Ухвала

від 10.06.2015 по справі 17/189

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/64392/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма НФ ЛТД" (далі - Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013

у справі № 17/189

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Батюти З.Ю.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2007 року Товариство звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішенні від 23.11.2007 № 0000702310/0.

Постановою господарського суду Полтавської області від 29.01.2013 позов задоволено з тих мотивів, що на час виконання спірних операцій усі контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку платниками ПДВ та мали необхідний обсяг податкової правосуб'єктності; наявність у Товариства належним чином оформленої податкової накладної є достатньою підставою для підтвердження права на податковий кредит.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з установлених судовими рішеннями в адміністративних справах фактів нікчемності правочинів, укладенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2007, оформлену актом від 15.11.2007 № 2301/23-8/23808733.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про незаконне формування платником податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання металобрухту у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Селіон», з товариством з обмеженою відповідальністю «Мосфет-Трейд» та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ Сфера».

На підтвердження цього висновку Інспекція посилається на те, що анулювання в судовому порядку свідоцтв про реєстрацію названих постачальників платниками ПДВ, недекларування та несплата податкових зобов'язань за фактом видачі податкових накладних позивачеві виключає право останнього на податковий кредит за цими операціями.

Наведене стало підставою для прийняття Інспекцією оспорювнаого податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 1 010 406 грн. (у тому числі 673 604 грн. за основним платежем та 336 802 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення розглядуваних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

А відтак адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм та повинен з'ясувати, дослідити та оцінити фактичні правовідносини продавця і покупця, наявність належним чином оформлених документів, які достовірно засвідчують фактичне виконання господарської операції.

У зв'язку з цим суд першої інстанції помилково визнав достатньою умовою для відображення платником податкового кредиту з ПДВ податкові накладні, оформлені з дотримання вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

З установлених у даній справі обставин справи вбачається, що виконання операцій з поставки позивачеві металобрухту названими постачальниками оформлено приймально-здаточними актами, податковими накладними, актами прийому-передачі брухту чорних металів.

Втім з огляду на сутність та зміст розглядуваних операцій з поставки вказані документи не є достатніми для встановлення руху активів на шляху від постачальника до покупця, позаяк не дозволяють встановити умови транспортування товару, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю, а також конкретних осіб, які брали безпосередню участь у виконанні цих операцій.

Також слід зазначити, що саме по собі подальше (тобто після виконання поставок) скасування державної реєстрації постачальника та анулювання його реєстрації як платника ПДВ в судовому порядку не має ретроспективного значення для операцій, що відбулися до такого скасування, втім установлені судом обставини справи щодо неможливості провадження таким платником реальної господарської діяльності, підписання від його імені усіх первинних документів невстановленими особами підлягають аналізу у світлі перевірки реальності виконання таких господарських операцій.

Слід також наголосили, що частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про металобрухт" установлено, що операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Отже, позивач та його постачальники працювали в одному сегменті ринку, для роботи в якому необхідною умовою є ліцензія, наявність якої у перелічених осіб не було встановлено.

З урахуванням наведених законодавчих вимог за відсутності доказів вчинення відповідних дій у процесі виконання спірних операцій та з урахуванням установленими судовими рішеннями факти щодо фіктивності діяльності спірних постачальників слід погодитися з висновком апеляційного суду про обґрунтованість оспорюваного донарахування, що зумовлює правильність оскаржуваної постанови Харківського апеляційного адміністративного суду про відмову в позові.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судового акта, не виявлено. У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваної постанови зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма НФ ЛТД" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 у справі № 17/189 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько