Ухвала

від 13.08.2015 по справі 826/590/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/590/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мацедонської В.Е., Мельничука В.П., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2015 року адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Етар» (надалі за текстом - «ТОВ «Етар») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003642205 від 12 грудня 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 713 372 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.10.2014 року по 05.11.2014 року посадовцями державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі за текстом - «ДПІ у Дніпровському районі») проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Етар» з питань правильності нарахування, повноти сплати та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України» за липень 2014 р.

Результати перевірки оформлено актом № 3012/26-53-22-04-21/34544778 від 05.11.2014 року.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України»), що призвело до заниження податку на додану вартість на 475 581 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.

Згідно бази даних АІС «Податковий блок» у липні 2014 р. ТОВ «Етар» включило до складу податкового кредиту 475 581 грн. за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України».

Надати будь-які первинні документи на підтвердження реальності укладеної з контрагентом угоди позивач відмовився, що засвідчено актом № 539 від 28.10.2014 р.

Разом з тим, відповідно до довідки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 4247/26-58-22-04-17/31245726 від 19.09.2014 р. ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України» відсутнє за місцезнаходженням, підтвердити об'єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів товариством неможливо.

На думку контролюючого органу наведене свідчить про завищення ТОВ «Етар» податкового кредиту.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Дніпровському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003642205 від 12 грудня 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 713 372 грн., у тому числі 475 581 грн. за основним платежем та 237 791 грн. за штрафними санкціями.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано статтею 198 ПК України.

Так, підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України (тут та надалі норми ПК України у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладеної угоди позивачем було надано копії: договору доручення № арм07/2014 від 01.07.2014 р., рахунків на оплату, актів надання послуг, податкових накладних.

На думку колегії суддів зазначені документи є необхідними проте недостатніми для висновку про правомірність формування ТОВ «Етар» податкового кредиту.

Так, за змістом статті 2 договору доручення № арм07/2014 від 01.07.2014 р. ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України» зобов'язалось здійснити транспортно-експедиційні операції пов'язані з перевезенням вантажів - розроблення маршруту, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, інші операції пов'язані з перевезенням.

Статтею 3 названого договору передбачено, що організація перевезень здійснюється на підставі заявок поданих ТОВ «Етар».

Разом з тим, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, доказів того, що позивач подавав заявки на перевезення, останнім не надано.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01 липня 2004 р. № 1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Тобто, укладений між позивачем та ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України» договір від 01.07.2014 р. за своїм змістом є договором транспортного експедирування.

Згідно частини 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Водночас, ТОВ «Етар» не надано транспортних документів, які б засвідчували факт надання послуг ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України».

Відповідно ж до частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин складені акти виконаних робіт та видані ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України» податкові накладні не можна вважати документами, які посвідчують факт придбання позивачем послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а тому віднесення відображених у них сум до складу податкового кредиту є безпідставним.

У контексті наведеного не можуть бути взяті до уваги надані позивачем копії товарно-транспортних накладних, оскільки перевізником в них зазначено ТОВ «Етар».

Припущення, що виконавець (ТОВ «Інформаційна транспортна агенція України») на виконання умов договору знайшов в якості перевізника самого ж замовника (ТОВ «Етар»), розробив для нього маршрут та організував відправлення вантажу буде суперечити здоровому розсуду.

Відтак, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки отримання економічної вигоди виключно за рахунок збільшення податкового кредиту не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 14 серпня 2015 р.

.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.