Постанова

від 16.06.2015 по справі 826/590/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року № 826/590/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Етар" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Етар" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003642205 від 12.12.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, представник позивача звертав увагу суду на протиправність дій відповідача щодо проведення перевірки ТОВ "Етар".

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений в порядку, передбаченому положеннями ст.33 та ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у письмових запереченнях на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), наказу щодо проведення перевірки №1925 від 23.10.2014 р. та направлення на перевірку №1585 від 23.10.2014 р. ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві у період з 23.10.2014 р. по 29.10.2014 р. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти сплати та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України" (код ЄДРПОУ 31245726) за липень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №3012/26-53-22-04-21/34544778 від 05.11.2014 р. (надалі - акт перевірки №3012).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №3012, позивачем порушено вимоги п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 р. на суму 475 581,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №3012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0003642205 від 12.12.2014 р. (надалі - ППР №0003642205), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 713 372,00 грн., з яких 475 581,00 грн. - за основним платежем, а 237 791,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно положень пп.21.1.1 - пп.21.1.5 п.21.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Перелік обставин, за наявності хоча б однієї з яких, здійснюється документальна позапланова перевірка визначений п.78.1 ст.78 ПК України.

З акту перевірки №3012 вбачається, що перевірка ТОВ "Етар" здійснювалась на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами пунктів 78.4 та 78.5 ст. 78 ПК України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Суд звертає увагу, що наказ №1925 від 23.10.2014 р. та дії відповідача щодо проведення перевірки, за наслідками якої був складений акт перевірки №3012, позивачем не оскаржуються.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Етар" направлено запит ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за №20219 від 23.09.2014 р. щодо надання інформації та документального підтвердження по господарським відносинам з ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України" за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., на який позивачем не була надана відповідь.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про протиправність проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої був складений акт перевірки №3012, а тому дії відповідача щодо проведення перевірки є правомірними. Крім того, у разі фактичного допущення посадових осіб до перевірки позивач фактично погодився з правомірністю такої перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ "Етар" зареєстровано як юридична особа 15.09.2006 р., 18.09.2006 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві та зареєстровано як платник податку на додану вартість.

З акту перевірки №3012 вбачається, що заниження ТОВ "Етар" податку на додану вартість за липень 2014 р. у сумі 475 581,00 грн. виникло у зв'язку із завищенням податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України", які, на думку податкового органу, є фіктивними. Так, в акті перевірки №3012 зокрема зазначено, що в ході перевірки позивач відмовився надавати будь-які первинні документи щодо правовідносин з ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України", крім того, відповідно до довідки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №4247/26-58-22-04-17/31245726 від 19.09.2014 р. про результати проведення невиїзної перевірки ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України" (податковий номер 31245726 ) щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Компакт Трейд Груп" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. не можливо підтвердити об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт. послуг) у постачальників за липень 2014р., та по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям у липні 2014 p.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відносно реальності правочинів позивача та ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України", за результатами яких ТОВ "Етар" було сформовано спірний податковий кредит за липень 2014 р. у сумі 475 581,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 31.10.2014 р. основним видом економічної діяльності ТОВ "Етар" є неспеціалізована оптова торгівля.

Судом встановлено, що спірний податковий кредит було сформовано позивачем за Договором доручення №Арм07/2014 від 01.07.2014 р. (надалі - Договір №Арм07/2014), укладеного між ТОВ "Етар", як довірителем, та ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України", як повіреним, згідно умов якого повірений від імені та за рахунок довірителя забезпечує здійснення перевезення вантажів довірителя автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському і міжнародному сполученні.

Крім того, згідно умов Договору №Арм07/2014 перелік робіт (послуг), які повірений зобов'язується виконувати за дорученням довірителя визначається сторонами в заявках, які складаються довірителем та направляються повіреному або на кожну конкретну партію вантажу або на місяць, якщо відомі заздалегідь заплановані об'єми поставок, місця завантаження та вивантаження. Заявка повинна містити наступну інформацію: дати і адреси місць завантаження та вивантаження; маршрут руху автомобілів; необхідний тип рухомого складу; відомості про вантаж; адреси відправника та отримувача вантажу; у разі перетинання кордонів, зазначення митниць - у разі перетинання кордонів, зазначення митниць або митних переходів; інші додаткові інструкції.

Суд звертає увагу на надані позивачем на підтвердження реальності договору №Арм07/2014, рахунки на оплату, акти надання послуг та податкові накладні, проте вважає такі докази недостатніми, так, зокрема, позивачем не було надано до суду відповідних заявок та товарно-транспортних накладних відповідно до яких ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України" надавало позивачу послуги з перевезення металопродукції.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем вартості послуг, наданих ТОВ "Інформаційна транспортна агенція України" за Договором №Арм07/2014.

Водночас, суд критично відноситься до тверджень позивача про те, що Договір №Арм07/2014 був укладений ТОВ "Етар" з метою виконання власних зобов'язань як перевізника перед ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", як замовника, за договором на надання автотранспортних послуг №1021 від 18.03.2013 р., оскільки належних та достатніх доказів зазначеного суду позивачем не було надано, крім того, згідно, наявних в матеріалах справи, товарно-транспортних накладних автомобільним перевізником вказаний ТОВ "Етар".

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій за Договором №Арм07/2014, суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 р. у сумі 475 581,00 грн.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Етар" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева