Ухвала

від 22.06.2015 по справі 813/5581/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 р. Справа № 876/9305/14

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю представника позивача: Калиновської О.М.

та відповідача: Онисько З.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний дизайн» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

08.08.2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом (уточненим) до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0001042201/4825 від 03.04.2014 року та податкове повідомлення-рішення №0001032201/4826 від 03.04.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 316156 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки обставини на які посилається відповідач, не відповідають фактичним обставинам та законодавству.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано, винесені Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області податкове повідомлення - рішення № 0001042201/4825 від 03.04.2014 року повністю та податкове повідомлення-рішення №0001032201/4826 від 03.04.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 316 156 грн., в тому числі за основним платежем 252925 грн. та штрафними санкціями - 63231 грн.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що перевіркою повноти визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, податкових зобов'язань з податку на додану вартість встановлено, що в порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.135.4.1 п.135.4., п.135.2, п.135.1, п.п.135.4.1 ст.135, п.п.153.2.1, 153.2.3 п.153.2 ст.153, п.8 Позділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України підприємством занижено дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 1 264 625 грн., що спричинило заниження податку на прибуток на загальну суму 274 616 грн.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта Онисько З.М. надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача Калиновська О.М. у ході апеляційного розгляду надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що так як законодавством не передбачено включення до доходу сум, на які були запровадженні знижки в ціні товару, а тому висновки відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань є невірними, відповідачем не доведено, що позивачем здійснено продаж товару за ціною, що не відповідає рівню звичайної ціни, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний дизайн» зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 09.12.1998 року за №14151050001000084.

Позивач перебуває на податковому обліку з 23.12.1998 року за №30204008, станом на 14.12.2011 р. перебуває на обліку в ДПІ у Залізничному районі м.Львова.

ТзОВ «Сучасний дизайн» зареєстровано платником ПДВ з 06.01.1999р.

У період з 27.01.2014р. по 06.03.2014р. ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний дизайн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт від 14.03.2014 року за № 19/22-01/30204008.

Як вбачається з даного акту, податковим органом встановлено порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.4.1 п.135.4,п.135.2, п.135.1, пп.135.4.1 ст.135, пп.153.2.1,153.2.3 п.153.2 ст.153, п.8 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, пп.1.20.1, 1.20.2, 1.20.3 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов»язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 274616 грн., а саме за 2-3 квартали 2011 р на суму 74615 грн. ( в тому числі за 3-ій кВ.2011-74615 грн.), за 2-4 квартали 2011 року на суму 104023 грн.( в т.ч. за 4-ій кв. 2011-29408 грн.), за 1 кв. 2012 року на суму 37485 грн., за півріччя 2012 на суму 67605 грн. ( в т.ч. за 2 кв.2012- 30120 грн.), за три квартали 2012 на суму 106 929 грн. ( в т.ч. за 3 кв.2012- 39324 грн.) за 2012 рік на суму 170 593 грн. ( в т.ч. за 4 кв.2012- 63 664 грн.); п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1, ст.188,п.201.4,201.6,201.7, п.201.14, п.201.15 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 265887 грн., у тому числі : липень 2011- 22692 грн., серпень 2011 - 26851 грн., вересень 2011 р.-15340 грн., жовтень 2011-5656грн., листопад 2011 -19210 грн., грудень 2011 -13668 грн., січень 2012 -8689грн., лютий 2012 -8748 грн., березень 2012-18263 грн., квітень 2012-16858 грн., травень 2012 -5740 грн., червень 2012 р.-6087 грн., липень 2012- 5016 грн., серпень 2012- 15434 грн., вересень 2012 -17003 грн., жовтень 2012 -16060 грн., листопад 2012-19 725 грн., грудень 2012- 24847 грн.

На підставі вказаного Акту прийнято податкові повідомлення - рішення від 03.04.2014 року № 0001042201/4825, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 317264 грн., у т.ч. 274616 грн. за основним платежем та 42648 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).; № 0001032201/4826, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 332359 грн., у т.ч. 265887 грн. за основним платежем та 66472 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до п.153.2.1, п.153.2.2 ст.153 ПК України, що були чинні на час здійснення правовідносин, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п. 153.2.3 ст.153 ПК України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Згідно п. 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПК України п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» діє до 1 січня 2013 року.

Відповідно до п. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з п. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктами 1.20.3 та 1.20.4. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні. Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Згідно з п. 1.20.8. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідно до п. 14.1.36 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 14.1.56 ст.14 ПК України визначено поняття доходів - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. 134.1.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктами 135.1 та 135.2 ст.135 ПК України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.135.4.1 ст.135 ПК України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Позивачем серед покупців були розповсюджені дисконтні картки, за якими товари продавались із знижкою, що передбачено наказом №7 від 16 січня 2009 року « Про порядок розрахунку та надання знижок» Позивач продавав всі товари з використанням дисконтних карток за ціною, що перевищує ціну собівартості, а тому продаж товарів з використанням дисконтних карток та надання знижок не був збитковим а операції носили прибутковий характер.

Не заслуговує на увагу твердження відповідача про те, що при виписці видаткових накладних на реалізацію товарів №23765 від 25.10.2012 р., №24055 від 29.10.2012 р., №24157 від 30.10.2002 р., №23763 від 25.10.2012 р. № 23690 від 24.10.2012 року позивачем застосовано знижки в розмірі 12, 20, 25 відсотків, що суперечить наказу №7, так як в акті перевірки зазначено, що не встановлено здійснення реалізації меблевої фурнітури нижче собівартості.

Також є помилковим твердження відповідача про те, що у прейскурантах цін на товар, що були надані до перевірки та знаходяться в матеріалах справи, вказані ціни, які є публічною інформацією, відсутня інформація про розмір та порядок надання знижок, так як у всіх прейскурантах цін міститься інформація про те, що для гуртових клієнтів та власників дисконтних карток знижка до 10%, а порядок надання знижки встановлено наказом №7.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, оскільки законодавством не передбачено включення до доходу сум, на які були запровадженні знижки в ціні товару, а тому висновки відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань є невірними, відповідачем не доведено, що позивачем здійснено продаж товару за ціною, що не відповідає рівню звичайної ціни, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі №813/5581/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний