Ухвала

від 17.06.2015 по справі 2а-3347/09/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/21359/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Вербицької О.В. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з'явився відповідача:Токара В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Гермонт»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року

у справі № 2а-3347/09/0970 (7049/11/9104)

за позовом Приватного підприємства «Гермонт»

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано- Франківської області

про визнання незаконною вимоги про зменшення податкового кредиту та скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, Приватному підприємству «Гермонт» в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період: з червня 2007 року по листопад 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень та серпень 2008 року на 183499,00 грн., а також завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 112084,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 14.04.2009 року № 528/23-04/34672346 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001542304/0 від 29.04.2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за червень та серпень 2008 року на 183499,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладені позивачем з контрагентами правочини є безтоварними, оскільки відсутня господарська мета та економічна доцільність їх укладення. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстнцій з огляду на наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори суборенди приміщення за адресою Калуський р-н, с. Мостище, вул. Робітнича, д. 1 (Погарище, д. 2) з: ПП ОСОБА_6 №8-06/2007; ПП ОСОБА_7 №2-8/2007 від 01.08.2007 року та №1-09-2007 від 31.08.2007 року; ПП ОСОБА_8 №2/Х1-2007 від 02.11.2007 року та №2/січ/08 від 02.01.2008 року. При цьому, ПП ОСОБА_6 орендував вказане приміщення у ПП ОСОБА_9 на підставі договору оренди споруди №05/05-07р від 28.05.2007 року. Оренда плата за договором складала 100,00 грн. за один місяць, тоді як за договором №8-06/2007 позивач сплачував 12000,00 грн. за один місяць. У свою чергу, ПП ОСОБА_8 орендував вказане приміщення у ПП ОСОБА_9 на підставі договорів оренди споруди №СП-3 від 02.11.2007 року та №СП-4 від 03.01.2008 року. Оренда плата за вказаними договорами складала 0,00 грн. за один місяць, тоді як за договорами №2/Х1-2007 від 02.11.2007 року та №2/січ/08 від 02.01.2008 року позивач сплачував 18000,00 грн. та 48000,00 грн. за один місяць.

Також, між позивачем та ПП ОСОБА_6 укладено договір оренди обладнання №9-06/2007 від 01.06.2007 року (оренда плата - 120000,00 грн. за один місяць) та договір про надання послуг з механічної обробки металу №10-06/2007 від 01.06.2007 року (вартість наданих послуг - 38400,00 грн.).

В подальшому, ПП ОСОБА_7 в липні, серпні та вересні 2007 року уклав із ПП ОСОБА_6 договори оренди обладнання №1-л-2007, №2-л-2007 та №3-л-2007 відповідно на суму 7500,00 грн., 12000,00 грн., 6000,00 грн. При цьому, вказане обладнання ПП ОСОБА_7 передав в суборенду позивачу на підставі договорів суборенди №1-8/2007 від 01.08.2007 року на суму 60000,00 грн., №2-09-2007 від 31.08.2007 на суму 81000,00грн., №1-10-2007 від 01.10.2007 року на суму 54000,00 грн.

Крім того, у серпні 2007 року між позивачем та ПП ОСОБА_7 укладено договір про надання послуг з механічної обробки металу №3-8/2007. З метою виконання умов зазначеного договору ПП ОСОБА_7 уклав із ТОВ "Юрсат" договір №1р-08-2007 про надання послуг механічної обробки металу, свердлильно-фрезерні роботи, забезпечення цілісності заготовок на суму 27000,00 грн. В свою чергу, ПП "Гермонт" перерахувало ПП ОСОБА_7 за надані в розмірі 27200,00 грн., а також 60000,00 грн. за суборенду обладнання.

В подальшому, за виконані роботи ПП ОСОБА_7 перерахував ТОВ "Юрсат" 48000,00 грн. за надання послуг механічної обробки металу, свердлильно-фрезерні роботи, забезпечення цілісності заготовок В свою чергу, за надані послуги з механічної обробки металу, свердлильно-фрезерні роботи, навантажувально-розвантажувальні роботи позивач перерахував ПП ОСОБА_7 52500,00 грн., а також 81000,00 грн. за суборенду обладнання. В жовтні 2007 року за виконані роботи з механічної обробки металу, свердлильно-фрезерних робіт та забезпечення цілісності заготовок ПП ОСОБА_7 перерахував ТОВ "Юрсат" 72000,00 грн. В свою чергу, за надані послуги з механічної обробки металу, свердлильно-фрезерних робіт, навантажувально-розвантажувальних робіт позивач перерахував ПП ОСОБА_7 90000,00 грн., а також 54000,00 грн. за суборенду обладнання.

02.11.2007 року між ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_8 укладено договір безоплатної оренди обладнання №ЮТ-07. При цьому, вказане обладнання було передано ПП ОСОБА_8 в суборенду позивачу на підставі договорів суборенди №3/ХІ-2007 від 02.11.2007 року, №01-12-2007 від 01.12.2007 року, №3/січ/08 від 03.01.2008 року з орендною платою відповідно в розмірі 60000,00 грн., 60000,00 грн. та 90000,00 грн.

Також, 02.11.2007 року між позивачем та ПП ОСОБА_8 укладено договір про надання послуг з механічної обробки металу №4/Х1-2007. З метою виконання даного договору ПП ОСОБА_8 уклав з ПП "Селена" угоду №8-1/ХІ-2007 від 02.11.2007 року про виконання навантажувально-розвантажувальних робіт та угоду №9-1/ХІ-2007 від 02.11.2007 року про надання послуг з механічної обробки металу. На виконання умов зазначених договорів ПП ОСОБА_8 сплатив ПП "Селена" кошти у загальній сумі 179000,00 грн. При цьому, позивач сплатив ПП ОСОБА_8 на виконання умов договору №4/Х1-2007 кошти у загальній сумі 265400,00 грн., а також 120000,00 грн. за суборенду обладнання за листопад-грудень 2007 року.

В подальшому, 03.01.2008 року між позивачем та ПП ОСОБА_8 укладено договір №4/січ/08 від 03.01.2008 року про надання послуг з механічної обробки металу. З метою виконання умов зазначеного договору ПП ОСОБА_8 уклав з ПП "Селена" договір №8/січ/08 від 03.01.2008 року про надання послуг з механічної обробки металу та договір №9/січ/08 від 03.01.2008 року про надання послуг навантажувально-розвантажувальних робіт, а також договір №1/лют/08 від 01.02.2008 року із ТОВ "Марена-2007" про надання послуг з механічної обробки металу. За виконані роботи по договору №8/січ/08 від 03.01.2008 року ПП ОСОБА_8 перерахував ПП "Селена" 171000,00 грн. За виконані роботи по договору №9/сІч/08 від 03.01.2008 року ПП ОСОБА_8 перерахував ПП "Селена" 42000,00 грн. За виконані роботи по договору №1/лют/08 від 01.02.2008 року ПП ОСОБА_8 перерахував ТОВ "Марена-2007" 120000,00 грн. При цьому, позивач за укладеними з ПП ОСОБА_8 договором №4/січ/08 від 03.01.2008 року сплатив останньому 345000,00 грн. Крім того, за суборенду обладнання в січні 2008 року позивач сплатив ПП ОСОБА_8 кошти в розмірі 90000,00 грн.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів позивачем надано: акти прийому-передачі, податкові накладні, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що наданими ним первинними документами повністю підтверджується реальність здійснених фінансово-господарських операцій, а також фактичність надання послуг за укладеними з контрагентами правочинами.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій щодо відсутності реального виконання укладених позивачем з контрагентами правочинів виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є загальні механічні операції, однак для здійснення даного виду діяльності підприємство власного приміщення не мало, а укладало ряд договорів суборенди приміщення з ПП ОСОБА_6, ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8 При цьому, розмір орендної плати, яку зазначені підприємці сплачували власнику приміщення складала від 0,00 грн. до 100,00 грн. Водночас, за суборенду вказаних приміщень позивач сплачував від 18000,00 грн. до 48000,00 грн. за місяць.

Крім того, позивач уклав ряд договорів суборенди обладнання із ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8, які орендували вказане обладнання у ПП ОСОБА_6 При цьому, вартість суборенди обладнання значно перевищувала розмір власне оренди такого обладнання. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності економічної доцільності та господарської мети укладення позивачем з ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8 договорів суборенди обладнання, оскільки ПП ОСОБА_6, якому воно належить, також був контрагентом позивача.

Про відсутність економічної доцільності здійснених господарських операцій свідчить і той факт, що позивач уклав ряд договорів на виконання робіт з механічної обробки металу із зазначеними вище підприємцями, у котрих позивач орендував приміщення та відповідне обладнання. Тобто, позивач уклав договори оренди приміщення та обладнання для здійснення своєї безпосередньої господарської діяльності, при цьому замовив у відповідних контрагентів надання послуг із використанням орендованого ним обладнання і приміщення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реального характеру, а використовувались виключно для отримання податкової вигоди. При цьому, слід зазначити, що формально складені податкові накладні та інші первинні документи не є безумовною підставою для визнання правочинів реальними, натомість, їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу змісту і суті здійснених господарських операцій, що було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гермонт» залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року у справі 2а-3347/09/0970 (7049/11/9104)залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна