Рішення

від 03.04.2012 по справі 2-857/11

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 2-857/11

№ провадження 2/415/2134/12

РІШЕННЯ

Іменем України

03.04.2012 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.,

При секретарі - Патерило О.В,

За участю:

Представника позивача - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства інфраструктури України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Дніпропетровського державного конструкторська-технологічного бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт» «про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним та його скасуванні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди», суд -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся із позовом до Міністерства інфраструктури України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Дніпропетровського державного конструкторська-технологічного бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт» «про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним та його скасуванні стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди».

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_2 зазначив, що він відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 456 від 23.04.2009 року, був призначений з 24.04.2009 року виконуючим обов'язки директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт" на період до визначення питання стосовно керівника цього підприємства в установленому законом порядку. Про своє звільнення йому стало відомо від юриста ДДКТБ НВО „Автотранспорт", що наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 504-O від 07.12.2010 року його звільнено з 08.12.2010 року від виконання обов'язків директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт", з чим він не згодний, так як відповідачем з ним був укладений строковий трудовий договір (до настання певної події визначення питання стосовно керівника ДДКТБ НВО „Автотранспорт" в установленому порядку), оформлений наказом №456 від 23.04.2009 року.

Зважаючи на те, що протягом двох місяців з дня видання відповідачем наказу №456 від 23.04.2009 року, його не було призначено директором і відповідно не укладено контракт, але він продовжував на протязі понад півтора року виконувати обов'язки директора ДДКТБ НВО „Автотранспорт" з його розпорядження та відома, то він є робітником з яким з 25.06.2009 року укладено безстроковий трудовий договір.

Статті 36, 40, 41 КЗпП України містять вичерпний перелік підстав розірвання (припинення) трудового договору, як строкового, так і укладеного на невизначений строк, за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Отже, власник або уповноважений ним орган позбавлений права на свій розсуд розірвати як строковий трудовий договір так і договір, укладений на невизначений строк. Власник вправі за своєю ініціативою звільнити працівника лише за умови, що підстави, з якими закон пов'язує виникнення у нього прав на розірвання трудового договору.

Саме по собі закріплення у законодавстві повноважень відповідного органу, що виконує функції власника, а саме в ст.ст. 40, 41 КЗпП України, звільняти працівників зовсім не означає права звільняти їх при відсутності законних підстав.

Як вбачається із копії наказу відповідача №504-0 від 07.12.2010 року, в ньому не міститься жодних посилань на норми КЗпП України, та підстави з яких його звільнено із займаної посади, в чому саме полягає неефективність управління ним державною організацію, а також даних щодо призначення нового керівника ДДКТБ НВО „Автотранспорт".

КЗпП України не містить такої правової підстави для припинення трудового договору (строкового чи укладеного на невизначений строк) як неефективне управління підприємством, установою чи організацією.

За приписами ч.З ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

В період часу з 29.11.2010 року і. по 13.12.20І0 року включно, він перебував на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності серія АВЛ №54 6014 виданий йому 29.11.2010 року міською поліклінікою № 3 м. Дніпродзержинська, а відтак, звільнення його від виконання обов'язків директора ДДКТБ НВО „Автотранспорт" з 08.12.2010 року, є безпідставним та незаконним.

На підставі чого прохає: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства транспорту та зв'язку України №504-0 від 07.12.2010р., поновити його на посаді директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт"; стягнути з держави, в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, на його користь 10000 (десять тисяч) грн. увідшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконногозвільнення; стягнути зі співвідповідача на мою користь середнійзаробіток за весь час вимушеного прогулу; відповідно до вимог ч.4 ст. 235 КЗпП України та п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України допустити рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулудо негайного виконання; судові витрати у справі покласти на відповідачів.

В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 підтримано позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі та пояснено, що і на сьогоднішній день, позивач несе моральні страждання, в зв'язку із незаконним звільненням з роботи, а тому прохає врахувати час розгляду справи, та стягнути за період з 08.12.2010 року по 02.04.2012 року середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 119674 гривні, згідно д до вимог ст.. 235 КЗпП України. Також, з врахуванням того, що відповідачі неодноразово викликалися в судове засідання, винести заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про час, місце та дату судового розгляду повідомлені належним чином, від яких не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутністю, поважності причини неявки представників відповідачів в судове засідання суду не повідомлено, заяв про відкладення розгляду справи не подано, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 169, ст.. 224 ЦПК України, з врахуванням позиції представника позивача, який не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Вислухав представника позивача, вивчив докази надані сторонами, дослідив матеріали справи, суд приходить до наступного:

Як встановлено позивач ОСОБА_2 звернувся із позовом до Міністерства транспорту та зв'язку України, Дніпропетровського державного конструкторська-технологічного бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт» «про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним та його скасуванні стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди».

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 01.02.2011 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства транспорту та зв'язку України, Дніпропетровського державного конструкторська-технологічного бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт» «про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним та його скасуванні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди» - зупинено до залучення до участі у справі правонаступника.

Згідно до відповіді Міністерства інфраструктури України (вхідний номер 3534 від 03.03.2012 року), зазначено що правонаступник Міністерства транспорту та зв'язку України - Міністерство інфраструктури України, існує, зареєстрований в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємства, та здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року № 581/2011.

Ухвалою від 19.03.2012 року до участі у справі був залучений як співвідповідач Міністерство інфраструктури України.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач згідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 456 від 23.04.2009 року (а.с. 9), був призначений з 24.04.2009 року виконуючим обов'язки директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт" на період до визначення питання стосовно керівника цього підприємства в установленому законом порядку.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 в період з 24.04.2009 року по 08.12.2010 року виконував обов'язки директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт", та відповідно до вимог абз. 1 п. 2 роз'яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату РЗЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/391, якщо ж працівник виконує обов'язки більше двох місяців, вважається, що він затверджений на цій посаді.

Також, відповідно до ч.4 ст. 24 КЗпП України, трудовий договірвважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено .до роботи.

п.7 постанови Пленуму ВСУ №9, визначено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 504-O від 07.12.2010 року (а.с. 10), ОСОБА_2 звільнено з 08.12.2010 року від виконання обов'язків директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт", з підстав неефективного управління Дніпропетровським державним конструкторсько-технологічним бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт», на підставі доповідних записок.

Статті 36, 40, 41 КЗпП України містять вичерпний перелік підстав розірвання (припинення) трудового договору, як строкового, так і укладеного на невизначений строк, за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено в судовому засіданні, в зазначеному вище наказі про звільнення (а.с. 10), не міститься законодавчої норми, на підставі якої проведено звільнення ОСОБА_2, не наведено жодних підстав для винесення зазначеного наказу крім доповідних записок.

Також встановлено, що на період з 29.11.2010 року по 12.12.2010 року ОСОБА_2 знаходився на лікарняному, що підтверджено листком непрацездатності серії АВЛ № 546014 виданим Міською поліклінікою № 3 м. Дніпродзержинська (а.с. 11).

Так, відповідно до Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, ст. 4 Трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно до Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, ст. 11 - Працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це за розумний строк.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач дізнався про своє звільнення з посади виконуючого обов'язки директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт", вже після 08.12.2010 року, під час знаходження на лікарняному.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно до роз'яснень, які містяться у п.17 постанови Пленуму ВСУ №9, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.З ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 20.03.2012 року (а.с. 81), Дніпропетровське державне конструкторсько-технологічне бюро науково-виробнича організація «Автотранспорт» є зареєстрованим, та його місцезнаходження м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка № 4, з реєстру не виключене і існує.

Також, відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України, Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, ст.9 ч. 2 аб. А) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Як встановлено в судовому засіданні за період з відкриття провадження по справі до часу розгляду справи по суті, жодним з відповідачів не подано заперечень на позовні вимоги позивача.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання незаконним та скасування наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 504-0 від 07.12.2010р..

В частині вимог щодо поновлення його на посаді директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт", суд виходить з того, що позивач ОСОБА_2 був звільнений з посади виконуючого обов'язки директора зазначеної установи, а тому і поновленню підлягає на зазначеній посаді, в зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають частковому завдоволенню.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з держави, в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, на його користь 10000 (десять тисяч) грн. увідшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконногозвільнення, суд виходить з того, що згідно до а. 4 п. 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 1085/2010 від 09.12.2010 року «…Утворити Міністерство інфраструктури України, Державну автотранспортну службу України, Державну авіаційну службу України, Державну службу зв'язку України, Державну службу морського та річкового транспорту України, реорганізувавши Міністерство транспорту та зв'язку України, а також поклавши на Міністерство, що утворюється, функції з реалізації державної політики у сфері туризму.

