Постанова

від 23.06.2015 по справі 915/253/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р.Справа № 915/253/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Журавльова О.О.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Йосипишин Р.В. - за дорученням

від відповідача: Труба К.Б. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Фермерського господарства "Оберіг-СОМ"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 22 квітня 2015 року

у справі № 915/253/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до Фермерського господарства "Оберіг-СОМ"

про стягнення 1050393 грн. 97 коп.

Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.06.2015 року.

ВСТАНОВИЛА:

23.02.2015 р. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі позивач, ПАТ) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства "Оберіг-СОМ" (далі відповідач, Господарство) про стягнення грошових коштів в сумі 1.050.393 грн. 97 коп.

Позов мотивовано тим, що 22.05.2014 р. між сторонами у справі укладено договір поставки № 121-К від 22.05.2014 р., за умовами якого відповідач зобов'язався поставити позивачеві зерно кукурудзи 3 класу в кількості 700 метричних тонн, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Позивач платіжними дорученнями № 174 від 13.06.2014 р. та № 180 від 13.06.2014 р. перерахував на рахунок відповідача в якості попередньої передоплати за товар: кукурудзу 3 класу в кількості 700 метричних тонн грошові кошти в загальній сумі 700.000 грн. Але, відповідач вищезазначений товар не поставив позивачеві.

02.12.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 700000 грн. та річних у суму 81008 грн. 22 коп.

25.12.2014 р. відповідач перерахував позивачеві 10.000 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача, а решта частина авансового платежу в сумі 690.000 грн. залишилася неповернутою відповідачем позивачу, у зв'язку з чим останній просить стягнути з відповідача на свою користь 690.000 грн. - авансового платежу, а також 43400 грн. - пені, 210.000 грн. - 30% штрафу, 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних та 21007 грн. 88 коп. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

У відзиві відповідач позовні вимоги не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що сертифікат № 3601 про форс-мажорні обставини від 17.03.2015 р., наданий Торгово-промисловою палатою України, є належним та допустимим доказом у підтвердження наявності у спірному випадку форс-мажорних обставин, внаслідок яких відповідачем не могло бути виконано зобов'язання щодо передачі позивачу товару в обумовленому обсязі та в установлений строк, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо поставки товару, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.04.2015 р. (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 690.000 грн. - авансового платежу, 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних та 15965 грн. 99 коп. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову, в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав умови договору поставки щодо своєчасної поставки товару, а саме кукурудзи 3 класу в кількості 700 метричних тонн та не повернув позивачеві авансовий платіж за цей товар у розмірі 690.000 грн., внаслідок чого на підставі ст. 693 ЦК України зобов'язаний повернути позивачеві вищезазначені грошові кошти, а також сплатити 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 43400 грн. та 30 % штрафу у сумі 210.000 грн. місцевий суд виходив з того, що сертифікат № 3601 про форс-мажорні обставини від 17.03.2015р., наданий Торгово-промисловою палатою України, є належним та допустимим доказом у підтвердження наявності у спірному випадку форс-мажорних обставин, внаслідок яких відповідачем не могло бути виконано зобов'язання щодо передачі позивачу товару в обумовленому обсязі та в установлений строк, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо поставки товару, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, наявні форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо поставки товару, а по-друге, 22.05.2014 р. між відповідачем та страховою компанією «ПЗУ України» укладено договір комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 220.994015200.0086, за умов якого вигодонабувачем є саме позивач, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 22.05.2014 р. між сторонами у справі укладено договір поставки майбутнього врожаю № 121-К за умовами якого відповідач зобов'язався поставити позивачу зерно кукурудзи 3 класу в кількості 700 метричних тонн, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 8.2. договору останній набуває чинності з моменту його укладення. Укладеним цей договір вважається виключно з моменту набрання чинності договору комплексного страхування та діє до повного та належного виконання зобов'язань за цим договором.

Матеріали справи свідчать, що 22.05.2014 р. між відповідачем та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» укладено договір комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 220.994015200.0086 (далі договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать Закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майбутнім врожаєм с/г культур, що належатиме відповідачеві, зазначених у переліку застрахованих с/г культур з розрахунком страхової суми та страхового платежу по кожній з с/г культур (додаток № 1 до договору страхування).

Згідно п. 7.1. договору страхування, останній набуває чинності з дня оплати страхового платежу в розмірах і в строки визначені п. 6.3. договору та діє до 01.11.2014 р.

Відповідно до п. 4.1.1 договору поставки відповідач доручає позивачу сплатити грошову суму, яку позивач утримує із коштів, які належать до виплати відповідачу у відповідності до п. 4.1 цього Договору, у розмірі, зазначеному в договорі комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, що є невід'ємною частиною цього договору, як страховий платіж. Грошові кошти, визначені в п. 4.1.1 договору, вважаються сплаченими позивачем на користь відповідача з моменту оплати позивачем за відповідача страхового платежу за договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений Договором комплексного страхування).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищезазначеного договору страхування, 13.06.2014 р. позивач перерахував ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" за платіжним дорученням № 180 від 13.06.2014 р. страховий платіж у сумі 24.519 грн. 95 коп. (а.с. 35).

Відповідно до п. 3.1.1 договору поставки сума попередньої оплати за товар становить 700.000 грн., в тому числі ПДВ.

Згідно п. 4.1 договору позивач протягом 15 календарних днів з моменту набрання чинності цим Договором, зобов'язується перерахувати кошти (попередня оплата Товару), передбачені п. 3.1.1 Договору на поточний рахунок відповідача (на підставі рахунку-фактури останнього), за вирахуванням грошової суми передбаченої у п. 4.1.1 цього Договору.

Як свідчать матеріали справи на виконання умов Договору поставки, 13.06.2014 р. позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у сумі 675.480 грн. 55 коп. в якості попередньої передоплати, що підтверджується платіжним дорученням №174 від 13.06.2014 про перерахування 675.480 грн. 55 коп., а всього позивач перерахував грошові кошти в якості попередньої передоплати за товар у загальній сумі 700.000 грн.

Згідно п. 1.2 договору поставки, термін поставки по 01 листопада 2014 року включно.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач у строк до 01.11.2014 р. (включно) поставив позивачеві товар на загальну суму 700.000 грн. матеріали спарив не місять та таких доказів, всупереч ст. 33 ГПК України, відповідач суду не надав.

Сертифікатом № 3601 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.03.2015 р., відповідно до ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", остання засвідчила настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача внаслідок складних погодних умов, які спостерігались на території Миколаївської області протягом І-ІІ декади липня, серпня та І-ІІ декади вересня 2014 року, зокрема: відсутність опадів, засуха, ФГ "Оберіг-Сом" щодо зобов'язання поставити зерно кукурудзи 3-го класу, виконання якого мало відбутися до 01 листопада 2014 року згідно договору поставки зерна майбутнього врожаю №121-К від 22.05.2014 р., які унеможливили його виконання у зазначені терміни.

02.12.2014 р. позивач в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України звернувся до відповідача з листом-вимогою про повернення коштів в сумі 700.000 грн., а також з вимогою сплати 24% річних у сумі 81008 грн. 22 коп.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2014 р. відповідач перерахував позивачеві 10.000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

У п. 5.4 договору поставки сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, останній зобов'язаний сплатити позивачу 24% річних за період з дня одержання попередньої оплати від позивача до дня її повернення останньому, а у п. 6.3 договору встановили, що у разі невиконання/неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 0,2% від суми, що визначена в п. 3.1.1 Договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки товару понад 15 днів, відповідач, окрім неустойки, сплачує також штраф у розмір 30% від суми, що визначена п. 3.1.1 договору.

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вищеназваним договором звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення 690.000 грн. в повернення авансового платежу, 43400 грн. - пені, 210.000 грн. - 30% штрафу, 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних за користування чужими коштами.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких позивач перерахував відповідачеві авансовий платіж в розмірі 700000 грн., з якого останній повернув ПАТ лише 10000 грн. та Господарство свої зобов'язання щодо передачі покупцю у встановлений термін товару не виконало, що сторонами не заперечується, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 690000 грн. авансового платежу, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Частиною 3 статті 693 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та зі змісту цих статей вбачається, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних.

Оскільки, у п. 5.4 договору сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, останній зобов'язаний сплатити позивачеві 24% річних за період з дня одержання попередньої оплати від позивача до дня її повернення останньому, то суд першої інстанції підставне стягнув з відповідача на корить позивача: 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних за користування чужими коштами за період з 13.06.2014 р. по 24.12.2014 р. виходячи з суми авансового платежу 700000 грн. та за період з 25.12.2014 р. по 31.01.2015 р. виходячи з суми авансового платежу 690000 грн., внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 43400 грн. - пені та 210.000 грн. - 30% штрафу, місцевий господарський суд, виходив з їх безпідставності, зважаючи на наявність доказів неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань по поставці кукурудзи внаслідок виникнення незалежних від нього обставин непереборної сили посилаючись на те, що „сертифікатом Торгово-промислової палати України засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) внаслідок складних погодних умов, які спостерігались на території Миколаївської області протягом І-ІІ декади липня, серпня та І-ІІ декади вересня 2014 року, зокрема: відсутність опадів, засуха, ФГ «Оберіг-Сом» щодо зобов'язання поставити зерно кукурудзи 3-го класу, виконання якого мало відбутися до 01 листопада 2014 року згідно Договору поставки зерна майбутнього врожаю №121-К від 22.05.2014 р., які унеможливили його виконання у зазначені терміни.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення обставин форс-мажору віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України.

Таким чином, Сертифікат № 3601 про форс-мажорні обставини від 17.03.2015 р., наданий Торгово-промисловою палатою України, є належним та допустимим доказом у підтвердження наявності у спірному випадку форс-мажорних обставин, внаслідок яких Відповідачем не могло бути виконано зобов'язання щодо передачі Позивачу Товару в обумовленому обсязі та в установлений строк".

Але, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки поза увагою останнього залишився той факт, що у Договорі поставки відсутній розділ, який регулює форс-мажорні обставини, у зв'язку з тим, що на підставі п. 4.1.1 договору поставки невід'ємною частиною останнього є укладений між сторонами у справі Договір комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 220.994015200.0086 від 22.05.2014 р. (далі Договір страхування).

Відповідно до п. 3.1. Договору страхування страховими випадками за цим Договором є події що відбулися, із настанням яких виникає обов'язок Страховика здійснити виплату страхового відшкодування вигодонабувачу, наслідком якої є неотримання або отримання майбутнього врожаю с/г культур і багаторічних насаджень у зв'язку з його повною або частковою загибеллю чи пошкодженням в результаті подій (страхових ризиків), що передбачені у п. 3.2. цього Договору.

Договором страхування передбачено, що страхувальник (відповідач у справі) зобов'язаний, зокрема відповідно до:

- п. 8.3.7. Негайно, але не пізніше 1 (одного) робочого дня, в письмовій формі заявити до компетентних державних органів (протипожежної, карантинної служби, служби захисту рослин та інших уповноважених органів, до компетенції яких належить встановлення факту, причин та їх наслідків) про настання події, що може кваліфікуватись як страховий випадок.

- п. 8.3.8. У випадку, якщо було заявлено про несприятливий вплив погодних умов, наведених в п. 3.2. цього Договору за 7 (сім) днів до початку збиральних робіт погодити зі Страховиком дату і місце для проведення контрольного збирання та виміру фактичної врожайності, надати йому можливість огляду та обстеження посівів застрахованих с/г культур.

- п. 8.3.11.1. Протягом 2 (двох) робочих днів повідомити Страховика про настання події, яка може бути кваліфікована, як страховий випадок і не пізніше цього ж строку, шляхом письмового повідомлення повідомити Страховика про таку подію та вжиті заходи.

Але, з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору страхування від відповідача вчасно та належним чином не надходило жодних повідомлень до Страховика про настання страхового випадку внаслідок форс-мажору.

Одним з основних елементів юридичного складу перешкоди (форс-мажору), наявність яких повинна довести сторона договору, що посилається на настання такої перешкоди є неможливість виконання зобов'язання, а також і альтернативного виконання зобов'язання. Сторона, яка шукає звільнення від відповідальності у зв'язку із форс-мажорними обставинами, повинна довести, що не тільки не виконання, але і будь-яке альтернативне виконання при таких обставинах було неможливим, недоцільним або економічно абсолютно невигідним.

Але, матеріали справи свідчать про те, що відповідач проігнорував альтернативне виконання зобов'язання не звернувшись до Страховика для оформлення страхового випадку з вимогою про отримання страхової виплати на користь позивача.

Крім того, наявність лише Документа про засвідчення форс-мажорних обставин автоматично не звільняє контрагента від відповідальності. Для того щоб настання форс-мажорних обставин дійсно стало підставою звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань, необхідно протягом розумного строку після настання обставин, які можуть бути визнані форс-мажорними, повідомити іншу сторону про перешкоди виконання зобов'язання та про їх вплив на здатність здійснити виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач взагалі не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та проігнорував альтернативне виконання зобов'язання не звернувшись до Страховика для оформлення страхового випадку з вимогою про отримання страхової виплати на користь позивача, а тому сам по собі Сертифікат № 3601 про форс-мажорні обставини від 17.03.2015 р. не є достатнім доказом для звільнення від сплати обумовлених договором штрафних санкцій та пені, так як саме відповідач порушив свої зобов'язання за вищеназваними договорами поставки та страхування, внаслідок чого протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК Украй порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначені змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають право наслідки, встановлені договором або законом.

У п. 6.3 договору постачання сторонами визначено, що у разі невиконання/неналежного виконані постачальником зобов'язань щодо поставки товару, останній зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,2 % від суми, що визначена п. 3.1.1 цього Договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки товару понад 15 днів, постачальник, окрім пені, сплачує також штраф у розмірі 30 % від суми, що визначена п 3.1.1 цього Договору.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що позивач підставне нарахував відповідачеві штраф у сумі 210 000 грн. в розмірі 30% від вартості непоставленого товару 700000 грн.

Разом з тим, позивач вважає, що відповідач повинний сплатити йому 43400 грн. пені за період з 02.11.2014 р. по 02.12.2014 р. виходячи з суми боргу 700000 грн. та розміру пені 0.2% за кожний день прострочення.

Але, пеня в розмірі 0,2 % від несплаченої суми за кожний день прострочки перевищує максимально встановлений ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так як, відповідач повинний був здійснити поставку товару в строк до 01.11.2014 р. (включно), то з відповідача на користь позивача, виходячи зі суми боргу у розмірі 700.000 грн. підлягає стягненню пеня у загальній сумі 16013 грн. 70 коп., за визначений у позові період часу, виходячи з наступного розрахунку:

Пеня = С х 2ПОС х Д : 100, де

С - сума боргу

2 ПОС - подвійна облікова ставка НБУ в день просрочки,

Д - кількість днів просрочки.

Таким чином, за період з 02.11.2014 р. по 02.12.2014 р. відповідач повинний сплатити позивачеві пеню, виходячи з наступного розрахунку:

- Облікова ставка НБУ з 02.11.2014 р. по 12.11.2014 р. визначена на рівні 12.5000 %, тому подвійна облікова ставка НБУ становить 0.068 % (12,5000/365*2=0,068), у зв'язку з чим за період з 02.11.2014 р. по 12.11.2014 р., виходячи з суми боргу 700000 грн. відповідач повинний сплатити позивачеві пеню у розмірі 5273 грн. 97 коп. (5273,97=700000*0,068*11/100).

- Облікова ставка НБУ з 13.11.2014 р. по 02.12.2014 р. визначена на рівні 14.0000 %, тому подвійна облікова ставка НБУ становить 0.077 % (14,0000/365*2=0,077), у зв'язку з чим за період з 13.11.2014 р. по 02.12.2014 р., виходячи з суми боргу 700000 грн. відповідач повинний сплатити позивачеві пеню у розмірі 10739 грн. 73 коп. (10739,73=700000*0,077*20/100), а всього у загальній сумі 16013 грн. 70 коп.

При викладених обставинах з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: 690000 грн. заборгованості, 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних, 210 000 грн. - 30% штрафу та 16013 грн. 70 коп. - пені, тобто заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню на 97,39% (позов заявлений на 1050393.97 грн., а підлягає задоволенню на 1023007,67 грн.).

Разом з тим, відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України розмір неустойки (пені, штрафу) у винятковому випадку. може бути зменшений за рішенням суду, в тому числі і за ініціативою останнього.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази того, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою будь-які збитки для позивача, а розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення останнім складає 32.75% від суми боргу, тобто є надмірно великим, то колегія суддів виходячи з принципу розумності та справедливості визнає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача: пені - до 1000 грн. та штрафу до 10000 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позові судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим відповідач повинний відшкодувати позивачеві 20459 грн. 57 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову (97.39% від 21007.88 грн.).

Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку, що відповідач підлягає звільненню у повному обсязі від сплати пені і штрафу на користь позивача та, як наслідок цього, здійснив невірний розподіл судових витрат між сторонами у справі, то оскаржене рішення в цій частині підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Оберіг-СОМ" - залишити без задоволення.

Пункт другий резолютивної частини рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2015 року у справі № 915/253/15 - частково скасувати та викласти його в наступній редакції:

2. Стягнути з Фермерського господарства "Оберіг-СОМ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України": 690000 грн. - боргу, 106.993 грн. 97 коп. - 24% річних, 1000 грн. - пені, 10000 грн. - штрафу та 20459 грн. 57 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову.

В решті частині рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2015 року у справі № 915/253/15 - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Журавльов О.О.