Постанова

від 04.06.2015 по справі 910/25307/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа№ 910/25307/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Литвиненко Д.О. - представник;

від відповідача: Янчук О.С. - директор

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 27.01.2015

у справі № 910/25307/14 (судця Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Біофарма"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема"

про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу від 10.01.2013 № ПС/БФ/100113 у розмірі 84 647,32 грн., з якої: 69 880,00 грн. - основний борг, 2 891,70 грн. - інфляційні втрати, 689,23 грн. - 3 % річних, 8 385,60 грн. - пеня, 2 800,79 грн. - проценти за користування грошовими коштами

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Біофарма" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема" про стягнення 84 647,32 грн., з яких 69 880,00 грн. сума боргу, 2 891,70 грн. інфляційні збитки, 689,23 грн. 3 % річних, 8 385,60 грн. пеня, 2800,79 грн. проценти за користування грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015р. по справі № 910/25307/14 позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 69 880 грн. 00 коп. суми боргу, 5 276 грн. 42 коп. пені та 1622 грн. 15 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, які Господарський суд міста Києва визнав встановленими. Крім того, апелянт вважає, що висновки, які викладені у рішенні суду, не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд в оскаржуваному рішенні зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було виставлено позивачу на перерахування за товар рахунок № 377 від 02.10.2012р. Однак зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає дійсності, оскільки відповідач фізично не міг, спочатку 10.01.2013р. укласти з позивачем договір купівлі-продажу № ІК/БФ/100113, а також специфікацію № 1 від 10.01.2013р. до нього, а потім «заднім числом», а саме 02.10.2012р. виставити позивачу рахунок на оплату № 377, оскільки умовами договору сторони домовились про те, що відповідач поставить в адресу позивача вказану в специфікації продукцію лише після того, як позивач сплатить 100% попередню оплату.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевим судом було встановлено, що на виконання умов договору та специфікації № 1 від 10.01.2013р. до договору позивачем перераховано 100% передоплату за товар, а саме 148 880,00 грн. згідно рахунку № 377 від 02.10.2012р., що підтверджується платіжними дорученнями № 2199 від 02.11.2012р.., № 0000025417 від 16.11.2012р., № 0000025742 від 12.12.2012р., № 0000026118 від 11.01.2013р., однак в графі всіх платіжних доручень зазначено «оплата за твердий жир згідно з рах. № 377 від 02.10.2012р. в тому числі ПДВ…». Апелянт зазначає, що оплата проводилася не за той товар, який був передбачений умовами договору купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 та специфікації № 1 від 10.01.2013р., оскільки оплата проводилась ще задовго до укладення між сторонами договору купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 та специфікації № 1.

На думку апелянта, місцевий суд дійшов до помилкового висновку про те що 100% попердня оплата за товар перерахована позивачем в повному обсязі 11.01.2013, а відповідач згідно специфікації № 1 від 10.01.2013 повинен був поставити товар в термі до 26.01.2013р. Апелянт зазначає, що позивач 11.01.2013р. не перераховував відповідачу 100% попередньої оплати за товар в сумі 148880,00 грн. згідно специфікації № 1 від 10.01.2013р. як того вимагав договір купівлі-продажу № ПС/БФ/100113 та специфікація № 1 від 10.01.2013р., а відтак у звідача не виникло обов'язку поставити йому вказаний товар.

Також апелянт зазначає, що платіжним дорученням № 0000026118 від 11.01.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 50000,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за твердий жир згідно рах. № 377 від 02.10.2012р. в ч. ПДВ 8333,33 грн.», а отже платіж 11.01.2013р. не проводився позивачем на виконання його обов'язку по оплаті за товар, який вказаний в Специфікації № 1 від 10.01.2013р. Будь-яких інших платежів за товар згідно специфікації № 1 від 10.01.2013р. ні в цей день, ні в будь-які інші дні позивач не проводив.

Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач за умовами вказаного вище договору купівлі-продажу № ПС/БФ/100113 від 10.01.2013р. та специфікації № 1 від 10.01.2013р. не може нести відповідальність за несвоєчасність поставки товару у вигляді сплати пені, трьох відсотків річних та інфляційного збільшення, а також плати за користування чужими грошима. Апелянт вважає, що він не зобов'язаний сплачувати позивачу взагалі будь-які збитки, оскільки саме позивач допустив прострочення власних зобов'язань за договором, не сплативши на користь відповідача 100% передплати за товар, який мав би бути поставлений на користь позивача за умовами договору та специфікації № 1 до договору купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р. Оскільки відповідач не порушував умов договору купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р. та специфікації № 1 від 10.01.2013р., оскільки не отримував від позивача 100% передоплату за товар, який мав би бути поставлений в адресу позивача, а отже відповідач не повинен сплачувати на користь позивача пеню за несвоєчасну поставку товару.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

11.04.2012року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКЕМА" (продавець) та Приватним акціонерним товариством "БІОФАРМА" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № ІК/БФ/120411.

Відповідно до п.1.1. договору продавець бере на себе зобов»язання здійснити поставку покупцю продукцію згідно специфікації та накладної до цього договору, далі товар, а покупець зобов»язується прийняти зазначений товар і сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору.

Пунктом п.3.1. договору сторони погодили, що ціна та кількість товару вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.4.1. плата товару здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.1. договору сторони погодили, що товар має бути поставлений протягом 45 днів з моменту узгодження заявки, або на інших умовах, що зазначені в узгодженій заявці, або вказані в специфікації.

Згідно п. 9.1. договору термін дії договору визначається від моменту підписання його сторонами 31.12.2012 року, а в частині виконання зобов»язань до повного виконання (п.9.3.).

Крім того, 10 січня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "БІОФАРМА" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКЕМА" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р.

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов'язався здійснити поставку покупцю продукції - твердого жиру DUB PP згідно зі специфікаціями та накладними до цього договору, а покупець зобов'язався прийняти зазначений товар і сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору.

Пунктом п.3.1. договору сторони погодили, що ціна та кількість товару вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.4.1. плата товару здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.1. договору сторони погодили, що товар має бути поставлений протягом 45 днів з моменту узгодження заявки, або на інших умовах, що зазначені в узгодженій заявці, або вказані в специфікації.

Згідно п. 9.1. договору термін дії договору визначається від моменту підписання його сторонами 31.12.2013 року, а в частині виконання зобов»язань до повного виконання (п.9.3.).

10.01.2013р. між сторонами договору підписано специфікацію №1 від 10.01.2013р., у відповідності до умов якої продавець зобов'язався поставити покупцю твердий жир DUB PP в обсязі 2 000,00 кг на суму 148 880,00 грн.

Специфікацією № 1 від 10 січня 2013 року визначено, що розрахунки за товар здійснюються на умовах 100 % попередньої оплати, строк поставки товару становить 10 банківських днів після надходження коштів на розрахунковий рахунок.

Відповідачем було виставлено позивачу на перерахування передоплати за товар рахунок № 377 від 02.10.2012р., який містить посилання на договір № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р.

Позивачем було перераховано відповідачу 100% передоплату за товар, а саме 148 880,00 грн. згідно рахунку № 377 від 02.10.2012р., що підтверджується платіжними дорученнями № 2199 від 02.11.2012р., № 0000025417 від 16.11.2012р., № 0000025742 від 12.12.2012р., № 0000026118 від 11.01.2013р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з графи призначення платежу, грошові кошти від позивача в розмірі 148 880,00 грн. надійшли в оплату за твердий жир, поставка якого є предметом договору купівлі-продажу № ІК/БФ/120411від 11.04.2012р.

Однак, як пояснили представники сторін в судовому засіданні, відповідач не поставив позивачу товар згідно умов договору купівлі-продажу № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р. та договору купівлі-продажу № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р., частково повернув позивачу суму попередньої оплати в розмірі 79 000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок за період з березня 2013 року по липень 2014р.

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за непоставлений товар складає 69 880,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.2. ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В наданій відповідачем копії видаткової накладної № 351 від 24.09.2012р. міститься посилання на Договір № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р., однак з копії вказаної накладної не вбачається ким саме, та на підставі якого документа від імені позивача було отримано товар та вказана копія накладної не містить підпису уповноваженої особи постачальника.

Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів поставки позивачу товару, що визнано представниками сторін в судовому засіданні, а також не надано доказів повернення передоплати в повному обсязі, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми перерахованої позивачем в розмірі 69 880,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволеню.

Крім того, позивачем у зв'язку з неповерненням відповідачем попередньої оплати, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в розмірі 631,79 грн. за період з 28.07.2014р. по 14.11.2014р., інфляційні втрати в розмірі 4 341,33 грн. за період з 28.07.2014р. по 14.11.2014р., у зв'язку з порушенням строків щодо поставки товару нараховано пеню в розмірі 5 276,42 грн за період з 28.07.2014р. по 14.11.2014р. Також, позивачем на підставі ст.1048 ЦК України було нараховано відповідачу проценти за користування грошовими коштами в розмірі 2800,79 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013р. у справі №3-30гс13.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 5 276,42 грн. колегія зазначає наступне.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до умов п.7.1. договору як № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р так і договору № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р. (п.7.2.) у випадку неналежного виконання продавцем зобов'язань по поставці згідно п.5.1. Договору, він сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару. Така пеня сплачується за кожний день прострочення, до моменту повного виконання продавцем своїх зобов'язань.

Пнктом 5.1. договорів №ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р так і договору № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р. передбачено, що товар за даним догвором має бути поставлений протягом 45 днів з моменту узгодженя заявки, або на інших умовах, що зазначені в узгодженій заявці, або вказані в специфікації.

Згідно Специфікації № 1 від 10 січня 2013 р. до договору №ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р. повинен був поставити товар в термін 10 б.д. після надходження коштів на р/р.

Позивач вважає, що оскільки останній платіж здійснено 11.01.2013р. (платіжне доручення № 0000026118), поставка товару повинна бути здійснена до 26.01.2013р.

Однак, під час розгляду справи колегією встановлено, що позивачем було перераховано відповідачу 100% передоплату за товар у розмірі 148 880,00 грн. за договором № ІК/БФ/120411від 11.04.2012р., а останній платіж здійснено платіжним дорученням №0000026118 від 11.01.2013р.

Позивачем у зв'язку з порушенням строків щодо поставки товару нараховано пеню за період з 28.07.2014р. по 14.11.2014р. в розмірі 5 276,42 грн. за договором № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р., однак порушення зобов"язання винкло за договором ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини між сторонами щодо повернення попередньої оплати виникли за договором № ІК/БФ/120411 від 11.04.2012р., а позовні вимоги заявлено за договором № ІК/БФ/100113 від 10.01.2013р.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в розмірі 2800,79 грн. на підставі ст.536 ЦК України та ст.1048 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, правовідносини, що склалися між сторонами договору купівлі-продажу є такими, що виникли з приводу поставки товару, а не відносинами щодо надання позики.

Одночасно умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не визначено, що такі проценти є штрафними санкціями. Проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією, і їх віднесено до іншого способу захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами в розмірі 2800,79 грн. на підставі ст.536 ЦК України та ст.1048 ЦК України задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апелянта проте, що в позові слід відмовити повністю, колегія не приймає до уваги, оскільки позовні вимоги також ґрунтуються на платіжних дорученнях, якими перераховано попередню оплату, а тому в частині стягнення основного боргу позов підлягає задоволенню.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає зміні як таке, що ґрунтуються на висновках, які не відповідають в повній мірі обставинам справи, та з помилковим застосуванням норм матеріального права.

У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги слід здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/25307/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/25307/14 змінити.

Викласти резолютивн частину рішення у наступній редакції.

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема" (03039, м.Київ, провулок Червоноармійський, буд.14, код ЄДРПОУ 34324056) на користь Приватного акціонерного товариства "Біофарма" (03680, м.Київ, вул.Миколи Амосова, буд.9, код ЄДРПОУ 36273281) 69 880, 00 грн. боргу та 1397,60грн. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.»

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Біофарма" (03680, м.Київ, вул.Миколи Амосова, буд.9, код ЄДРПОУ 36273281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікема" (03039, м.Київ, провулок Червоноармійський, буд.14, код ЄДРПОУ 34324056) 102 грн. 31 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Матерали справи № 910/25307/14 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх