Рішення

від 20.06.2015 по справі 202/36325/13-ц

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

20 червня 2015 року Справа №

Рішення

Іменем України

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Шклярука Д.С.

при секретарі - Пугач Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у якій, уточнивши свої позовні вимоги, просить суд визнати недійсним договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» від 10 червня 2013 року, який був укладений між відповідачами.

Обґрунтовуючи такі позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що 10 червня 2013 року між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровуваним) було укладено договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», за умовами якого дарувальник подарував обдаровуваному у власність свою частку у статутному капіталі товариства в розмірі 23,3 %. Договір було посвідчено нотаріально.

В цей же день, тобто 10 червня 2013 року, учасник товариства ОСОБА_2 звернувся до загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» із нотаріально посвідченою заявою про свій вихід зі складу засновників Товариства з передачею належної йому частки в розмірі 23,3% на користь іншого учасника товариства ОСОБА_3

Цією ж заявою ОСОБА_2 підтвердив, що не має до товариства та до ОСОБА_3 ніяких претензій, в тому числі й майнових.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» зареєстроване виконавчим комітетом Кіровської районної ради у м. Дніпропетровську 25 січня 2002 року. Відповідно до статутних документів Товариства його учасниками є: ОСОБА_3, розмір внеску до статутного капіталу становить 30 000, 00 гривень, що становить 30% статутного капіталу; ОСОБА_2, розмір внеску до статутного капіталу становить 23 300, 00 гривень, що становить 23,3% статутного капіталу; ОСОБА_1, розмір внеску до статутного капіталу становить 23 300, 00 гривень, що становить 23,3% статутного капіталу; ОСОБА_4, розмір внеску до статутного капіталу становить 23 400, 00 гривень, що становить 23,4 % статутного капіталу.

Він вважає, що вищезазначений договір дарування частки у статутному капіталі Товариства від 10 червця 2013 року укладений між відповідачами із порушенням вимог чинного законодавства імперативних норм Цивільного кодексу України та є таким, що підлягає визнанню як недійсним.

10 червня 2013 року учасник товариства ОСОБА_2 звернувся до загальних зборів учасників із нотаріально посвідченою заявою про вихід зі складу учасників товариства.

Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно до ст. 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

У ч. 3 ст. 719 Цивільного кодексу України закріплено, що договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

У пункті 1 ст. 347 Цивільного кодексу України визначено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідальній посадовій особі, або вручення заяви цим особам органом зв'язку.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, директором товариства є ОСОБА_3, а отже він і є посадовою особою товариства, оскільки при ньому був укладений договір дарування та заява про вихід зі складу учасників, то вважається що він був повідомлений про вихід, а відповідно було повідомлено й саме товариство.

Частиною 4 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, інформацією про неї, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» ОСОБА_2 з моменту реєстрації заяви про вихід із товариства втратив своє право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» в розмірі 23,3 %.

Оспорюваний правочин, а саме договір дарування частки у статутному капіталі від 10 червня 2013 року зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за реєстраційним номером № 1248, тобто вже після того, як ОСОБА_2 вийшов зі складу учасників товариства, а отже і втратив своє право на частку у статутному капіталі товариства.

Отже, ОСОБА_2 фактично подарував вже неналежну йому частку в статутному капіталі Товариства з обмежено відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу».

У Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що у разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі ст. ст. 358, 361 та 362 Цивільного кодексу України відповідно до частини другої ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої ст. 369 Цивільного кодексу України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої ст. 369 Цивільного кодексу України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Статтею 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Момент набуття права власності закріплено у ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.

Згідно вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, на підставі вимог ч 4 ст.202 ЦК України договір дарування є двохстороннім правочином.

У разі якщо при укладенні договору про відчуження корпоративних прав не були дотримані вимоги ст. 203 ЦК щодо дійсності правочину, однак у законі безпосередньо не передбачено наслідок такого порушення у вигляді нікчемності договору, такий договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Підставою для визнання договору про відчуження корпоративних прав недійсним є, зокрема, порушення вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності волевиявлення його внутрішній волі. Зокрема, таке порушення має місце у разі відчуження корпоративних прав особою, яка не мала права на розпорядження ними.

Перехід права на частку до іншої особи можна вважати завершеним із моменту внесення та державної реєстрації відповідних змін до статуту товариства, а також відомостей про товариство, що містяться у державному реєстрі.

Відповідно до от. 145 ЦК України та ст. 59 ЗУ "Про господарські товариства" зміни до статуту товариства з обмеженою відповідальністю підлягають затвердженню загальними зборами учасників товариства.

Зазначена обставина дає підстави вважати, що правочин про відчуження частки не буде завершено, доки загальними зборами учасників не буде затверджено та подано державному реєстратору разом з документами, що засвідчують відчуження частки, ще й зміни до статуту товариства, належним чином оформлені та підписані учасниками, у яких відображено наслідки відчуження частки.

Відповідно до п. 4.6. Статуту ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», по пункту, що стосується внесення змін та доповнень до Статуту Підприємства, а також при ліквідації чи реорганізації Товариства, необхідна одностайність Зборів Учасників.

Протокол рішення загальних зборів учасників, яким прийнято рішення про внесення змін до Статуту, ОСОБА_1, як учасником Товариства, не підписувався, а отже правочин не набув законної сили.

На підставі ч. 1 ст. 229 Цивільного Кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її чинність або можливість використати її за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог чинного ЦК України, істотними умовами будь-якого правочину є: сторони, предмет, строк, ціна та інше.

Аналізуючи норми Закону, що регулюють відносини дарування, можна зробити висновок, що обов'язковою умовою дарування є наявність права власності у дарувальника на дарунок.

Отже, у зв'язку з тим, що на момент реєстрації договору дарування ОСОБА_2 вже не володів корпоративними правами, то мала місце істотна помилка щодо прав та обов'язків сторін, а саме прав ОСОБА_2, як дарувальника на частку у статутному капіталі. У зв'язку з цим, договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» між ОСОБА_2, як дарувальником та ОСОБА_3, як обдаровуваним, виходячи зі змісту статті 229 ЦКУ має бути визнаним судом недійсним.

Крім того, посилання відповідача ОСОБА_3 на те що навіть у своїй заяві про вихід ОСОБА_2 Б вказав що передає свою частку ОСОБА_3 є безпідставним. Адже, нотаріально посвідчені заяви учасників товариства про передачу частини належних їм часток у статутному капіталі товариства новим учасникам товариства містять інформацію про те, що учасники не мають і в подальшому не матимуть претензій щодо факту відступлення часток. Однак, ці заяви є виключно односторонніми актами первісних учасників, носять декларативний характер стосовно відступлення частини часток третім особам, свідчать лише про наміри їх відчуження (відступлення) і не можуть породжувати корпоративних прав оскільки не відповідають встановленому порядку відчуження часток на користь нових учасників.

У підсумку, позивач вважає, що усе вище перелічене вказує на той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали між собою договір дарування частки у статутному капіталі, яка на момент укладання договору вже не була належна ОСОБА_2, як дарувальнику, а отже були відсутні будь які правові підстави, для здійснення такого правочину, більше того, цей правочин порушує права та законні інтереси інших учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», зокрема його права та інтереси.

У судовому засіданні представник позивача підтримала пред'явлену позову заяву та посилаючись на викладені у ній обставини, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечувала та посилалася на обставини викладені у письмових запереченнях проти позову.

Представник ТОВ «Межрегіональне управління розвитку бізнесу» також заперечувала проти позову зауважуючи на відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та надані письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» є у встановленому Законом порядку зареєстрованою юридичною особою, реєстрацію якого здійснено виконавчим комітетом Кіровської районної ради у м. Дніпропетровську 25 січня 2002 року (код ЄДРПОУ 31870858) та відповідно до статутних документів (статуту із змінами) його учасниками є: ОСОБА_3, розмір внеску якого до статутного капіталу становить 30000,00 гривень, що становить 30% статутного капіталу; ОСОБА_2, розмір внеску якого до статутного капіталу становить 23300,00 гривень, що становить 23,3% статутного капіталу; ОСОБА_1, розмір внеску якого до статутного капіталу якого становить 23300,00 гривень, що становить 23,3% статутного капіталу; ОСОБА_4, розмір внеску якого до статутного капіталу становить 23 400, 00 гривень, що становить 23,4 % статутного капіталу.

10 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 у власність свою частку у статутному капіталі товариства в розмірі 23,3 %. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1248.

В день укладання оспорюваного правочину ОСОБА_2 склав заяву до загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» про свій вихід зі складу засновників Товариства з передачею належної йому частки в розмірі 23,3% на користь іншого учасника товариства ОСОБА_3 Цією заявою він також підтвердив, що не має претензій, в т.ч. і майнових, ані до товариства, ані до ОСОБА_3 Підпис заявника (його справжність) була засвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1247.

Позивач вважає, що договір дарування від 10 червня 2013 року порушує його права та законні інтереси як співвласника ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», та має бути визнаний судом недійсним через порушення вимог щодо вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності волевиявлення його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України), а також через помилку дарувальника щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 229 ЦК України). Порушення, на думку позивача, полягає у тому, що відчуження корпоративних прав було здійснено особою, яка не мала права на розпорядження такими правами на момент укладання оспорюваного правочину, так як дарувальник на момент укладання договору дарування вже не володів корпоративними правами, та у зв'язку з цим мала місце істотна помилка щодо прав та обов'язків сторін, а саме прав ОСОБА_2, як дарувальника на частку у статуному капіталі (дарунку).

Проте, з такими твердженнями позивача суд погодитися не може.

Стаття 202 ЦК України вказує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) .

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Згідно ч.1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

З частини 1 статті 229 ЦК України вбачається, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення крім випадків, встановлених законом.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із ст. 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Договір дарування може бути як реальним, так і консенсуальним. Реальність та консенсуальність договору дарування пов'язані з моментом його укладення, який може співпадати або не співпадати у часі з моментом фактичної передачі майна (дарунка). У першому випадку договір дарування вважається укладеним у момент передачі майна від дарувальника обдаровуваному (реальний договір), у другому - з моменту досягнення згоди сторін (дарувальника та обдарованого) з усіх істотних умов договору (консенсуальний договір). Таким чином, момент укладення договору дарування може не співпадати з переходом права власності на майно (дарунок). В останньому випадку на підставі укладеного договору дарування виникають зобов'язальні правовідносини, змістом яких буде зобов'язання дарувальника у майбутньому передати безоплатно майно у власність обдарованому.

Як вбачається з п. 1.1 оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 (дарувальник) зобов'язався безоплатно передати ОСОБА_3 свою частку в статутному капіталі ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» в розмірі 23,3 %, номінальна вартість якої становить 23300,00 грн.

У п. 1.3 договору дарування сторони погодили, що передача частки оформляється шляхом внесення змін до установчих документів ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу».

Отже, оспорюваний договір дарування є консенсуальним за своїм характером, оскільки передбачає зобов'язання дарувальника (ОСОБА_2Б.) передати обдаровуваній особі (ОСОБА_3Г.) свою частку в статутному капіталі ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» в розмірі 23,3 %.

У цьому випадку договір дарування від 10 червня 2013 року слід вважати укладеним з моменту досягнення сторонами договору згоди з усіх істотних умов договору (що в даному випадку відбулося 10.06.2013 року), але момент укладання договору не співпадає з переходом права власності на дарунок, та за договором дарування виникають зобов'язальні правовідносини, змістом яких є зобов'язання дарувальника передати безоплатно частку у статутному капіталі товариства у власність обдарованому.

Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що передача дарунку (частки у статутному капіталі) оформляється шляхом внесення змін до установчих документів ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» та з моменту такого оформлення змін до установчих документів, їх державної реєстрації в порядку визначеному законом, обдаровувана особа (ОСОБА_3Г.) і набуває право власності на дарунок.

Як вбачається із установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» оформлення змін до установчих документів щодо передачі дарунку станом на дату розгляду справи не відбулося, а іншого в судовому засіданні не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, отже, стверджувати, що ОСОБА_3 набув за договором дарування від 10 червня 2013 року право власності на 23,3 % частки у статуному капіталі, що були подаровані йому ОСОБА_2 за оспорюваним договором, немає підстав.

Що ж стосується нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про вихід із складу засновників ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу», суд вважає необхідним зауважити на наступному.

Статтею 148 ЦК України передбачені правила виходу учасника із товариства з обмеженою відповідальністю. Зокрема встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

ОСОБА_2 10 червня 2013 року скористався своїм правом, як один із засновників ТОВ «Міжрегіональне управління розвитку бізнесу» та подав нотаріально посвідчену заяву про вихід із складу засновників товариства із передачею належної йому частки у статутному капіталі на користь іншого засновника - ОСОБА_3

Позивач стверджує, що такі дії ОСОБА_2 свідчать про його відмову від права власності на свою частку у статуному капіталі товариства, та за наслідком після такої заяви в силу ст. 347 ЦК України ОСОБА_6 вже не мав законного права на розпорядження своєю часткою на момент укладання оспорюваного правочину, так як на момент укладання договору дарування вже не володів такими корпоративними правами.

Частиною 1 ст. 347 Цивільного кодексу України визначено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Частиною 3 ст. 347 ЦК України передбачено, що у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

В судовому засіданні встановлено, що будь-яких записів щодо виходу ОСОБА_2 із складу засновників, а також буд-яких записів про передачу частки у статутному капіталі оформлено внесенням змін до установчих документів не було, також як і не було вчинено відповідного запису до Державного реєстру. Іншого в судовому засіданні сторонами не доведено.

Тому, стверджувати, що на момент укладання оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 вже не мав права на розпорядження своєю часткою у товаристві немає жодних підстав, оскільки до реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства саме він вважається належним власником частки, а жодних обмежень щодо розпоряджання своєю власністю в такому випадку чинним законодавством України не передбачено. Обмеження розпоряджання своєю часткою стосується лише продажу частки, відтак, переважне право на придбання частки іншими учасниками товариства не існує у випадках її відчуження іншим шляхом: шляхом укладання договору дарування, що і мало місце у даному випадку. Вихід ОСОБА_2 із складу засновників товариства не є підставою, яка в силу ст. 346, 347 ЦК України позбавляє його права власності на частку у статутному капіталі товариства.

У зв'язку з викладеними обставинами вважати, що ОСОБА_7 і ОСОБА_3 вчинили оспорюваний правочин, помиляючись щодо обставин, які мають істотне значення, та волевиявлення дарувальника не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, немає підстав.

Досліджені в судовому засіданні докази, надані представниками сторін, не свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали можливості розуміти природу правочину, істотні обставини, права та обов'язки сторін, інші докази в матеріалах справи відсутні. При укладанні договору дарування від 10.06.2013 року були дотриманні всі суттєві умови договору, сам правочин та порядок його укладання відповідає нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим суд не знаходить законних підстав для визнання його недійсним.

Отже, за встановлених в судовому засіданні обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3-4 , 10-11 , 57-61 , 88 , 169 , 209 , 212-215 , 218 , ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.С. Шклярук