Рішення

від 25.06.2015 по справі 520/2143/14-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/2143/14-ц

Провадження № 2/520/295/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Куриленко О.М.

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства В«Технології будівництва плюсВ» про стягнення,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2014 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить суд постановити рішення, яким стягнути з Приватного підприємства В«Технології будівництва плюсВ» на її користь 593 604, 58 гривень зайво перерахованих коштів за Договором № 047 від 02.10.2007 року, а також судові витрати по справі.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 02.07.2007 року між нею та відповідачем був укладений договір доручення (інвестиційний договір), відповідно до якого останній взяв на себе обов'язки з організації будівництва об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вавілова, 5. З огляду на ціну Договору № 047 від 02.10.2007 року та вартість котеджу, нею на користь відповідача було зайво сплачено 593 604, 58 гривень. Позивач зазначає, що вказані грошові кошти прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, використані у своїй діяльності і не повернуті, як надмірно отримані.

Вказане і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представники відповідача ПП В«Технології будівництва плюсВ» - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, надавши суду письмові заперечення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача необґрунтовані та безпідставні, а тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 02.10.2007 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Технології будівництва плюс» було укладено Договір доручення №047, предметом якого є будівництво житлового будинку (котеджу), який входить до складу малоповерхового житлового комплексу, розташованого за адресом м. Одеса, вул. Академіка Вавілова, 5 - Б. та об'єктів інфраструктури житлового комплексу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 2.1 Договору ОСОБА_6 доручає, а Повірений зобов'язується за винагороду виконати від імені та за рахунок довірителя всі юридичні дії, що необхідні для організації будівництва Об'єкту, введення в експлуатацію малоповерхового житлового комплексу, оформлення необхідних документів.

Відповідно до п.п. 3.2.1, 3.2.2 даного Договору ОСОБА_6 зобов'язався забезпечити Повіреного грошовими коштами, необхідними для виконання зобов'язань за Договором, та перерахувати на розрахунковий рахунок Повіреного за виконання зобов'язань договірну ціну в розмірі та в строки, передбачені ч. 5 Договору.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що для виконання юридичних дій, передбачених п. 2.1, 2.2 даного договору, ОСОБА_6 перераховує Повіреному Договірну ціну в розмірі 1 217 908, 36 гривень.

Згідно п. 5.4 Договору, сторони домовились, що договірну ціну 1 127 908 36 гривень, вказану в п. 5.2 даного Договору, довіритель зобов'язався внести в у наступному порядку:

І- етап -95 % від загальної ціни по Договору, які складають 1 071 512, 94 гривень не пізніше 10 квітня 2009 року;

ІІ- етап - 5 % від загальної ціни (винагорода) по даному Договору, які складають 56 395, 42 гривень після здачі малоповерхового житлового комплексу в експлуатацію до передачі Об'єкта за ОСОБА_6 прийому - передачі.

При цьому суд звертає увагу на те, що пунктом 5.3 вказаного договору сторонами було передбачено порядок проплати зазначених грошових коштів, а саме, що обумовлені грошові кошти перераховуються на розрахунковий рахунок повіреного.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки за Договором з відповідачем ПП «Технології будівництва плюс» зазвичай здійснювались з боку позивача шляхом перерахування коштів через установи банків та шляхом внесення готівкових коштів в касу відповідача, що підтверджується: квитанцією № 7 від 03.10.2007 року на суму 306 793, 56 гривень; квитанцією № 1 від 06.11.2007 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 05.12.2007 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 29.12.2007 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 5 від 04.02.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 15 від 05.03.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 07.04.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 06.05.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 04.06.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 07.07.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 1 від 07.08.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 272079 від 08.09.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 340851 від 07.10.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 401895 від 10.11.2008 року на суму 35 399, 26 гривень; квитанцією № 461174 від 05.12.2008 року на суму 204 529 гривень; квитанцією № 1056049 від 27.03.2009 року на суму 35 000 гривень; квитанцією № 1072500 від 31.03.2009 року на суму 35 000 гривень, квитанцією № 1091662 від 03.04.2009 року на суму 30 000 гривень.

Отже, загалом за Договором № 047 на користь відповідача за наявними в матеріалах справи банківськими квитанціями позивачем було перераховано 1 071 512, 94 гривень.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача пояснив, що позивачем до суду не були надані ще 2 квитанції, а саме: на суму 49 850 грн. від 26.02.2009 року та 6595,42грн. від 19.10.2010 року, з урахуванням яких ОСОБА_1 була сплачена повна сума, обумовлена договором.

Жодних претензій до виконання позивачем умов вищезазначеного договору у ПП «Технології будівництва плюс» не було, наслідком чого стала видача 02.03.2011 року на ім'я ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на котедж, розташований за адресою: м. Одеса,вул. Ак. Вавілова, 5Б/13.

Однак, як стверджує позивач, ним крім вищевказаних банківських платежів на користь відповідача була передана грошова сума у розмірі 650 000 гривень, а саме: за квитанцією до прибуткового касового ордеру від 25.02.2009 року - 550 000 гривень та за квитанцією до прибуткового касового ордеру №52 від 07 жовтня 2010 року - 100 000 гривень, яка сплачена надлишково та підлягає поверненню.

Однак, суд критично ставиться до таких тверджень позивача, виходячи з того, що сума, яку просить стягнути позивач є дуже значною, складає майже 50% від загальної суми вартості котеджу та не могла бути сплачена помилково.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача зазначила, що надані касові ордера № 52 від 07 жовтня 2010 року у сумі 100 000 гривень та від 25.02.2009 року на суму 550 000 гривень ПП «Технології будівництва плюс» не видавались. В архіві бухгалтерської документації за цей період вказані суми не проходили, а ордери які, нібито видавало підприємство, відрізняються по формі та змісту від тих, які видавалися на той час та в будь-який інший час. На підтвердження зазначеного суду була надана «Книга ведения приходных и расходных ордеров», яка не містить записів від 25.02.09р. та 07.10.2010 року (а.с.70,71).

Представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що надані касові ордера № 52 від 07 жовтня 2010 року на суму 100 000 гривень та від 25.02.2009 року на суму 550 000 гривень відповідачем не видавались. В архіві бухгалтерської документації за цей період вказані суми не проходили, а надані ордери відрізняються від того, що видало підприємство по формі та змісту від тих які видавалися на той час та в будь-який інший час. На кожному з них є свій номер, а з наданих квитанцій вбачається, що номерів немає.

Дійсно, касові ордера, які видавало підприємство у 2009 - 2010 роках відображені у книзі ведення прибуткових та видаткових ордерів, з якої вбачається дата видачі ордера, номер та на яку суму.

Так, згідно книзі ведення прибуткових та видаткових ордерів 27.02.2009 року видавався ордер за № 380534 на суму 34 475, 66 гривень для отримання заробітної платні для працівників підприємства.

15 жовтня 2010 року видавався ордер за № 12 на суму 55 831, 83 гривень також для отримання заробітної платні для працівників підприємства.

Отже за вказані періоди, а саме 25.02.2009 року та 07.10.2010 року касові ордера по прийняттю будь-яких сум підприємством не виписувалися.

Для встановлення всіх дійсних обставин справи, ухвалою суду від 06 жовтня 2014 року по справі було призначено комплексну судово-почеркознавчу та технічну експертизу, на вирішення експертів поставлено питання щодо оригінальності підпису ОСОБА_7 та печатки ПП «Технології будівництва плюс» на прибутковому касовому ордері від 25.03.2009 року саме на суму 550 000 гривень, так як оригінал квитанції на суму 100 000 гривень у позивача відсутній.

Провідним судовим експертом Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз ОСОБА_8 було виготовлено висновок № 5260/03 від 23 грудня 2014 року, в якому експерт зазначив, що фрагмент відтиску печатки ПП «Технології будівництва плюс», розташований у наданій на експертизу квитанції до прибуткового касового ордеру від 25.02.2009 року, відповідає відтискам печатки ПП «Технології будівництва плюс», розміщеним у інших наданих на експертизу документах.

Проте, згідно висновку № 5259/02 судово-почеркознавчої експертизи від 18 травня 2015 року вбачається, що вирішити питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_9 у наданій на експертизу квитанції до прибуткового касового ордеру від 25 лютого 2009 року на суму 550 000 гривень, розміщений в нижній частині документу праворуч від друкованого запису «Директор» самим ОСОБА_7 або іншою особою, не виявилось можливим.

Оцінюючи вказані висновки суд зазначає, що обставини, на які посилається позивач, а саме факт отримання керівником ПП «Технології будівництва плюс» ОСОБА_7 грошових коштів на виконання умов договору, є недоведеними.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи справу по суті, суд враховує той факт, що 31.10.2010 року між сторонами ОСОБА_1 та ПП «Технології будівництва плюс» було підписано ОСОБА_6 прийому - передачі котеджу, будівний № 12, розташованого в малоповерховому житловому комплексі за адресою м. Одеса, вул. Ак. Вавілова 5, та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 Б/13.

В даному ОСОБА_6 сторони засвідчили, що він свідчить про виконання Сторонами своїх обов'язків за Договором доручення (інвестиційного договору) № 047 від 02 жовтня 2007 року (п. 4), а також, що з моменту підписання ОСОБА_6 не має претензій до Повіреного за Договором (п. 5).

Також, як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору доручення № 047 (інвестиційний договір) від 02.10.2007 року та акту прийому передачі від 15.10.2010 року позивачу ОСОБА_1 02 березня 2011 року було видано Свідоцтво про право власності на котедж, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вавілова 5Б/13, загальною площею 183, 4 кв.м., житловою площею 99, 5 кв.м.

Отже, можливо зробити беззаперечний висновок про те, що сторони виконали всі умови передбачені Договором доручення (інвестиційного договору) № 047 від 02 жовтня 2007 року.

Твердження представника позивача про те, що за надлишково передану грошову суму позивач сподівалась отримати ще якісь юридичні послуги, не обумовлені договором, є надуманими та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Крім того слід зазначити, що згідно п. 5.3 Договору, сторони домовились про те, що ОСОБА_6 зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок Повіреного погоджену Договірну ціну в гривнях.

Дійсно судом встановлено, що всі платежі, крім спірних, позивачем було сплачено через касу Банків, однак не зрозуміло з яких обставин та на виконання яких умов договору 25.02.2009 року позивачем було передано відповідачу 550 000 гривень на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, так як на той час вже було сплачено 971 512, 91 гривень, а залишок становив 156 395, 45 гривень.

Отже, вважати, що кошти у розмірі 550 000 гривень були сплачені позивачем за виконання умов Договору доручення (інвестиційного договору) № 047 від 02 жовтня 2007 року, на думку суду, не можна.

Слід зазначити, що обґрунтованої відповіді на питання, для чого позивачем були оплачені вказані кошти, суду надано не було, так як і не було пояснено, де саме та кому саме передавались спірні грошові кошти.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується правового обґрунтування позову, то позивач посилається на норми ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, або в окремих випадках, відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог.

Проте, як встановлено у судовому засіданні, сторони, уклавши Договір доручення (інвестиційного договору) № 047 від 02 жовтня 2007 року, обговорили всі необхідно умови, виконавши які, підписали ОСОБА_6 прийому-передачі, та в результаті чого позивач отримала свідоцтво про право власності, а від так вважати, що будь - хто зі сторін Договору належним чином не виконав його умови у суду немає підстав.

Таким чином, на думку суду, позивач повинна була звертатися з позовом на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, обставини, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому, оцінюючи зібрані у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Разом з тим, ст. 257 ЦК України встановлений загальний строк позовної давності тривалістю три роки.

В порядку ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, в тому числі і щодо оплати.

Таким чином, початком перебігу позовної давності за вимогою щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів слід вважати дату підписання ОСОБА_6 прийняття - передачі 31 жовтня 2010 року. Таким чином, термін позовної давності за вимогами позивача, на думку суду, сплив ще 31 жовтня 2013 року.

Позивачем не зазначено поважних причин пропущення позовної давності, що враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, є також самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того у відповідності зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням того, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 1212 ЦК України, ст. ст. 15, 30, 60, 61, 209, 214, 215, 219 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства В«Технології будівництва плюсВ» про стягнення - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.