Ухвала

від 15.06.2015 по справі 826/11802/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/64344/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року

у справі № 826/11802/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Станкоремонтний завод»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Станкоремонтний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року у справі № 826/11802/13-а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року № 0001742205 та № 0001752250.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Станкоремонтний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні і сплаті податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, відповідачем складено акт від 27.02.2013 року № 189/22.5-17/31287394, яким встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість у загальному розмірі 12 987, 00 грн.; п. 1. 32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 16 234, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року № 0001752250, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 16 234, 00 грн.; № 0001742205, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 20 293, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем документи не підтверджують факт здійснення господарських операцій з отримання підрядних робіт і поставки товарів від контрагента ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс»: договорами, додатковими угодами, рахунками-фактурами, податковими накладними, накладними, довіреностями на отримання товару, актами приймання-передачі виконаних робіт, банківськими виписками. На момент здійснення господарських відносин контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість. Товари та послуги, отримані від ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» в подальшому реалізовані третім особам.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс», як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також є необґрунтованим посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс» та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі № 826/11802/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук