Рішення

від 22.06.2015 по справі 918/251/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 червня 2015 р. Справа № 918/251/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріте ЛТД"

до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк"

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод"

третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів",

третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво"

про визнання права власності, витребування нерухомого майна з незаконного володіння, визнання недійсним договору

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Губар В.Є., дов. від 05.06.2015 року

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Маціборко І.С., дов. від 29.09.2014 року

від відповідача 3: Мелянчук В.А., дов. від 15.06.2015 року

від третьої особи - Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів": Павлюк І.А., дов. від 18.06.2015 року

від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво": не з'явився

від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Декуріон": не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріте ЛТД", Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів", третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" про припинення права власності, визнання права власності, витребування нерухомого майна з незаконного володіння, визнання недійсним договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року за ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" визнано право власності на будівлю тросового виробництва, що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, до складу якого входять: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3).

25.03.2013 року ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" здійснило відчуження вказаного майна відповідачеві-1 згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

12.09.2013 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено іпотечний договір, за яким об'єкти нерухомого майна передані в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" за кредитним договором.

У подальшому, 24.12.2014 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 2/27, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року, рішення місцевого господарського суду від 25.03.2011 року скасовано.

Зважаючи, що об'єкти нерухомого майна вибули з власності позивача поза його волею на підставі судового рішення, яке скасовано, останній просить суд припинити право власності, визнати право власності, витребувати нерухоме майна з незаконного володіння, визнати недійсним договір іпотеки.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 16, 182, 203, 215, 346, 387, 388, 392, 575, 576, 583, 658 ЦК України, ст. 5 Закону України "Про іпотеку" тощо.

Ухвалою від 16.03.2015 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 30.03.2015 року.

30.03.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що майно вибуло з волі власника та у подальшому було відплатно продане відповідачу-1, тобто добросовісному набувача, що унеможливлює його витребування, що, у свою чергу, виключає наявність підстав для визнання іпотечного договору недійсним.

Ухвалою суду від 30.03.2015 року розгляд справи відкладено на 20.04.2015 року.

20.04.2015 року через службу діловодства господарського суду від ПАТ "Завод Технопривод" надійшла заява про залишення позову без розгляду, підписана директором Степанюком С.А. Вказана заява судом не приймається, оскільки, по-перше, в ній не наведено підстав, передбачених ст. 81 ГПК України, за наявності яких суд залишає позов без розгляду, по-друге, вказана заява підписана директором Степанюком С.А., хоча за даними ЄДРЮОФОП, отриманими судом зі спеціального витягу, станом на 20.04.2015 року керівником позивача є Пальчевський В.В.

Ухвалою суду від 20.04.2015 року розгляд справи відкладено на 05.05.2015 року.

05.05.2015 року через службу діловодства господарського суду від третьої особи - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" надійшов відзив, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю у зв'язку з тим, що відсутні підстави, визначенні ст. 388 ЦК України, перелік яких є вичерпним, для витребування майна у добросовісного набувача.

Ухвалами суду від 05.05.2015 року залучено до участі у справі іншого відповідача - ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" та у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ТОВ Декуріон", а також припинено провадження у справі за позовом ПАТ "Завод "Технопривод" до ТОВ "Юріте ЛТД" про припинення права власності.

Ухвалою суду від 05.05.2015 року розгляд справи відкладено на 25.05.2015 року.

14.05.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення справи № 817/884/15, що перебуває у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду.

Суд підстав для задоволення вказаного клопотання не вбачає, оскільки відсутня неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 817/884/15, що перебуває у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду, а також їх взаємопов'язаність.

Ухвалою суду від 25.05.2015 року розгляд справи відкладено на 08.06.2015 року.

Крім того, 25.05.2015 року судом винесено окремі ухвали, які скеровані на адресу ПАТ "Завод Технопривод" та ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" для розгляду та вжиття заходів по усуненню виявлених порушень законності та недоліків в діяльності вказаних товариств, а також для вжиття заходів, що надалі виключатимуть неподання витребуваних судом доказів.

08.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від арбітражного керуючого підприємства-боржника - ПАТ "Завод Технопривод" надійшло клопотання про залучення його в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Судом не встановлено, що рішення у цій справі може вплинути на права або обов'язки розпорядника майна ПАТ "Завод Технопривод", отже підстави для залучення його до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору, відсутні.

Ухвалою суду від 08.06.2015 року розгляд справи відкладено на 22.06.2015 року.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що з метою перевірки уповноваженою особи, яка має право діяти від імені позивача як в силу закону (керівника), так і на підставі довіреності (представника), отримано спеціальні витяги з ЄДРЮОФОП станом на дату проведення кожного судового засіданні, а саме: 16.03.2015 року, 30.03.2015 року, 20.04.2015 року, 05.05.2015 року, 25.05.2015 року, 08.06.2015 року, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що керівником позивача є Пальчевський В.В., а уповноваженим представником позивача, який діє на підставі виданої керівником довіреності, Губар В.Є.

Стосовно визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "Завод "Технопривод" від 26.08.2014 року, то рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/43/15 від 02.04.2015 року набрало законної сили 02.06.2015 року (ухвала Рівненського апеляційного господарського суду), тобто після звернення позивача з відповідною позовною заявою.

Крім того, як встановлено судом із пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, 26.05.2015 року позивачем проведені позачергові збори акціонерів, на яких керівником останнього обрано Гавриша І.В. Про те, що останній є керівником позивача стверджується відомостями із спеціального витягу з ЄДРЮОФОП станом на 22.06.2015 року.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

22.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від третьої особи - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" надійшло повідомлення про скасування усіх довіреностей, виданих на ім'я фізичних осіб у період з 13.01.2015 року по 15.06.2015 року.

22.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-3 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити, у зв'язку з тим, що до відповідача право власності на спірні об'єкти нерухомого майна не перейшло, оскільки не було зареєстроване за ним у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, відповідач-3 зазначає, що набуло майно у власність (шляхом його передачі відповідачем-1 у статутний капітал), не знаючи про те, що ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" не мало права його відчужувати.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.

Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі.

Позов про визнання права власності є речово-правовим і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно.

Крім цього, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод.

Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Отже, виходячи з диспозиції ст. 392 ЦК України, захищається вже існуюче право власності в разі його оспорювання чи невизнання будь-ким.

З урахуванням наведеного, визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Як встановлено судом із матеріалів справи, 30.05.2005 року між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та позивачем укладено договір обміну нерухомості на цінні папери, а 01.06.2005 року - додаткову угоду до нього.

Відповідно до вказаного договору у власність позивача в обмін на 4 958 000 шт. простих іменних акцій перейшла споруда тросового виробництва, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2); будівля управління (літ. В-3) (п. 1 договору).

За п.п. 2, 3 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 03.06.2005 року) загальна номінальна вартість акцій, що відчужуються, згідно з випискою з реєстру становить 4 958 000,00 грн., а балансова вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, згідно з витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно, становить 4 944 900,00 грн. Загальна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, становить 5 933 880,00 грн. з ПДВ, що виникає від передачі приміщень згідно з п. 1 цього договору в розмірі 988 980,00 грн. Оскільки нежитлові приміщення передаються, виходячи з того, що міна проводиться за номінальною вартістю акцій, що становить 4 958 000,00 грн., позивачем здійснюється грошова доплата в розмірі 975 880,00 грн.

У результаті міни позивач набуває право власності на нежитлові приміщення, зазначені в п. 1 договору, а ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" - право власності на прості іменні акції в кількості 4 958 000 шт. (п. 11 договору).

Згідно з Актом від 03.06.2005 року ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" передало у власність позивача, а останній прийняв об'єкти нерухомого майна.

03.06.2005 року вказане нерухоме майно на праві власності зареєстровано в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" за позивачем, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7427188, № 7427375, № 7427577.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 715, 716 ЦК України (у редакції, що діяла на час укладення договору міни) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За приписами ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом, належить власникові майна.

Стосовно договору обміну нерухомості на цінні папери постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 року та Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року у справі № 2/27 встановлено також таке.

Станом на час підписання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткової угоди до нього, Статут ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" (в редакції 1997 року) передбачав можливість відчуження майна дочірнього підприємства лише за погодженням з засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".

У свою чергу, погодження засновника на відчуження майна підтверджується рішенням загальних зборів від 29.08.2003 року та наказом голови правління ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" № 94 від 21.07.2004 року, а відтак дії щодо передачі спірного майна від дочірнього підприємства до позивача в обмін на цінні папери є схваленими засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".

Спірні об'єкти нерухомості правомірно обліковувались на балансі ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", діючим законодавством України та установчими документами дочірнього підприємства передбачена можливість розпорядження майном, що знаходиться в його розпорядженні на праві господарського відання, в тому числі шляхом укладення правочинів щодо відчуження такого майна, отже укладення договору обміну нерухомості на цінні папери здійснювалось без порушень діючого законодавства.

У силу вимог ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доказів того, що договір обміну нерухомості на цінні папери визнавався недійсним, у тому числі за рішенням третейського суду, учасниками провадження суду не надано.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, правочин, на підставі якого позивач придбав спірні об'єкти нерухомості, а саме: договір обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005 року, є дійсним та в судовому порядку недійсним не визнавався.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-ІV закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту п.п. 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

За приписами ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, позивач, уклавши договір обміну нерухомості на цінні папери, обгрунтовано очікував отримати можливість ефективно використовувати своє право власності на майно, отримане за вказаним договором.

Крім того, постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 2/27, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року, також скасовано рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року, яким за ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" визнано право власності на будівлю тросового виробництва, що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, до складу якого входять: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом (ч. 5 ст. 85 ГПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тобто ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" права власності з підстав, визначених чинним законодавством, зокрема за рішенням суду, на спірні об'єкти нерухомого майна не набуло.

Враховуючи викладене, беручи до уваги надання позивачем доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, зважаючи на невизнання такого права зі сторони відповідачів та третіх осіб на стороні відповідачів у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на будівлю тросового виробництва, до складу якого входять: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальню (літ. Г-2), будівлю управління (літ. В-3), що знаходяться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область.

Стосовно вимоги про витребування із незаконного володіння відповідача-3 об'єктів нерухомого майна.

25.03.2013 року ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" здійснило відчуження майна, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3), що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, відповідачеві-1 згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

24.03.2015 року спірні об'єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем-3 на підставі свідоцтв про право власності, індексний номер: 35529062, 35518402, 35528535, виданих 26.03.2015 року, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.03.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно (постанови Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-164цс14; від 19.11.2014 року у справі № 6-170цс14).

За ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, суд має встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника такого майна (постанова Верховного Суду України від 12.02.2013 року у справі № 3-3гс13).

Зі змісту вказаної норми вбачається, що остання поширюються виключно на позивача у справі (власника, з володіння якого майно вибуло без його згоди) та не розповсюджується на інших осіб, які у подальшому набували спірне майно.

При цьому, за наявності підстав, визначених ч. 1 ст. 388 ЦК України, кількість відчужень для витребування майна в добросовісного набувача (кінцевого власника) значення не має.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що спірне майно вибуло з власності позивача на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, тобто вибуло з володіння власника не з його волі інших шляхом.

Про те, що майно вибуло з володіння позивача без його згоди підтверджується також оскарженням останнім судових рішень у справі № 2/37 (касаційною скаргою на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року), відзивом на апеляційну скаргу ТОВ "Декуріон" на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року.

У вирішенні питання про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про витребування майна з незаконного володіння судом прийнято до уваги також те, що єдиним засновником відповідача-3 є відповідач-1, що стверджується витягом з ЄДРЮОФОП, а також те, що відповідач-1 здійснив відчуження спірного майна відповідачу-3 одразу після звернення позивача до суду з відповідною позовною вимогою до нього.

Крім того, враховано, що майно вибуло з власності позивача безоплатно.

Судом також встановлено відсутність підстави, що унеможливлює витребування майна у добросовісного набувача.

Зокрема, за ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст. 115 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, перехід права власності на спірне майно відбувався спочатку на підставі судового рішення, а у подальшому - правочинів, а не у зв'язку із виконанням судового рішення у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, судом встановлено існування підстави, передбаченої ст. 388 ЦК України, яка дає право витребувати в набувача майно, а отже для задоволення вимоги позивача про витребування з незаконного володіння відповідача-3 комплексу, дільниці збирання тросів, дільниці термообробки, дільниці мехобробки (літ. А-2), їдальні (літ. Г-2), будівлі управління (літ. В-3), що знаходяться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область.

Щодо вимоги про визнання недійсним іпотечного договору від 12.09.2013 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

12.09.2013 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено іпотечний договір, за яким об'єкти нерухомого майна, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3), що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, передані в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" за кредитним договором № КЛ-4118/1-980 від 12.09.2013 року.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ст.ст. 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Суд, оцінивши фактичні обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, встановив таке.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Аналогічні положення містить ст. 1 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Як встановлено судом, спірні об'єкти нерухомого майна, що є предметом оспорюваного іпотечного договору, вибули з власності позивача поза його волею, у свою чергу, ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" набуло вказане майно на підставі рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року, яке у подальшому було скасоване, та здійснило його відчуження відповідачеві-1 згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2013 року, тобто всупереч вимогам ст. 658 ЦК України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна з незаконного володіння.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, і зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За встановлених обставин, та враховуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що іпотечний договір від 12.09.2013 року укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України "Про іпотеку", порушує права позивача, тому в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідачів. При цьому, беручи характер дій відповідачів та наслідків, до яких вони призвели, суд вважає за необхідне здійснити розподіл судового збору таким чином: з відповідача-1 та відповідача-3 стягнути судовий збір в розмірі 73 080,00 грн. (максимальний розмір судового збору за вимоги майнового характеру - про визнання права власності та про витребування майна з чужого незаконного володіння (2% від вартості майна, щодо якого виник спір)), а з відповідача-1 та відповідача-2 стягнути судовий збір в розмірі 1 218,00 грн. (розмір судового збору за вимогу немайнового характеру - про визнання недійсним іпотечного договору, як його сторін).

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Так, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 74 298,00 грн. судового збору (за вимоги майнового характеру в розмірі 73 080,00 грн. та 1 218,00 грн. за вимогу немайнового характеру).

Згідно з квитанціями від 25.02.2015 року на суму 74 298,00 грн. та від 13.03.2015 року на суму 2 465,23 грн. позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 76 763,23 грн., що на 2 465,23 грн. більше від встановленого Законом України «Про судовий збір» розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Публічним акціонерним товариством "Завод "Технопривод" (вул. Привокзальна,2, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32200047) право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, а саме:

- комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), площею 54 281,5 кв.м.;

- їдальня (літ. Г-2), площею 1 107,1 кв.м.;

- будівля управління (літ. В-3), площею 3 769,6 кв.м.

3. Витребувати із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" (провулок Тбіліський,4/10, кім. 402, м. Київ, код ЄДРПОУ 39506056) об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, а саме:

- комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), площею 54 281,5 кв.м.;

- їдальня (літ. Г-2), площею 1 107,1 кв.м.;

- будівля управління (літ. В-3), площею 3 769,6 кв.м.

4. Визнати недійсним іпотечний договір від 25.09.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юріте ЛТД" (вул. Глибочицька,72, к. 352, м. Київ, код ЄДРПОУ 38259536) та Публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" (вул. Леніна,2-в, с. Петропавлівська Борщагівка, Святошинський район, Київська область, код ЄДРПОУ 36964568).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" (провулок Тбіліський,4/10, кім. 402, м. Київ, код ЄДРПОУ 39506056) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" (вул. Привокзальна,2, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32200047) судовий збір в розмірі 36 540,00 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріте ЛТД" (вул. Глибочицька,72, к. 352, м. Київ, код ЄДРПОУ 38259536) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" (вул. Привокзальна,2, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32200047) судовий збір в розмірі 37 149,00 грн.

7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (вул. Леніна,2-в, с. Петропавлівська Борщагівка, Святошинський район, Київська область, код ЄДРПОУ 36964568) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" (вул. Привокзальна,2, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32200047) судовий збір в розмірі 609,00 грн.

8. Ухвалою суду повернути Публічному акціонерному товариству "Завод "Технопривод" (вул. Привокзальна,2, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 32200047) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 465,23 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 22.06.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.