Постанова

від 17.06.2015 по справі 916/3250/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 916/3250/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Південної митниці Міндоходів на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 22.12.2014 Київського апеляційного господарського суду 16.04.2015 у справі Господарського суду№ 916/3250/14 міста Києва за позовомПівденної митниці Міндоходів доДержавного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Іллічівськзовніштранс" простягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача - третьої особи повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

14.08.2014 Південна митниця Міндоходів звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" про стягнення збитків у розмірі 841 666, 31 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2014 справу № 916/3250/14 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 справу № 916/3250/14 прийнято до свого провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 916/3250/14 (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий суддя, судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Південна митниця Міндоходів звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі № 916/3250/14, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.02.2011 між Південною митницею (поклажодавець за договором) та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" (зберігач за договором) та Закритим акціонерним товариством "Іллічівськзовніштранс" (підприємство за договором) було укладено договір про надання послуг складського зберігання № 21.

Відповідно до п. 1.1 укладеного договору підприємство зобов'язалось надати сторонам на умовах цього договору право користування складським приміщенням (відкритим майданчиком), яке є тимчасовою зоною митного контролю (далі - ТЗМК) в розумінні вимог, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2012 № 1947; зберігач зобов'язався надати поклажодавцю послуги по зберіганню предметів, вилучених по протоколах про порушення митних правил, конфіскованих за рішенням суду, переданих для зберігання та інші предмети, що підлягають передачі у власність держави (далі - предмети); поклажодавець зобов'язався оплатити відповідні послуги.

Відповідно до п. 1.2.8 договору було визначено, що право власності на предмети до зберігача та підприємства не переходить, вони не можуть бути задіяні в господарському обороті зберігача, підприємства або бути передані ним третім особам.

Згідно з п. 5.2 договору місце надання послуг: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Промислова, 2.

Пунктом 6.3 договору визначено, що зберігач зобов'язаний, зокрема, прийняти предмети на зберігання за актом приймання-передачі (пп. 6.3.5), опломбувати склад печаткою, а також забезпечувати належні умови та вживати усіх відповідних заходів для забезпечення схоронності предметів в період дії цього договору (пп. 6.3.8), зберігати предмети, прийняті від поклажодавця, в окремому приміщенні від інших предметів, які не належать поклажодавцю, суворо дотримуватись вимог режиму ТЗМК (пп. 6.3.9); у разі зміни умов зберігання предметів, а також виявлення нестачі, пошкоджень або псувань предметів зберігач терміново складає відповідний акт та негайно повідомляє про це поклажодавця засобами зв'язку (пп. 6.3.10).

Згідно з п. 7.2 договору сторони визначили, що зберігач несе відповідальність за забезпечення схоронності предметів з дати передання предметів на складське зберігання і до моменту їх повернення поклажодавцю у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п. 10.1 договору його укладено строком на 1 рік, що діє з 01.01.2011 по 31.12.2011 включно.

При цьому, у пунктом 10.6 договору сторони погодили, що договір продовжується додатковою угодою на кожний поточний календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомила про його припинення.

Позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання майно за адресою: місто Іллічівськ, вулиця Промислова, 2, про що сторони склали акти приймання-передачі від 24.02.2011 на суму 37 500, 00 грн., від 01.03.2011 на суму 13 650, 00 грн., від 04.03.2011 на суму 25 200, 00 грн., від 27.07.2011 на суму 17 640, 00 грн., від 05.09.2011 на суму 906 703, 14 грн., від 09.09.2011 на суму 25 802, 00 грн., від 11.10.2011 на суму 49 428, 52 грн., від 11.10.2011 на суму 94 978, 68 грн., від 09.02.2012 на суму 13 750, 00 грн., від 20.02.2014 на суму 119 801, 59 грн., від 28.03.2012 на суму 21 800, 20 грн., від 28.03.2012 на суму 43 374, 08 грн., від 28.03.2012 на суму 12 929, 37 грн., від 09.04.2012 на суму 12 280, 78 грн., від 11.04.2012 на суму 131 025, 06 грн., від 13.04.2012 на суму 291 007, 49 грн., від 18.04.2012 на суму 380 663, 18 грн., від 22.05.2012 на суму 65 049, 45 грн., від 24.05.2012 на суму 217 184, 85 грн., від 24.05.2012 на суму 1 285, 19 грн., від 30.05.2012 на суму 152 205, 16 грн., від 30.05.2012 на суму 5 572, 13 грн., від 25.07.2012 на суму 70 169, 47 грн., від 02.08.2012 на суму 504 008, 00 грн.

В період з 21.03.2013 по 27.03.2013 Південною митницею за участю представника відповідача було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання станом на 13.03.2013, про що складено Інвентаризаційний опис від 29.03.2013, згідно з яким зафіксовано фактичну наявність на зберіганні відповідача товару в кількості 51 152, 86 (од.вим.) на суму 1 863 638,59 грн., в той час як за даними бухгалтерського обліку його кількість мала складати 87 608, 36 (од.вим.) на суму 2 896 325, 34 грн.

29.03.2013 інвентаризаційною комісією за участю представника відповідача було складено протокол, яким відображено вказані вище відомості та суму нестачі майна у розмірі 1 032 686, 75 грн. і його список (додаток № 1 до Протоколу).

19.08.2013 було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Південної митниці в результаті реорганізації, внаслідок чого позивач став правонаступником Південної митниці.

11.03.2014 між позивачем та Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні МВС України на Одеській залізниці було укладено договір про надання послуг з проведення незалежної оцінки майна № 148.

Відповідно до п. 1.1.1 договору якого виконавець зобов'язався за дорученням замовника провести незалежну оцінку вартості втраченого від нестачі майна згідно із додатком 1, наданого замовником станом на 29.03.2013 з урахуванням належних митних платежів, які підлягали сплаті при переміщенні даних товарів через митний кордон України.

05.05.2014 Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні МВС України на Одеській залізниці було складено Звіт про оцінку ринкової вартості втраченого від нестачі майна згідно із додатком 1 до договору від 11.03.2014 № 148, наданого Замовником, станом на 29.03.2013 з урахуванням належних митних платежів, які підлягали сплаті при переміщенні даних товарів через митний кордон України.

Відповідно до Звіту про оцінку ринкової вартості втраченого від нестачі майна згідно із додатком 1 до договору від 11.03.2014 № 148, складеного Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні МВС України на Одеській залізниці, ринкова вартість втраченого від нестачі майна, з урахуванням належних митних платежів, які підлягали сплаті при переміщенні даних товарів через митний кордон України, складає 841 666, 31 грн. (з ПДВ).

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що: по-перше, позивач не є власником втрачених товарів, а спірний договір було укладено з метою тимчасового зберігання предметів, вилучених по протоколах про порушення митних правил, конфіскованих за рішенням суду, та інших предметів, що підлягають передачі у власність держави, а відтак відповідні збитки могли бути понесені державою, проте як позивач не є органом, уповноваженим на звернення до суду з вимогами, які можуть заявлятись в інтересах останньої; по-друге, позивачем не було наведено доказів вини відповідача у нестачі спірних товарів, переданих на зберігання відповідачу, що свідчить про відсутність всіх умов, необхідних для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивача завданих збитків у розмірі 841 666, 31 грн. у зв'язку із втратою відповідачем переданого йому на зберігання майна за договором про надання послуг складського зберігання № 21 від 18.02.2011.

Загальні положення про зберігання встановлені главою 66 Зберігання ЦК України. Статтею 949 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами ст. 951 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України: - у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; - у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість.

Таким чином приписами вищезазначених правових норм передбачено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а в разі втрати (нестачі) або його пошкодження відшкодувати збитки завдані поклажедавцеві.

Згідно із п. 4 Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядженні ним, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Державної митної служби України від 12.10.2009 № 1833/5/943, п. п. 2, 3 Порядку обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі його органам державної виконавчої служби і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2001 № 1724, п. 2 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, митні органи несуть відповідальність за збереження майна вилученого ними або конфіскованого за рішеннями судів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов'язання передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, при вирішення даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем зобов'язання та причинний зв'язок між порушенням та збитками.

Відповідач в свою чергу для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини, зокрема, довести, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах, тобто притягується до цивільно-правової відповідальності за наявності складу цивільного правопорушення.

У зв'язку із наведеним для правильного вирішення спору господарським судам необхідно за допомогою належних і допустимих доказів встановити наявність (чи відсутність) в діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема вини.

Однак, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивачем не надано доказів вини відповідача як необхідної умови для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання як стягнення збитків, не взявши до уваги, що згідно з вимогами чинного законодавства не позивач повинен доводити вину відповідача у порушенні зобов'язання, а саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено чи закінчився строк зберігання за договором про надання послуг складського зберігання № 21 від 18.02.2011, що має важливе значення для правильного вирішення даного спору, оскільки ч. 3 ст. 950 ЦК України передбачено, що зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Південної митниці Міндоходів задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі № 916/3250/14.

Справу № 916/3250/14 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