Постанова

від 25.06.2013 по справі 903/93/13-г

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року Справа № 903/93/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Зеленчук М.О.

від відповідача 1: представник не з'явився

від відповідача 2: Матвіїв В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення господарського суду Волинської області від 14 березня 2013 року в справі №903/93/13-г (суддя Гончар Марія Михайлівна)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

до відповідача 1: Сільськогосподарського приватного підприємства "Злата"

до відповідача 2: Товариства з обмеженною відповідальністю"SAWAX"

про визнання недійсним договору на розробку та підтримку програмного продукту - бази даних

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовом (а.с. 2-5) до Сільськогосподарського приватного підприємства «Злата» (надалі - Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «SAWAX» (надалі - Відповідач 2) про визнання недійсним договору на розробку та підтримку програмного продукту - бази даних від 20 липня 2009 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14 березня 2013 року (а.с. 86-88), з підстав зазначених в даному рішенні, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 91-95) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 14 березня 2013 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що договір на розробку та підтримку програмного продукту-бази даних від 20 липня 2009 року було укладено сторонами під час справи про банкрутство Відповідача 1.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 квітня 2013 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 5 червня 2013 року на 14 годину 50 хвилин (а.с. 90).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 5червня 2013року (з підстав зазначених в даній ухвалі) було відкладено розгляд справи на 25.06.2013 року на 14год.50 хв..

Відповідач 1 та Відповідач 2 не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Відповідача 1 в судове засідання від 25 червня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 1 належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 121).

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача 1 за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 20 липня 2009 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір на розробку та підтримку програмного продукту - бази даних (надалі - Договір; а.с. 15-21).

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Відповідач 2 розробляє для Відповідача 1, наповнює і забезпечує функціонування та підтримку програмного продукту - бази даних відповідно до технічного завдання, а Відповідач 1 проводить оплату відповідно до умов Договору.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 9 липня 2009 року порушено провадження у справі № 1/74-Б про банкрутство Відповідача 1 та призначено розпорядника майном арбітражного керуючого Гонтар Н.Б. .

1 серпня 2011 року ухвалою господарського суду Волинської області порушено провадження у справі № 5004/1459/11 про банкрутство Відповідача 1.

Постановою господарського суду Волинської області від 10 грудня 2012 року у справі № 5004/1459/11 (а.с. 37-38) Відповідача 1 було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Колегія суду зауважує, що на момент підписання Договору (20 липня 2009 року), Відповідач 1 перебував у процесі банкрутства на стадії розпорядження майном.

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19 січня 2013 року) з моменту порушення провадження у справі про банкрутство на Відповідач 1 накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. При цьому за змістом даного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку з зобов'язанням боржника в процедурах розпорядження майном боржника та санації. Водночас в даний період заборонено посадовим особам боржника вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи, укладання угод про зазначене з іншими суб'єктами підприємницької діяльності; а також заборонено укладати та здійснювати угоди пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарських товариств, або розпоряджатися нерухомістю іншим чином.

Частиною 13 статті 13 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що: керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довічне управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Поряд з тим, колегія суддів, звертає увагу на пункт 3.1 Договору, відповідно до якого: вартість розробки і наповнення Відповідачем 2 Бази даних складає 6 000 000 Євро, що за курсом НБУ станом на 20 липня 2009 року становило - 64 685 400 грн., що значно більше ніж на один відсоток перевищує балансову вартість активів боржника.

Жодних доказів з боку арбітражного керуючого на укладення Договору надано не було.

Відповідно, враховуючи описане вище, колегія суду зауважує, що недодержання Відповідачем 1, в момент вчинення правочину, вимог, які встановлені Цивільним кодексом України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо порядку укладення даного Договору (отримання згоди арбітражного керуючого на його укладення) є однією з підстав для визнання його недійсним.

Крім того, колегія суду дослідивши даний Договір в сукупності з нормами матеріального та процесуального права України зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Саттею 234 Цивільного кодексу України закріплено, що: фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Водночас, колегія суду констатує той факт, що фактичні обставини справи свідчать про те, що Договір містить ознаки фіктивного правочину, встановлені статтею 234 Цивільного кодексу України.

Колегія суду зауважує, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

Як встановлено та описано вище у даній постанові 20 липня 2009 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір, згідно пунктів 1.1 та 1.2 котрого Відповідач 2 розробляє для Відповідача 1, наповнює і забезпечує функціонування та підтримку програмного продукту - бази даних, відповідно до технічного завдання (додаток №1 до Договору), а Відповідач 1 проводить оплату відповідно до умов Договору; розробка, наповнення, функціонування та підтримка бази даних проводиться на устаткуванні та засобами Відповідача 2, та/або третіх осіб на підставі укладених між ними і Відповідачем 2 угод.

Як зазначено пунктом 3.1 Договору: вартість розробки і наповнення бази даних складає 6 000 000 Євро, в тому числі ПДВ.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що: оплата за даною угодою здійснюється в наступному порядку: перший платіж - аванс в розмірі 3 000 000 Євро виплачується Відповідачем 1, після підписання цього Договору, але не раніше, ніж через 10 днів після отримання від Відповідача 2 повідомлення про готовність приступити до виконання цього Договору; другий платіж - оплата в розмірі 1 500 000 Євро виплачується Відповідачем 1, після завершення робочого проектування та наповнення бази даних відомостями; третій платіж - оплата в розмірі 1 500 000 Євро виплачується Відповідачем 1, після впровадження та початку функціонування бази даних в мережі Інтернет.

За умовою пункту 4.1 Договору впродовж п'яти робочих днів, після завершення розробки і наповнення бази даних сторони підписують акт здачі-приймання робіт.

Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що належних доказів, які б свідчили про підписання Відповідачем 1 та Відповідачем 2 актів здачі-приймання робіт не подано.

Згідно до частини 1-2 статті 382 Господарського кодексу України: суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладання зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обирати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В матеріалах справи міститься повідомлення від 19 серпня 2009 року Відповідача 2 (а.с. 28) яким було надіслано Відповідачу 1 повідомлення про готовність приступити до виконання Договору.

Листом від 10 вересня 2009 року Відповідач 1 повідомив, що не може здійснити повну оплату за Договором у зв'язку із виробничо-господарськими процесами та обіцяв провести оплату в найближчий час.

Відповідно до положень статті 901 Цивільного кодексу України: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України: за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, колегія суду зауважує, що предметом договору про надання послуг, договору підряду є вчинення виконавцем певних дій, здійснення певної діяльності, виконання певної роботи. У якості предмета виступає конкретний корисний ефект для замовника від вчинення таких дій або діяльності, від виконання робіт і результат зобов'язань по наданню послуг невіддільний від діяльності виконавця.

Поряд з тим, як встановлено колегією суду вище у даній судовій постанові, Договір укладено формально, будь-яких дій, спрямованих на реальне виконання Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договору вчинено не було, доказів на підтвердження того, що сторони намагалися досягти правового результату, не подано, впродовж двох років Відповідач 2 не виконує робіт, а Відповідач 1 самостійно не перераховує коштти.

Відповідачем 2 не було доведено належними та допустимими доказами факту вчинення дій з виконання умов Договору та наявність фактичних результатів цих дій.

Про відсутність наміру на реальне настання юридичних наслідків Договору свідчить і те, що за умовами Договору Відповідач 1 виступив замовником на виконання робіт, загальна вартість яких становить 6 000 000 Євро, проте у 2010 році господарським судом Волинської області було порушено провадження у справі про його банкрутство у зв'язку з неспроможністю Відповідача 1 сплатити 229 252 грн. 08 коп.; у 2011 році у зв'язку з неспроможністю сплатити 1 035 805 грн. 13 коп..

При цьому, Відповідач 1 не приховував того факту, що для реалізації умов Договору, він мав намір залучити третіх осіб (інвесторів), проте жодних дій щодо залучення інвесторів з боку Відповідача 1 вчинено не було.

Отже, обізнаність Відповідача 1 про свою неплатоспроможність, підтвердження того факту, що на момент укладення Договору Відповідач 1 не мав можливості самостійно виконати його умови та не вчинення жодних дій щодо отримання акту цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, а у випадку відмови установи у його видачі Погодження Національного банку України, оскільки даний Договір є зовнішньоекономічним, що свідчить про те, що розрахунки проводяться резидентом з нерезидентом, то порядок переказування коштів регулюється Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року № 597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями», вищенаведене свідчить про те, що Відповідачем 1 було укладено Договір без мети створення тих правових наслідків, що ним обумовлені.

Відповідно колегія суду зазначає, що даний Договір підписано сторонами без наміру створення реальних правових наслідків. При цьому, з огляду на те, що в момент підписання Договору була процедура банкрутства, суд констатує відсутність у представника Відповідача 1 повноважень на його укладення (погоджене арбітражним керуючим).

Згідно із листом Вищого господарського суду України № 01-8/1270 від 14 липня 2004 року згідно з вимогами пункту 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Колегія суду, констатує, що даний Договір не був правовою підставою для виникнення взаємних прав та зобов'язань Відповідача 1 та Відповідача 2.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку щодо необхідності визнання даного Договору недійсним.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

З огляду на те, що від імені Відповідача 1 Договір підписала не уповноважена особа (без відповідного схвалення арбітражним керуючим) апеляційний господарський суд вказує на відсутність у особи підписавшої Договір від імені Відповідача 1 права обирати для сторони (котра не уповноважила його на визначення будь-яких умов, в тому числі і умов щодо обрання права Договору) права, що застосовується до Договору (право, що передбачене статтею 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому, апеляційний господарський суд приймає нове рішення, яким позов задовольняє повністю.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача 1 та Відповідача 2.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"- задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 14 березня 2013 року в справі №903/93/13-г - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Визнати недійсним договір на розробку та підтримку програмного продукту - бази данних від 20 липня 2009 року, укладений між Сільськогосподарським приватним підприємством "Злата" (45601, с. Липини, Луцький район, Волинська обл., вул. Центральна, 7, код 31824377) та Товариством з обмеженою відповідальністю "SAWAX" (м. Білополе, вул. Костельна, 4, 22-135, Республіка Польща).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "SAWAX" (м. Білополе, вул. Костельна, 4, 22-135, Республіка Польща) на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код 21133352) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 573 грн. 50 коп. та 276 грн. 75 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "Злата" (45601, с. Липини, Луцький район, Волинська обл., вул. Центральна, 7, код 31824377) на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код 21133352) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 573 грн. 50 коп., та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 276 грн. 75 коп..

6. Доручити господарському суду Волинської області видати наказ.

7. Винести ухвалу про повернення судового збору в розмірі 573 грн. 50 коп. зайвосплаченого за розгляд апеляційної скарги.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

10. Справу № 903/93/13-г повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.