Постанова

від 25.08.2015 по справі 906/411/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року Справа № 906/411/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Гудак А.В.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № б/н від 10.01.15р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (дов.№ б/н від 05.05.15р.); ОСОБА_3В.(директор); ОСОБА_4А (договір б/н від 27.07.15)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 09.06.15 р. у справі № 906/411/15 (Суддя - Вельмакіна Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг"

до Приватного підприємства фірма "Фаворит"

про стягнення 92474,02 грн

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Арис-Юг" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 3-21) до ПП «Фірма "Фаворит" (надалі -відповідач), в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить 68706,08 грн. боргу, 11437,3 грн., 16124,98 грн. інфляційних, 511,76 грн. річних.

04.06.15 р. від позивача надійшли роз'яснення до позовних вимог, в яких звертається увага на те, що відбулось зменшення загальної суми пені нарахованої позивачем з 11437,30 грн. до 10360,84 грн., при цьому позивач не просить зменшити позовні вимоги, а лише звертає увагу на помилку в розрахунках. А відтак, в силу ст.. 22 ГПК України, суд не розцінює вказану заяву, як заяву про зменшення позовних вимог

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.06.15 р. (т. 2, а.с. 215-218) позов задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 68706,08грн. основного боргу; 10307,02грн. пені; 13648,34грн. інфляційних; 505,97грн. 3% річних. В частині стягнення 1130,28грн.пені, 5,79 грн. 3% річних, 2476,64грн. інфляційних відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що факт надання послуг, підтверджено документами, які, згідно умов Договору-1, є належними доказами здійснення заправок.

Зважаючи на допущені позивачем помилки при розрахунку штрафних санкцій, взявши до уваги уточнений позивачем порядок і період їх нарахування, а також враховуючи помилку при визначенні позивачем дати виникнення заборгованості по рахунках-фактурах від 09.01.2015 - з 15.01.2015, у той час як правильною згідно п.1 Протоколу №1 до Договору №213 слід вважати дату виникнення зобовязань 16.01.2015, суд першої інстанції частково задоволив позовні вимоги в частині стягнення пені, річних та інфляційних.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а.с. 227-229) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.06.15 року у даній справі скасувати частково і прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача 68706,08 грн. боргу та відповідно нарахованих пені, інфляційних та 3% річних.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що всі без виключення пластикові картки є індивідуальними та виготовлені під конкретний транспортний засіб конкретної фірми з зазначенням назви фірми та реєстраційного номеру транспортного засобу на самій пластиковій картці.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до умов Договору, позивач зобов'язаний забезпечити заправку паливом автотранспорту відповідача при пред'явленні пластикової картки, автотранспорт має бути забезпечений документами, які виключають несанкціоновану заправку.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги те, що вантажний автомобіль відповідача в період з 08.12.14 р. по 13.02.15 р. знаходився на ремонті, а тому не міг бути заправлений дизельним пальним на вищевказаних АЗС.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/411/15 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Сініціна Л.М., суддя Розізнана І.В.

Розпорядженням голови суду від 25.08.2015р. внесено зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Зокрема, зазначив, що оскільки, матеріалами справи підтверджено, що картка № 7080040140466013 з реєстраційним номером 3999 ІОВ 02.12.14 р. була видана відповідачем разом з документами на транспортний засіб водію ОСОБА_5, якого з 01.12.14 р. було зараховано на посаду водія-експедитора відповідача та закріплено за ним автомобіль НОМЕР_1, факт втрати цієї картки сторонами не зафіксовано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що повна відповідальність щодо використання цієї картки, зокрема з 02.12.14 р. по 03.01.15 р. (включно) покладається на відповідача.

При цьому, позивач звертає увагу на п. 4.7 Договору №18 від 01.12.14 р., відповідач несе відповідальність в повному обсязі на надані йому смарт-картки, зобов'язується відшкодовувати збитки, завдані цим протягом 2 днів з дня закінчення рейсу.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (позивач/товариство/комітент) та Приватним підприємством "Фаворит" (відповідач/підприємство) укладено договір №213 від 24.03.2009 (далі Договір-1; а.с.27-29, т.1) та договір №213/1 від 24.03.2009, який без змін його умов, у зв'язку зі зміною комітента, переукладено в договір 213/4 від 01.11.2011 та надалі - в договір 213/5 від 01.08.2014 (далі Договір-2; а.с.30-38, т.1).

Згідно умов вказаних договорів, позивач зобов'язався передати відповідачу по акту пластикові картки в погодженому асортименті і кількості, на умовах діючого договору та протоколу до нього (п. 2.1.1).

Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що позивач зобов'язаний забезпечити заправку пальним автотранспорта підприємства на автозаправочних станціях (в подальшому АЗС), вказаних у списку АЗС при пред'явленні пластикової картки.

П.п. 1.1, 1.1.2 Договору-1, товариство зобов'язується надавати послуги з заправки автотранспорта підприємства на автозаправочних станціях, вказаних у списку АЗС) і надавати додаткові послуги на підставі пред'явлених підприємством пластикових карток.

Пунктом 3.1 Договору-1 сторони погодили, що фактом надання послуг підприємству являються чеки "АРИС" встановленої товариством форми. При заправці нафтопродуктами на автозаправочній станції при обслуговуванні по пластиковим картам "ARІS" за допомогою автоматичних терміналів, фактом підтвердження заправки (доказом) являється інформація у вигляді реєстра, яка надійшла на сервер товариства, підписана останнім і скріплена його печаткою, або акти виконаних робіт.

До вказаних Договорів сторонами підписано протоколи узгодження розрахунків при обслуговуванні по пластиковим карткам (т. 1, а.с. 39-47).

На виконання умов пункту 2.1.1 кожного з договорів позивач передав, а відповідач прийняв в користування пластикові картки, за якими відповідачу надавались послуги по заправці автотранспорту дизельним пальним, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі пластикових карток (т. 1, а.с. 43-50).

Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання пластикових карток, зокрема і картки №7080040140466013, заборгованість за якою позивач просить стягнути в судовому порядку, відповідач не заперечував. При цьому матеріалами справи підтверджено, що картка №7080040140466013 з реєстраційним номером" 3999 ІОВ була передана відповідачу, оскільки, згідно даних останнього 02.12.2014 видавалася ним водію ОСОБА_5 разом з документами на транспортний засіб (т. 2, а.с. 96).

Позивач свої зобов'язання по договорам виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві послуги по заправці автотранспорту пальним в період 2014-2015 р.р. на загальну суму 831071,02 грн., що підтверджується актами наданих послуг та актами звірки взаємних розрахунків.

Однак, відповідач свої зобов'язання виконав частково, сплативши позивачеві 773897,19 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 79826,66 грн. (57173,83 грн. + 22652,83 грн.)

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження по даній справи, 02.04.2015р. відповідач частково погасив борг в розмірі 1110,58грн.

А тому, апеляційний суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги заправки дизельним паливом становить - 68706,08грн., яка виникла за заправку автотранспорту відповідача: 31.12.2014, 01.01.2015, 02.01.2015 та 03.01.2015 за карткою №7080040140466013 з реєстраційним номером 3999 ІОВ.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173-175, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови договору, колегія суду звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться оборотні відомості по обслуговуванню за 31.12.2014 на суму 16474,43грн. та за 01.01.2015 на суму 16500,00грн. (а.с.139, 140, т.1).

Крім того, з наявних в матеріалах справи чеків від 02.01.2015 на суму 16780,50грн. та від 03.01.2015 на суму 16950,00грн. вбачається, що заправка пальним здійснювалася на підставі картки №7080040140466013 (т. 1, а.с. 135).

На підставі вказаних документів, позивачем сформовано реєстри заправок автомобілів ЧП "Фаворит" в межах України, згідно яких загальна вартість, отриманих 31.12.2014, 01.01.2015, 02.01.2015, 03.01.2015 за пластиковою карткою №7080040140466013 послуг, становить 68706,08грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що факт надання послуг, відсутність оплати яких стала підставою для звернення позивача до суду, підтверджено документами, які, згідно умов Договору-1, є належними доказами надання послуг по заправці дизельним паливом.

Крім того, згідно п.3.3 від 24.03.2009, при заправці автотранспорту нафтопродуктами на всій мережі автозаправочних станцій, які не входять до пільгової мережі, при порушенні строку чи умов оплати, ціна збільшується на величину системного внеску в розмірі 3% на наступні рахунки до виконання договірних зобов'язань.

Згідно п.2 протоколу №1 до Договору №213, ціна послуг по заправці автотранспорту для розрахунків по даному договору визначається на основі діючих цін на автозаправочних станціях на момент отримання нафтопродуктів з врахуванням п.3 даного договору і п.3 даного протоколу.

А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначена сума боргу з урахуванням п. 3.3 протоколу № 1 у розмірі 68706,08грн. є обґрунтованою та підлягаю задоволенню.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що автомобіль НОМЕР_1 знаходився на ремонті, а відтак не міг заправлятись по картці № 7080040140466013 та те, що вказаною карткою міг скористатись працівник відповідача, виходячи з наступного

Пунктом 2.3.4 Договору-1 обумовлено, що відповідач зобов»язується забезпечити автотранспорт документами, які виключають несанкціоновану заправку, а саме: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія.

Згідно п.п. 2.3.7 та п. 2.3.8 Договору-1, відповідач зобов»язаний повідомляти позивача про втрату пластикової картки та про зняття з реєстрації транспортного засобу. У вказаних пунктах Договору також розмежовано відповідальність сторін, у випадку настання можливих витрат, спричинених заправкою по втраченій картці чи знятого з реєстрації автотранспорту.

Тобто, вищевказаними умовами Договору-1 встановлено обов'язки відповідача. При цьому Договір-1 не обумовлює для сторін жодних наслідків невиконання відповідачем п. 2.3.4 цього Договору.

За вказаного, суд дійшов висновку, що достатньою підставою для надання послуг з заправки автотранспорта є пред'явлення пластикової картки, про що зазначено у п.п.1.1. та 2.1.2 Договору-1.

Оскільки наданими до справи документами підтверджено, що картка №7080040140466013 з реєстраційним номером" 3999 ІОВ 02.12.2014 була видана відповідачем разом з документами на транспортний засіб водію ОСОБА_5, якого з 01.12.2014 було зараховано на посаду водія-експедитора ППфірма "Фаворит" та закріплено за ним автомобіль Сканія 3999ІОВ н/причіп АМ2388ХТ (а.с.86-87, т.2), факт втрати цієї картки сторонами не зафіксовано, суд дійшов висновку, що повна відповідальність щодо використання цієї картки, зокрема, з 02.12.2014 по 03.01.2015 (включно) покладається на відповідача.

Також п. 4.7 трудового договору №18, укладеного 01.12.2014 з ОСОБА_5, останній несе відповідальність в повному обсязі за надані йому смарт-картки, зобов'язується відшкодовувати збитки, завдані цим протягом 2-ох робочих днів з дня закінчення рейсу. Крім того, ПП "Фаворит" підписано з ОСОБА_5 договір про повну матеріальну відповідальність, згідно умов якого останній взяв на себе повну матеріальну відповідальність за всі доручені йому підприємством матеріальні цінності.

Не беруться до уваги заперечення скаржника щодо неврахування судом першої інстанції даних фотозйомки із станцій заправок, оскільки в силу розділу 5 ГПК України вони не є належними та допустимими доказами в господарському процесі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пластикові картки є індивідуальними та виготовлені під конкретний транспортний засіб конкретної фірми з зазначенням назви фірми та реєстраційного номеру транспортного засобу на самій пластиковій картці. Відповідно до умов Договору, позивач зобов»язаний забезпечити заправку паливом автотранспорту відповідача при пред»явленні пластикової картки, автотранспорт має бути забезпечений документами, які виключають несанкціоновану заправку.

При цьому посилання скаржника на п.п. 2.1.1, 2.1.2 , 2.3.6, 3.1 договору № 213 не спростовують факту заправки по картці №7080040140466013, а лише встановлюють підстави для відмови у заправці по даній смарт карці (у разі відсутності технічного паспорта на автомобіль).

А відтак, вказані умови Договору виключають заправку іншого автотранспортного засобу, використовуючи при цьому картку №7080040140466013 чи її реквізити, яка видавалася ППФ "Фаворит" з реєстраційним номером 3999 ІОВ. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність будь-яких доказів на підтвердження несанкціонованої заправки автотранспортного засобу.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що у разі встановлення того, що третя особа здійснювала заправку дизельним паливом всупереч умовам Договору - 1, відповідач не позбавлений права звернутись в суд за захистом своїх інтересів.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 11437,3 грн. пені за неналежне виконання умов Договорів.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Умовами п. 4.2. Договорів сторони обумовили, що за порушення строку чи умов оплати, визначених Договором чи Протоколом погодження умов розрахунків, підприємство виплачує товариству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Апеляційний суд враховує, що у відповідності до п.3.2 Договору-1, строк, протягом якого підприємство сплачує вартість відпущеного пального і наданих послуг, вказується в протоколі погодження умов розрахунків.

Так, згідно п. 1 протоколу №1 до Договору №213, встановлено строк оплати заправки автотранспорту нафтопродуктами - 6 календарних днів з моменту виставлення рахунку.

Матеріалами справи підтверджено (т. 2, а.с.167) та не заперечувалося представниками відповідача те, що рахунки на оплату спірної заборгованості було виставлено відповідачу 09.01.2015 (т. 1, а.с. 114, 119), тому заборгованість за Договором-1 виникла з 16.01.2015р., а не з 15.01.15 р., як вказано позивачем у розрахунку.

Здійснивши розрахунок пені, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10307,02 грн. пені, в частині стягнення 1130,28грн. пені слід відмовити.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13648,34 грн. інфляційних та 505,97 грн. річних за період з 16.01.2015 по 02.04.2015р. У стягненні 5,79 грн. 3% річних та 2476,64 грн. інфляційних слід відмовити.

Отже, позов обґрунтований, підтверджується належними доказами та підлягає задоволенню на суму 93167,41 грн., з яких 68706,08грн. основного боргу, 10307,02грн. пені, 13648,34грн. інфляційних, 505,97грн. 3% річних.

А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 68706,08грн. основного боргу; 10307,02грн. пені; 13648,34грн. інфляційних; 505,97грн. 3% річних та відмову в частині стягнення 1130,28грн.пені, 5,79 грн. 3% річних, 2476,64грн. інфляційних.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПП "Фаворит"на рішення господарського суду Житомирської області від 09.06.15 р. у справі № 906/411/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 09.06.15 р. у справі № 906/411/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/411/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.