Постанова

від 22.06.2015 по справі 908/1609/15-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.06.2015р. справа №908/1609/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Колядко Т.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Склярук С.І. за участю представників сторін: від позивача: не прибув від відповідача:не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні перспективи», м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі№908/1609/15-г (суддя Боєва О.С.) за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Міга-76», м.Донецьк до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні перспективи», м. Бердянськ Запорізької області простягнення суми 344689,42грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міга-76», м.Донецьк звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні перспективи», м. Бердянськ Запорізької області про стягнення з за договором поставки № 06/02/15 від 06.02.2015р. суми основного боргу в розмірі 124000грн., суми пені в розмірі 1722,41 грн., суми штрафу в розмірі 32240 грн., суми 3 % річних в розмірі 310 грн.

Заявою від 06.05.2015р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача за поставлену продукцію за договором поставки № 06/02/15 від 06.02.2015р. суму основного боргу в розмірі 124000 грн., суму пені в розмірі 11129,42 грн., суму штрафу в розмірі 208320 грн., суму 3% річних в розмірі 1240 грн. Тобто, фактично, зазначене уточнення є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Зазначена заява була прийнята господарським судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні перспективи", м. Бердянськ Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міга-76", м. Донецьк 124000грн. - основного боргу, пені у розмірі 11129грн.42коп., штрафу - 208320грн., 3 % річних у сумі 856грн.11 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6886грн.11коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку і просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, договір поставки №06/02/15 від 06.02.2015р. підписано директором відповідача під впливом обману, тому він є недійсним. Вважає, що господарським судом неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання щодо передачі справи до правоохоронних органів. Крім того зазначає, що ніяких специфікацій, податкової накладної та товарно-транспортних накладних він не підписував, а позивачем не надано жодного документу щодо права власності останнього на визначений договором товар, у зв'язку з чим нема доказів походження та наявності товару.

Представник відповідача у судове засідання не прибув.

Представник позивача у судове засідання не прибув, відзив не надав.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 06.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні перспективи" (покупець) був укладений договір поставки № 06/06/15, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язався передати покупцеві товар (металопродукцію в асортименті), який не обтяжений та щодо якого відсутні претензії третіх осіб, а покупець - прийняти товар і оплатити його вартість.

Кількість товару, яка поставляється покупцеві, становить 3100,310 м.кв. (п. 2.1. договору).

Згідно з п.3.1 договору орієнтована ціна договору становить 124000 грн., у тому числі ПДВ.

Пунктами 5.1. та 5.3. договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцеві у повному обсязі протягом 5 робочих днів з дати підписання специфікації. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передавання товару покупцеві.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у моменту, визначений у п. 9.1. цього договору, та закінчується виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 9.1., п. 9.2. договору).

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 124000,00грн., що підтверджується видатковою накладною від 06.02.2015р. №РН-0000014, яка підписана з боку обох сторін без зауважень та засвідчена печаткою відповідача, містить всі необхідні відомості про товар, а також містить відомості про фактичне отримання товару.

В матеріалах справи не міститься доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень, на момент фактичної його передачі. Письмові повідомлення стосовно відмови від прийняття або оплати продукції відповідачем позивачу не надавались. При цьому посилання апелянта на відсутність специфікацій, як визначено у п.5.1 договору, як на факт порушення договору, апеляційним судом не приймаються.

Сторонами як вбачається з договору, асортимент товару, кількість та ціну було визначено його умовами. Крім того, найменування, кількість та ціна товару узгоджені сторонами у видатковій накладній №РН-0000014 від 06.02.2015р. Водночас, нескладання та непідписання сторонами специфікацій, не свідчить про неотримання товару, недійсності договору та не звільняють відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань з оплати одержаного товару.

Відповідно п.п. 4.1.1. договору покупець зобов'язаний оплатити товар безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок продавця до 17.02.2015р.

Натомість, відповідачем не надано жодного доказу щодо сплати коштів за поставлений товар. Тобто, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 124000,00грн.

Посилання скаржника на те, що директором підприємства підписано рахунок під впливом обману судовою колегією не приймаються до уваги, у зв'язку з тим, що рахунок - не є належним та допустимим доказом у даній справі у розумінні ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки умови договору щодо оплати поставленого товару не пов'язані з виставленням рахунку.

Сторонами у договорі чітко визначено порядок розрахунку за поставлений товар, а саме: покупець зобов'язаний оплатити товар безготівковим розрахунком до 17.02.2015р.

Крім того, є невірними доводи скаржника відносно того, що позивачем не надано жодного документу щодо права власності останнього на визначений договором товар, у зв'язку з тим, що нема доказів походження та наявності товару, оскільки договором не визначено, що будь-які зобов'язання сторін, пов'язані з власністю товару.

Частиною 1 ст. 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Приписами ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, факт прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати товару, тому господарський суд правомірно дійшов висновку щодо стягнення з останнього боргу у розмірі 124000грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за період з 18.02.2015р. по 12.05.2015р. 3% річних у сумі 1240,00грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, перевіривши арифметичний розрахунок, наданий позивачем, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення даної вимоги у розмірі 856,11грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача за період з 18.02.2015р. по 12.05.2014р. пеню у розмірі 11129,42грн. та штраф у сумі 208320,00грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами за договором (ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Пунктом 6.5. договору сторони визначили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 2% від суми поставленої продукції за кожен день прострочення.

Колегія суддів перевіривши арифметичний розрахунок суми пені, погоджується з висновком господарського суду Запорізької області про задоволення даної вимоги в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення суми штрафу, судова колегія зазначає наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Водночас, за приписами ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виходячи з приписів наведених норм права, сторони погодили визначення відповідальності у вигляді штрафу. Крім того, визначаючи стягнення штрафу у відсотковому розмірі за кожен день прострочення оплати, позивач фактично намагається стягнути пеню. Як вбачається з п. 6.5 договору, нарахування відповідальності прив'язано до суми поставленої продукції, тоді як зобов'язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.

Судова колегія вважає, що п. 6.5 договору не відповідає приписам ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, якими передбачено застосування відповідальності від суми простроченого зобов'язання, а не від суми поставленого товару.

З огляду на наведене вбачається, що сторонами при складанні договору порушено порядок та спосіб визначення штрафу.

При таких обставинах, судом не може бути прийнято до уваги зазначені умови договору, тому вимога про стягнення штрафу задоволенню не підлягає.

Крім того, апелянт вважає, що господарським судом не враховано, що спірний договір підписано директором відповідача під впливом обману, тому він є недійсним.

Судова колегія не може погодитися з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

Стаття 230 Цивільного кодексу України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями пунктів 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Крім того, враховуючи наведене, а також той факт, що Господарський процесуальний кодекс України не містить імперативної норми щодо направлення матеріалів до слідчих органів, відсутність доказів, підтверджуючих клопотання про направлення матеріалів справи до правоохоронних органів, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо залишення його без задоволення. Водночас, вважає недоведеними посилання апелянта на укладення договору під впливом обману, як заперечення проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Водночас, здійснивши повний перегляд справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі №908/1609/15-г підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні перспективи», м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі №908/1609/15-г задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі №908/1609/15-г - скасувати частково.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Міга-76», м.Донецьк про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні перспективи», м.Бердянськ Запорізької області штрафу у розмірі 208 320грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні перспективи" (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кабельників, буд. 138-А; код ЄДРПОУ 37380066) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (юр.адр.: 83003, м. Донецьк, пр. Дзержинського, буд. 64; адр.пошт.: 84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Соціалістична, буд. 45, оф. 317; код ЄДРПОУ 34626855) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2719,71грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (юр.адр.: 83003, м.Донецьк, пр. Дзержинського, буд. 64; адр.пошт.: 84301, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Соціалістична, буд. 45, оф. 317; код ЄДРПОУ 34626855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні перспективи" (71101, Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Кабельників, буд. 138-А; код ЄДРПОУ 37380066) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2083,20грн.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2015р., оформивши його у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Т.М.Колядко

О.А.Скакун

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.