Ухвала

від 15.06.2015 по справі 816/6432/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/27472/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року

у справі № 816/6432/13-а

за позовом Приватного підприємства «Інтеб»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Інтеб» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 28.10.2013 року №0005551501/669 у частині збільшення суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 45 924, 53 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року (з урахуванням додаткової постанови від 22.04.2014 року) постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято нову постанову, якою в цій частині позовні вимоги Приватно підприємства «Інтеб» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Полтавській області від 28.10.2013 року №0005551501/669, яким збільшено суму грошового зобов'язання Приватному підприємству «Інтеб» за платежем податок на додану вартість в розмірі 154 061, 89 грн. та штрафними санкціями в сумі 31 106, 42 грн. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтеб» по питанню взаємовідносин з ПП «Фірма «Рембудсервіс» за період травень-липень 2011 року та січень 2013 року, з ТОВ «ВладОл» за період листопад-грудень 2012 року, відповідачем складено акт від 08.10.2013 року №2680/16-03-15-01-08/36007723, яким встановлено порушення: - ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України у частині недотримання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Інтеб»; - п. 201.6 ст. 201, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем збільшено суму податкового кредиту з ПДВ в розмірі 154 061, 89 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 року №0005551501/669, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 231 092, 84 грн., у тому числі 154 061, 89 грн. за основним платежем та 77 030, 95 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Фірма «Рембудсервіс» та ТОВ «ВладОл» на підставі договорів про виконання робіт.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, відомостями ресурсів, дефектними актами, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, локальними кошторисами, актами-приймання-здачі виконаних робіт.

З приводу висновків суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту по даним господарським правовідносинам в зв'язку із недоліками документів, наданих на підтвердження виконання договорів, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також встановлено, що між ТОВ «ВладОл» (Первісний кредитор), ПП «Асторг-М» (Новий кредитор), ПП «Інтеб» (Боржник) укладено тристоронні договори переведення боргу.

Посилання податкового органу на відсутність доцільності неодноразового переведення боргу з ТОВ «ВлаОл» на ПП «Астог-М» правомірно не прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки Цивільним кодексом України не передбачені будь-які обмеження стосовно укладання даних договорів. Крім того, доказів укладання договорів про переведення боргу з ТОВ «ВладОл» на ПП «Фірма «Рембудсервіс» під час судового розгляду справи не встановлено.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів протиправності в діях позивача щодо внесення уточнюючих розрахунків за листопад 2012 року та за січень 2013 року відповідачем не надано.

Посилання податкового органу на невиконання новим кредитором (ПП «Асторг-М»), а також контрагентом ПП Фірма «Рембудсервіс» обов'язку по відображенню податкових зобов'язань по ПП «Інтеб» за звітні періоди, є необґрунтованими, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року у справі № 816/6432/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук