Постанова

від 09.06.2015 по справі 821/1200/15-а

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 р.м. ХерсонСправа № 821/1200/15-а 10 год. 44 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Леутській Н.І.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

третьої особи - 1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнє підприємство "Слобожанське" Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Славія" до Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Херсонської обласної державної адміністрації, Публічного акціонерного банку "Промінвестбанк" про скасування постанови про арешт майна,

встановив:

У березні 2014 року Дочірнє підприємство "Слобожанське" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славія" (далі - позивач, ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія") звернулось до суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області (далі - відповідач, УДВС ГУЮ у Херсонській області), в якому просить скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонської області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області) від 26.02.2014 р. ВП №35196130 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 року скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі №821/821/14 та направлено даний адміністративний позов на новий розгляд.

Частиною 5 ст. 227 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Так, в ухвалі від 10.03.2015 року Вищим адміністративним судом України зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано:

- характер спірних правовідносин та правову природу майнових прав позивача, на які відповідачем накладено арешт та встановлено заборону на їх відчуження та яким чином може вплинути накладений арешт на право довгострокової оренди земельної ділянки та заборону здійснювати відчуження майнових прав, що належать ДП "Слобожанське" ТОВ АФ "Славія", на договірні зобов'язання ДП "Слобожанське" ТОВ АФ "Славія", як орендаря за договором оренди від 25 листопада 2003 року по відношенню до Херсонської ОДА, як орендодавця;

- чи перебувало у позивача на момент виникнення спірних правовідносин майно, на яке можливо було звернути стягнення у межах зведеного виконавчого провадження, окрім майнового права у вигляді права довгострокової оренди земельної ділянки.

Отже, в даному адміністративному проваджені справа розглядається з урахуванням наведених висновків Вищого адміністративного суду України.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, то вказані вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку відповідача ст. ст. 11 та 57 Закону України " Про виконавче провадження" щодо відсутності у державного виконавця права арештовувати майно, яке не належить боржнику, оскільки ДП "Слобожанське" ТОВ АФ "Славія" є орендарем, та помилковим посиланням відповідача на Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 за № 660/5. Крім того, в судовому засіданні представником позивача було додатково вказано на протиправну бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій по зверненню стягнення на інше майно ДП "Слобожанське " ТОВ Агрофірми " Славія", окрім майнового права у вигляді права довгострокової оренди земельної ділянки, наявність якого підтверджується наданими до суду документами. Також, представник позивача вказала на існування приписів ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких орендар земельної ділянки, яка є державною або комунальною власністю, не має права здійснювати відчуження права оренди. Крім того, представник позивача вказала на встановлені судовим рішенням в адміністративній справі №821/1172/14 протиправні дій державного виконавця відповідача по зверненню стягнення на багаторічні насадження, розташовані на земельній ділянці площею 287 га в межах Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона та право довгострокової оренди вказаної земельної ділянки, що відповідно до ст.72 КАС України не підлягає повторному доказуванню. З огляду на викладене, представник позивача вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.04.2015 р., усно заперечив проти адміністративного позову, пояснивши, що оскаржувана постанова про арешт на право довгострокової оренди земельної ділянки згідно договору оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське" ТОВ Агрофірми "Славія", була прийнята внаслідок прийняття Вищим господарським судом України постанови від 02.10.2013 р. у господарській справі №5024/1839/2012, якою встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовані описані та арештовані багаторічні насадження є одним природним об'єктом, а тому з метою реального виконання наказу господарського суду Херсонської області від 30.01.2009 р. № 7/520-08 щодо примусової реалізації арештованого заставного майна (багаторічних насаджень) державним виконавцем УДВС ГУЮ у Херсонській області було вчинено дії щодо накладення арешту та заборону на відчуження на майнові права, а саме на право довгострокової оренди земельної ділянки, на якій розташовані арештовані багаторічні насадження, що відповідає ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження".

В судове засідання, призначене на 09.06.2015 р., представник відповідача не прибув, при цьому надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою суду від 30.04.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Херсонську обласну державну адміністрацію (далі - третя особа-1).

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні усно пояснив, що в даних спірних правовідносинах права та інтереси Херсонської обласної державної адміністрації ні яким чином не порушені, а тому просив суд у задоволені адміністративного позову відмовити.

19.05.2015 р. судом протокольно ухвалено щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ПАТ "Промінвестбанк" (далі - третя особа-2).

В судове засідання представник третьої особи-2 не прибув, при цьому про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить лист-повідомлення про розгляд справи.

При цьому, в судовому засіданні 30.04.2015 р., представник ПАТ "Промінвестбанк" усно заперечила проти адміністративного позову, вказавши, що оскаржувана постанова відповідача відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки обумовлена реальним виконанням наказу господарського суду Херсонської області від 30.01.2009р. №7/520-08 про стягнення з ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" на користь ПАТ "Промінвестбанк" 829521,69 грн., а саме намаганням у визначений законом спосіб примусово реалізувати арештовані багаторічні насадження, які є об'єктом застави, та розташовані на земельній ділянці, яка орендується ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" у Херсонської обласної державної адміністрації згідно договору оренди від 25.11.2003 р.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи-1, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України " Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 606-XIV), Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 р. за №74/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158 (далі - Інструкція №74/5) та іншими нормативно - правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.

Так, статтею 1 Закону України №606-XIV встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника визначено ст. 33 вказаного Закону, якою зокрема, передбачено, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об'єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Аналогічні приписи містяться у п.4.19.1 Інструкція №74/5, зокрема, якщо в районному (міському) органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, то вони об'єднуються у зведене виконавче провадження за постановою державного виконавця (додаток 19) протягом трьох днів після закінчення строку, даного боржнику для добровільного виконання і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження повинні бути приєднані всі інші виконавчі документи, що надходять стосовно стягнень з цього боржника протягом трьох днів після закінчення строку, поданого боржнику для добровільного виконання.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, що на момент виникнення спірних правовідносин у УДВС ГУЮ у Херсонській області знаходилось зведене виконавче провадження №31501483 про стягнення з ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" на користь держави, фізичних та юридичних осіб коштів в сумі загальній сумі 1155392,76 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи облікова картка на зведене виконавче провадження про стягнення заборгованості з ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія".

26.02.2014 р. в межах зведеного виконавчого провадження №31501483, до складу якого входить наказ господарського суду Херсонської області від 30.01.2009 р. №7/520-08 про стягнення з боржника ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" на користь стягувача ПАТ "Промінвестбанк" боргу в сумі 829521,69 грн., державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області Григоренко М.Ю. прийнято постанову ВП №35196130 про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на майнові права, а саме на право довгострокової оренди земельної ділянки, переданої в оренду боржнику ДП "Слобожанське" на підставі договору оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське", загальною площею 287 га, з них ріллі - 277 га, в тому числі зрошуваної - 133,2 га, господарських шляхів - 6,7 га, лісосмуг - 3,3 га, із землекористування комунального підприємства радгоспу-заводу "Янтарний", яка розташована на території Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона (кадастрові номери 6510165300:22:015:0001; 6510165300:22:009:0001; 6510162300:22:014:0001; 6510165300:21:010:0001; 6510165300:13:010:0001; 6510165300:16:0001:0001; 6510165300:13:007:0001) та заборонено відчуження цього права, яке предметом оскарження у даній справі.

Надаючи правову оцінку спірній постанові ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області від 26.02.2014 р. ВП №35196130 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на предмет її узгодженості нормам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, суд вказує про наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частина третя вказаної статті встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

За приписами частин першої, п'ятої, шостої статті 52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частинами 1, 2 ст. 57 Закону №606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім того, відповідно до підпункту 5.6.2. п. 5.6 Інструкції №74/5 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Арешт застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання, на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно абз.2 пп. 5.6.7 п. 5.6. цієї Інструкції передбачено, що про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем виноситься постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (додатки 26, 26-1).

З огляду на вищевказані нормативно - правові приписи, суд вважає, що накладення арешту на майно у виконавчих провадженнях не примусовою реалізацією майна, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а тому прийнята державним виконавцем оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не створює для ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" негативних наслідків, наприклад щодо незаконного вибуття з його власності майна, як доказ порушення його прав та інтересів.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача (внаслідок вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного рішення).

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Проте, суд вказує, що в ході розгляду справи, позивачем не надано суду доказів щодо порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваної постанови.

Суд зазначає, що однією з підстав для визнання незаконною постанови ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області від 26.02.2014 р. ВП № 35196130 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, позивач вказує на порушення обов'язку та права державного виконавця щодо накладення арешту лише на майно, яке належить боржнику, оскільки накладено арешт на право довгострокової оренди земельної ділянки, згідно договору оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", за умовами якого ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" не є власником земельної ділянки.

Перевіряючи обґрунтованість вказаного доводу позивача, суд встановив наступне.

За змістом пункту 1 частини першої ст. 32 цього Закону заходом примусового виконання судових рішень, серед іншого, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Як вбачаться зі змісту оскаржуваної постанови відповідача, об'єктом арешту є право довгострокової оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія".

З матеріалів справи судом встановлено, що 25.11.2003 р. між орендодавцем - Херсонською обласною державною адміністрацією та орендарем - ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона, терміном дії договору - 49 років. Згідно п. 1 даного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 287 га, з них ріллі - 277 га, в тому числі зрошуваної - 133,2 га, господарських шляхів - 6,7 га, лісосмуг - 3,3 га, із землекористування комунального підприємства радгоспу-заводу "Янтарний", яка розташована на території Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона. Пунктом 2.1. даного договору земельна ділянка передається в оренду з метою сільськогосподарського використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендарю надано право проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею за обраним видом використання.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 25 цього закону передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

В ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що відповідно до умов вказаного договору оренди, позивачем на орендованій земельній ділянці були закладені багаторічні насадження, а саме персик 8697 дерев на земельній ділянці 14,9 га, яблуні 18479 дерев на земельній ділянці 14,6 га, абрикоса 9959 дерев на земельній ділянці 16,7 га, слива 3490 дерев на земельній ділянці 8,6 га, черешня 5655 дерев на земельній ділянці 20 га, саджанці плодові 5631 дерев на земельній ділянці 13,3 га, про зазначено в оскаржуваній постанові відповідача.

Відповідно до ст. 93 цього Закону право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Згідно ст.ст. 134-139 Земельного кодексу України, звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей підготовки до проведення та проведення земельних торгів, визначених цим Кодексом.

В ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 р. майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

До майнових прав відносять: 1) речові права; 2) виключні права на результати інтелектуальної діяльності; 3) корпоративні права; 4) зобов'язальні права (вимоги) (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право оренди земельної ділянки є речовим правом ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", відмінним від права власності на земельну ділянка, а тому відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" відноситься до об'єктів звернення для стягнення при примусовому виконанні судових рішень.

З огляду на викладене, суд вказує на помилковість позиції позивача щодо накладення державним виконавцем арешту на право оренди на земельну ділянку, яке не належить боржнику.

Крім того, в межах розгляду даної справи судом встановлено, що передумовою для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови слугували висновки Вищого господарського суду України у господарській справі № 5024/1839/2012 щодо неможливості реалізації арештованих багаторічних насаджень на прилюдних торгах окремо від земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Дослідивши зміст змісту вказаного судового рішення, судом встановлено, що в ході розгляду господарської справи № 5024/1839/2012 колегією суддів касаційної інстанції було підтверджено недійсність прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що належить ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", а саме - плодових дерев та саджанців, розташованих на площі 88,1 га. в м. Херсоні, смт. Антонівка, Снігурівське шосе, 3 км., оскільки багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт відносин права власності, так як, насадження та земельна ділянка під ними є одним цілим об'єктом - сільськогосподарськими угіддями, що відповідає ст.ст. 181, 373 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 79 Земельного кодексу України. При цьому, вказаний висновок ґрунтується на Методичних рекомендаціях стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 за № 660/5, Міністерство юстиції України, яким на підставі положень Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, визначено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Тобто, багаторічні насадження та земельна ділянка є одним природним об'єктом.

Суд приймає до уваги вказаний висновок Вищого господарського суду України при розгляді даних спірних правовідносин, враховуючи наступне.

Як встановлено судом та не заперечувалось представником позивача, що на земельній ділянці, орендованій ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія" згідно договору оренди від 25.11.2003 р., розташовані плодові дерева та саджанці, відносно яких 04.06.2012 р. державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Херсоні складено акт опису й арешту майна ДП "Слобожанське" ТОВ агрофірми "Славія": а саме, персик 8697 дерев на земельній ділянці 14,9 га, яблуні 18479 дерев на земельній ділянці 14,6 га, абрикоса 9959 дерев на земельній ділянці 16,7 га, слива 3490 дерев на земельній ділянці 8,6 га, черешня 5655 дерев на земельній ділянці 20 га, саджанці плодові 5631 дерев на земельній ділянці 13,3 га, розташованого в смт. Антонівка м. Херсон.

В судовому засіданні представником позивача підтверджено, що вказаний акт опису та арешту майна від 04.06.2012 р. є дійсним і в судовому порядку не скасований.

Таким чином, суд вважає, що знаходження на орендованій земельній ділянці багаторічних насаджень, які є об'єктом арешту, є підставою для накладення арешту на право довгострокової оренди земельної ділянки, згідно договору оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", оскільки таким правом володіє позивач, як орендар.

При цьому, суд вказує, що оскаржуваний арешт права довгострокової оренди земельної ділянки згідно договору оренди від 25.11.2003 р. не впливає на зміну прав та обов'язків ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", як орендаря, по відношенню до Херсонською ОДА, як орендодавця, оскільки в силу вищевказаних приписів Закону №606-XIV, накладення арешту на майнові права є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на таке майнове право у майбутньому, а тому існування спірних правовідносин не створює для позивача будь-яких додаткових обов'язків по виконанню договору оренди від 25.11.2003 р.

Крім того, в судовому засіданні представником Херсонської ОДА надано пояснення щодо відсутності порушених прав та інтересів Херсонської ОДА внаслідок накладення арешту на право оренди земельною ділянкою за договором оренди від 25.11.2003 р., укладеного між Херсонською ОДА та ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія".

Щодо доводу позивача про протиправність оскаржуваної постанови ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області від 26.02.2014 р. ВП №35196130 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження з посиланням на ч.1 ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі", то суд вказує про наступне.

Частиною 1 ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі", передбачено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Проте, суд звертає увагу, що предметом розгляду в даній справі є правомірність рішення державного виконавця щодо накладення арешту на право оренди землі, яке належить орендарю - ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірма "Славія", прийнятого в межах примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", а тому вказана норма Закону України "Про оренду землі" не може бути застосована судом при вирішенні вказаних спірних питань.

В ході розгляду справи представником позивача було звернуто увагу суду на те, що приймаючи оскаржувану постанову відповідачем не враховано наявність у ДП "Слобожанське" ТОВ "Агрофірми "Славія", іншого майна, окрім майнового права у вигляді права довгострокової оренди земельної ділянки, яке є об'єктом арешту.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу позивача, суд вказує про наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону N 606-XIV у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

При цьому, суд вказує, що звернення стягнення на інше майно боржника - юридичної особи врегульовано статтею 66 цього Закону. Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); 2) у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

З огляду на викладене, суд вважає, що дотримання порядку черговості стягнення на інше майно боржника підлягає застосуванню під час вирішення спірних питань щодо реалізації арештованого майна, а не в момент накладення арешту, як це стверджує позивач.

Крім того, суд звертає увагу, що за змістом вищевказаних приписів ст. 52 Закону №606-XIV, надаючи боржнику право запропонувати державному виконавцю ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення, законодавець залишив за державним виконавцем остаточне право щодо визначення черговості стягнення на кошти та інше майно боржника, що свідчить про дискреційні повноваження державного виконавця, як посадової особи суб'єкта владних повноважень.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вищевказаного доводу представника позивача.

Щодо доводу позивача про встановлення судовим рішенням в адміністративній справі №821/1172/14 протиправності дій відповідача по накладенню арешту на право довгострокової оренди земельної ділянки, то суд вказує про наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з резолютивної частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року у справі №821/1172/14, яка набрала законної сили відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 р., судом визнано незаконними дії здійснені в межах виконавчого провадження №35196130 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_4 по зверненню стягнення на багаторічні насадження розташовані на земельній ділянці площею 287 га в межах Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона та право довгострокової оренди вказаної земельної ділянки, що виникло в Дочірнього підприємства "Слобожанське" Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Славія" на підставі договору оренди укладеного з Херсонською обласною державною адміністрацією 25 листопада 2003 року; визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_4 в межах зведеного виконавчого провадження №3596130, щодо не здійснення опису і арешту системи обладнання крапельного зрошування загальною вартістю 1132170 (один мільйон сто тридцять дві тисячі сто сімдесят) грн., вагончика вартістю 38000 (тридцять вісім тисяч) грн., кухонного обладнання вартістю 23000 (двадцять три тисячі) грн., рухомого майна, розташованого в адмінбудівлі "Сибир-22" на загальну суму 340670 (триста сорок тисяч шістсот сімдесят) грн. 62 коп. яке належить Дочірньому підприємству "Слобожанське" Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Славія"; скасовано акт опису та арешту права довгострокової оренди землі складеного державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_4 в межах зведеного виконавчого провадження № 3596130 (№ 31501483).

При цьому, в мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій вказаний висновок ґрунтується на встановлені протиправної бездіяльності державного виконавця щодо не вжиття всіх належних та допустимих заходів по встановленню майна боржника, на яке ДП "Слобожанське ТОВ АФ "Славія" пропонувалось накласти арешт та порушенні черговості звернення стягнення на майно, передбаченої частиною 1 статті 66 Закону України № 606-XIV.

Проте, суд вказує, що даним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не надана правова оцінка діям державного виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, які є предметом оскарження у даній адміністративній справі, а саме діям відповідача при прийнятті постанови ВПВР УДВС ГУЮ у Херсонській області від 26.02.2014 р. ВП №35196130 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, прийнятої відповідно до ст. 57 Закону України №606-XIV.

При цьому, суд вказує, що передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

З огляду на викладене та враховуючи, що арешт може бути накладено на все майно особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, зокрема, у межах зведеного виконавчого провадження та в межах стягуваної суми боргу, а дії державного виконавця стосовно винесення постанови про накладення арешту на майно відповідають нормам Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV та Інструкції №74/5, тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, спростовано у повному обсязі твердження позивача та доведено правомірність своїх дій, а позивач не довів суду та не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, сплачений судовий збір позивачу не повертається.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд, -

постановив :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15 червня 2015 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 11.5