Ухвала

від 17.06.2015 по справі 13878/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/28008/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ігнатенко О.В.,

та представників сторін:

позивача - Алдошина О.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013

у справі № 2а-13878/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеркорм" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування наказу та податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог) подано про: визнання нечинним наказу Інспекції від 07.12.2012 № 1675 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства»; визнання неправомірними дій відповідача з проведення податкової перевірки та зі складення акта від 20.12.2012 № 4834/7/22-407/37457877; скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2012 № 0000010224 та № 0000020224.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 позов задоволено у повному обсязі. У прийнятті цього судового акта суд виходив з того, що: невідповідність направленого платникові запиту вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (далі - ПК) виключає законність призначення та проведення оспорюваної податкової перевірки у зв'язку з недотриманням належної відповіді на цей запит; оскільки фактичне виконання операцій з поставки позивачеві вантажно-розвантажувальних послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Сейд Маркет» (далі - ТОВ «Іст Сейл Маркет») підтверджується документально, то підстави для невизнання права Товариства на податковий кредит та витрати за цими операціями відсутні.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання нечинним оспорюваного наказу та визнання неправомірними дій Інспекції з проведення податкової перевірки; у цій частині позовних вимог відмовлено з посиланням на правомірність призначення та проведення цієї перевірки з огляду на неповноту наданої платником відповіді на обов'язковий запит податкового органу; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін з тих самих мотивів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надано належної правової оцінки установленим у ході контрольно-перевірочних заходів обставинам щодо неможливості виконання ТОВ «Іст Сейл Маркет» договірних зобов'язань перед Товариством та фіктивності спірних операцій.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Інспекцією було направлено на адресу позивача запит від 23.11.2012 № 15931/10/22-204 з вимогою надати документальне підтвердження виконання господарських операцій з ТОВ «Іст Сейл Маркет» з посиланням на факт отримання акта про неможливість провести зустрічної звірки цього контрагента, який містить інформацію про можливі порушення податкового законодавства з боку підприємства позивача.

У відповідь на цей запит позивач листом від 04.12.2012 повідомив Інспекцію про придбання вантажно-розвантажувальних робіт у ТОВ «Іст Сейл Маркет», однак відмовився надати витребувані податковим органом документи з посиланням на невідповідність одержаного запиту вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК.

У зв'язку з цим наказом начальника Інспекції від 07.12.2012 № 1675 було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства за січень 2012 року.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що відсутність у ТОВ «Іст Сейл Маркет» працівників, основних фондів, матеріально-технічної бази, відсутність у цього товариства будь-яких первинних документів на підтвердження факту провадження ним реальної господарської діяльності, використання позивачем вексельної форми розрахунків у правовідносинах з цим контрагентами є свідченням нікчемності правочину (договору від 01.09.2011 № 01/09, укладеного позивачем та ТОВ «Іст Сейл Маркет»), а також фіктивності операцій з поставки позивачеві вантажно-розвантажувальних послуг у рамках виконання цього договору.

Наведені висновки, відображені в акті перевірки від 20.12.2012 № 4834/7/22-407/37457877, стали підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 02.01.2012 № 0000010224, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 462 846,70 грн. (у тому числі 308 564,47 грн. за основним платежем та 154 282,23 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 02.01.2012 № 0000020224 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 485 989,02 грн. (у тому числі 323 992,68 грн. за основним платежем та 161996,34 грн. за штрафними санкціями).

Вирішуючи даний спір по суті, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у відповідача підстав для невизнання права Товариства на витрати та податковий кредит за операціями з розглядуваним контрагентом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість суму понесених витрат (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, витрати на оплату вантажно-розвантажувальних робіт належать до категорії витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 138.10.3 пункту 138.10).

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Аналізовані законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що умовою визнання витрат платника у податковому обліку є факт їх понесення у межах господарської діяльності платника та підтвердженість таких витрат необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами під час розгляду даної справи, за договором по надання послуг від 01.09.2011 № 01/09 названий постачальник зобов'язався надати Товариству вантажно-розвантажувальні послуги у складських приміщеннях позивача. Виконання операцій з поставки цих послуг позивачеві оформлено складенням акта здачі-прийняття робіт (надання послуг); розглядувані послуги (загальна вартість яких склала 1 851 386,80 грн.) були оплачені позивачем шляхом видачі простих векселів.

Втім вказані документи з огляду на доводи Інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних донарахувань, не є достатнім документальним підтвердженням дійсного виконання спірних операцій. Адже при оцінці дійсного обсягу податкових прав та обов'язків учасників господарської операції

адміністративний суд не повинен обмежуватися перевіркою дотримання платниками формальних вимог щодо її оформлення, а має дослідити та оцінити фактичні правовідносини учасників поставки, з'ясувати наявність дійсного руху активів у процесі виконання поставки та встановити її прямий зв'язок з конкретним заявленим постачальником.

У зв'язку з цим у справі, що переглядається, судам необхідно було дослідити обставини стосовно ходу виконання розглядуваних послуг, обсяги та графік виконання вантажних робіт виконавцем, встановити, які особи безпосередньо виконували ці вантажно-розвантажувальні послуги, яким чином цим особам було забезпечено доступ до складських приміщень позивача.

У світлі реальності господарських правовідносин судам слід було надати правову оцінку й порядку здійснення розрахунків за розглядуваним договором із застосуванням вексельної форми з урахуванням того, що нехарактерні умови договорів (такі як тривале відстрочення платежів, виконання значних поставок без передоплати або гарантій, використання векселів без подальшого їх пред'явлення до платежу) можуть слугувати ознаками їх фіктивності.

Зміст розглядуваних послуг вимагає і перевірку наявності у позивача ділової мети у придбанні розглядуваних послуг у ТОВ «Іст Сейл Маркет» з огляду на відсутність у останнього необхідного штату працівників для виконання цих послуг та наявності у позивача можливості безпосередньо залучити фізичних осіб до виконання даного виду робіт.

Без перевірки цих фактів установлені Інспекцією можуть свідчити про виконання цих робіт самим Товариством, у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат.

Таким чином, ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки доводам Інспекції, якими вона мотивує порушення Товариством правил оподаткування, та від встановлення усіх фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових актів з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог постанова суду апеляційної інстанції зі спору учасниками процесу не оскаржується, у зв'язку з чим у Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для надання правового аналізу висновкам суду в цій частині.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 у справі № 2а-13878/12/2070 скасувати в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2012 № 0000010224 та № 0000020224.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 у справі № 2а-13878/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько