Ухвала

від 11.04.2016 по справі 813/5581/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 року м. Київ К/800/32301/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 року

у справі № 813/5581/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сучасний Дизайн

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сучасний Дизайн звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року у справі № 813/5581/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03.04.2014 року № 0001042201/4825 повністю, № 0001032201/4826 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 316 156, 00 грн., в тому числі за основним платежем 252 925, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 63 231, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Сучасний Дизайн з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 14.03.2014 року № 19/22-01/30204008, яким встановлено порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.4.1 п. 135.4, п. 135.2, п. 135.1 ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 8 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.3, п. 1.20 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 274 616, 00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 265 887, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2014 року № 0001042201/4825, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 317 264, 00 грн.; № 0001032201/4826, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 332 359, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо реалізації позивачем товару нижче справедливої (публічної) ціни на ідентичні товари.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо недоведеності відповідачем правомірності податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

У відповідності до п. 8 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 Кодексу, що регулюватиме порядок визначення звичайних цін починаючи з першого січня 2013 року, застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ).

Відповідно до п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, здійснював оптову та роздрібну торгівлю плитами ДСП, МДФ, ДВП, постформінгом, пресформінгом та меблевою фурнітурою.

Відповідно до наданих видаткових накладних на реалізацію товару встановлено, що підприємство застосовує систему знижок.

Перевіркою встановлено, що знижки надаються методом зменшення націнки, а націнка згідно стандартів П(с)БО на підприємстві не обліковується.

В ході аналізу первинних документів податковим органом встановлено, що підприємство при виписці видаткових накладних на реалізацію товарів застосовувало знижки в розмірі 12, 20, 25 відсотків.

Враховуючи наведене, ревізорами Головного управління Міндоходів у Львівській області надано вимогу позивачу щодо необхідності надання належним чином завірених копій прейскурантів цін на товари за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року для встановлення публічної ціни.

Позивачем надано завірені копії прейскурантів цін плит на постформінг, плити ламіновані ДСП.

У прейскурантах цін, які є публічною інформацією, відсутня інформація про розмір та порядок надання знижок.

При визначенні доходу від реалізації плит ДСП, МДФ, ДВП, постформінгу, пресформінгу перевіркою враховано ціни, зазначені в наданих до перевірки прейскурантах цін, видаткових накладних та кількість списаного в реалізацію відповідного товару за даними оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерському рахунку 281 Товари .

Зафіксовані в акті перевірки порушення спричинили заниження податку на прибуток на суму 274 616, 00 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 265 887, 00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою здійснення маркетингової політики, просування товарів на ринку та отримання прибутку товариство згідно чинного законодавства та локального акта (Наказу від 16.01.2009 року № 7 З метою стимулювання активності покупців та залучених нових покупців, збільшення обсягів реалізації товару та збільшення доходів підприємства ) було надано знижки, що не призвело до заниження рівня справедливої (звичайної) ціни.

Судами встановлено, що запитів щодо обґрунтування рівня звичайних цін податковий орган до позивача не направляв, а при визначенні рівня звичайних цін не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, не врахував різні характерні для них основні ознаки, їх фізичні та якісні характеристики, які мають суттєве значення для визначення ознак товару, із врахуванням звичайних цін при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни, тобто, не провів детального аналізу та оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем не вчинено необхідних дій, передбачених законом для визначення рівня звичайних цін та не підтверджено допустимими доказами невідповідність ціни договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за результатами відносин із продажу товарів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 року у справі № 813/5581/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук