховано на погашення залишку заборгованості за Договором-2, а 2878,00грн. - на погашення заборгованості за Договором-1 (1139,00грн. за рахунок-фактурою №с42022 від 29.12.2014 та 1739,00грн. за рахунок-фактурою №с42253 від 09.01.2015), існування якої на дату звернення з позовом до суду відповідач визнав (а.с. 113, 114, т.1; а.с.1-2, т.2).

З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення пеню на загальну суму 11437,30грн.: за період з 09.01.2014 по 05.05.2015 по заборгованості, яка виникла за Договором-1, та за період з 30.12.2014 по 02.04.2015 по заборгованості, яка виникла за Договором-2.

Перевіряючи розрахунки пені, річних та інфляційних, суд враховує, що п.1 протоколу №1 до Договору №213/5 встановлено строк оплати - передоплата, а п.1 протоколу №1 до Договору №213 - 6 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

Зважаючи на допущені позивачем помилки при розрахунку пені, про які він зазначив у письмових поясненнях - неврахування оплати в розмірі 2878,00грн. (уточнення до позовної заяви (а.с. 135-141, т.2)), взявши до уваги уточнений ним порядок і періоди її нарахування, а також враховуючи невірне визначення ним дати виникнення заборгованості по рахунках-фактурах від 09.01.2015 - з 15.01.2015, у той час як вірним, згідно п.1 Протоколу №1 до Договору №213 є 16.01.2015, суд встановив правомірність нарахування пені в розмірі 10307,02грн. У стягненні 1130,28грн. пені слід відмовити.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 15.01.2015 по 02.04.2015, суд встановив, що їх обґрунтовано заявлена сума становить 505,97грн., оскільки позивачем помилково визначено початок періоду розрахунку на заборгованість по рахунках-фактурах від 09.01.2015 з 15 числа, у той час як нарахування на розмір заборгованості за ними в сумі 70445,08 грн. слід здійснювати з 16 числа. У стягненні 5,79грн. 3% річних слід відмовити.

При розрахунку інфляційних у розмірі 16124,98грн. позивачем також не враховано, що прострочення оплати по рахунках-фактурах від 09.01.2015 в сумі 70445,08 грн. відбулося з 16.01.2015, тому нарахування інфляційних у січні 2015 на вказану суму є безпідставним.

Так, згідно абз.2 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

За вказаного, обґрунтовано заявленими до стягнення є інфляційні у розмірі 13648,34грн. У стягненні 2476,64грн. інфляційних слід відмовити.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідач доказів на спростування обґрунтованості позовних вимог суду не надав. При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Отже, позов обґрунтований, підтверджується належними доказами та підлягає задоволенню на суму 93167,41 грн., з яких 68706,08грн. основного боргу, 10307,02грн. пені, 13648,34грн. інфляційних, 505,97грн. 3% річних.

У стягненні 1130,28грн.пені, 5,79 грн. 3% річних, 2476,64грн. інфляційних суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує, що згідно абз.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18, зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Також Товариству з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" слід повернути з Державного бюджету 44,96грн. судового збору, надлишково сплаченого ним за платіжним дорученням №112 від 14.05.2015.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірма "Фаворит" (10008, м. Житомир, Корольовський р-н., вул. 1-го Травня, буд. 41, кв. 34, ід. код 20426801)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (03028, м. Київ, проспект Науки, буд. 41, офіс 436, 442, ід. код 31745725)

- 68706,08грн. основного боргу;

- 10307,02грн. пені;

- 13648,34грн. інфляційних;

- 505,97грн. 3% річних;

- 2085,76грн. судового збору.

3. У стягненні 1130,28грн.пені, 5,79 грн. 3% річних, 2476,64грн. інфляційних відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (03028, м. Київ, проспект Науки, буд. 41, офіс 436, 442, ід. код 31745725) з Державного бюджету 44,96грн. судового збору, надлишково сплаченого ним за платіжним дорученням №112 від 14.05.2015.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.06.2015.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1- до справи

2- позивачу (рек. з пов.)