Згідно до відповіді Міністерства інфраструктури України (вхідний номер 3534 від 03.03.2012 року) (а.с. 58-59), зазначено що правонаступник Міністерства транспорту та зв'язку України - Міністерство інфраструктури України, існує, зареєстрований в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємства, та здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року № 581/2011.

Тому, з врахуванням вимог ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_2 звільнений з роботи під час знаходження на лікарняному, з врахуванням обставин на якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в цій частині, суд приходить до висновку про те, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення за період з 08.12.2010 року по 02.04.2012 року середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 119674 гривні, згідно до вимог ст.. 235 КЗпП України, суд виходить з того, що згідно до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України:

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено в судовому засіданні, справа була зупинена провадженням за клопотанням представника відповідача, неодноразово справа слуханням відкладалася із-за неявки представника відповідача.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд виходить з того, що згідно до довідки про середню заробітну плату від 20.01.2011 року (а.с. 70), повними двома місяцями, які передували звільненню ОСОБА_2 є жовтень та вересень 2010 року, а тому суд виходить з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 7200,00+6666,67/21+22 = 322,48 гривень, з врахуванням кількості робочих днів за період з 08.12.2010 року по 02.04.2010 року, що становить 330 днів (робочі дні за період з 08.12.2010 року по 02.04.2012 року), середній заробіток за зазначений період становить = 106418,40 гривень.

А тому позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат, суд виходить з того, що згідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року визначено, що судовий збір становить: 1) позовної заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати; 2)позовної заяви немайнового характеру - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Так, розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2012 року становить 1073 гривні, ст.13 Закону України В«Про Державний бюджет України на 2012 рікВ» від 22 грудня 2011 року N 4282-VI.

З врахуванням, того, що судові витрати не були понесені позивачем при зверненні із позовом, так як позивач звільнений від їх сплати, то ці вимоги позивача щодо покладення цих витрат на відповідачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі вище викладеного та керуючись вимогами Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, ст. 11, Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, ст. 4, абз. 1 п. 2 роз'яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату РЗЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/391, ч. 2 ст. 24, ст.ст. 36, 40, 41, ч. 3 ст. 40, ст.. 235, ст. 237-1 КЗпП України, а. 4 п. 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» № 1085/2010 від 09.12.2010 року, ст.13 Закону України В«Про Державний бюджет України на 2012 рікВ» , ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року, ст.ст. 11, 59-61, 209, 212-215, 224-226, п. 4 ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Міністерства інфраструктури України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Дніпропетровського державного конструкторська-технологічного бюро науково-виробничої організації «Автотранспорт» «про поновлення на роботі, визнання наказу незаконним та його скасуванні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди» - задовольнити частково.

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України №504-0 від 07.12.2010р. «про звільнення ОСОБА_2» - визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов'язки директора Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організації „Автотранспорт".

Стягнути з держави, в особі Міністерства інфраструктури України (код 37472062, юридична адреса: проспект Перемоги, № 14, місто Київ, 01135):

·на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою 51900, АДРЕСА_1) - 1000 (одну тисячу) гривень - увідшкодування моральної шкоди;

·на користь держави: 107 (сто сім) гривень 30 копійок - в оплату судового збору, згідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року.

Стягнути з Дніпропетровського державного конструкторсько-технологічного бюро науково-виробничої організацій «Автотранспорт» (код 03121537, юридична адреса 49044, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Шевченка, будинок № 4):

·На користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою 51900, АДРЕСА_1) - 106418 (сто шість тисяч чотириста вісімнадцять) гривень 40 копійок - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, за період з 08.12.2010 року по 02.04.2012 року;

·На користь держави: 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 18 копійок - в оплату судового збору, згідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 235 КЗпП України та п. 4 ч.1 ст. 367 ЦПК України допустити рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 - до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Івченко Т. П.