Рішення

від 05.05.2010 по справі 04/165-38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================================================================================================

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

від "05" травня 2010 р. по справі № 04/165-38

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 груп Україна"

про стягнення 647 712,00 грн.

Суддя: Філатова С.Т.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: ОСОБА_2, дов. №ню-22 від 01.01.2010р.

від відповідача: ОСОБА_3, дов. №17/10 від 27.04.2010р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз’яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу згідно ст.22 ГПК України роз’яснено процесуальні права та обов’язки.

СУТЬ СПОРУ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 груп Україна" про стягнення 647 712 грн. заборгованості по оплаті за зберігання вантажу на місцях загального користування за період з 01.05.2009р. по 20.10.2009р.

Позовні вимоги обгрунтовує наступним:

Між ДТГО "Львівська залізниця" та ТзОВ «ОСОБА_1 Україна» 12.02.2007 року укладено договір за №36 "Про подачу та забирання вагонів", згідно з яким відповідачем у межах смуги відведення зайнято ділянку землі площею 9000 кв.м. Відповідно до п.14.3 зазначеного договору згідно ставок п. 22 таблиці 4 п. 9 розділу 2 Тарифного керівництва №1, (затвердженого наказом Мінтрансу України 15.11.99р. за №551, зареєстрованого у Мінюсті України за №828/4121 від 01.12.99р..) за утримання ділянок землі для складування вантажів, примикання під'їзних колій і в інших випадках щомісячно стягується відповідна плата. Зазначений пункт договору систематично порушувався відповідачем. Так, рішенням господарського суду Волинської області від 13.03.2009р. у справі № 5/52 стягнуто плату за утримання ділянки землі за липень - грудень місяць 2008року, та рішенням господарського суду Волинської області від 30.09.2009р. у справі №1/97-64 стягнуто плату за січень - квітень 2009р. за утримання ділянки землі наданої ТзОВ «ОСОБА_1 Україна».

Згідно п. 16 зазначеного договору у разі виникнення потреби в поверненні колії та ділянки землі раніше закінчення строку дії договору Залізниця вправі односторонньо розірвати договір без всякої відповідальності перед користувачем попередивши його за місяць до припинення дії договору.

Так, 16.03.09р. та 04.04.2009р. на адресу ТзОВ «ОСОБА_1 Україна» було направлено листи за №33, 47 про необхідність розірвання зазначеного вище договору для використання земельної ділянки залізниці у власних потребах і запропоновано звільнити ділянку землі, яка була зайнята його вантажем.

У зв’язку з невиконанням вимоги на підставі ст. 46 Статуту залізниць, Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги ДТГО «Львівська залізниця» нараховано плату за зберігання вантажу за період з травня по 20 жовтня 2009 року включно в сумі 647712,00 грн.

Відповідач у відзиві №5 від 22.02.2010р. проти позову заперечує, мотивуючи тим, що відносини, пов'язані з діяльністю залізничного транспорту, регулюються Законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України та ін.

Відповідно Статуту залізниць України, Правил перевезення вантажів , п. 1 Договору про подачу та забирання вагонів № 36 від 25.01.07 укладеного між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» (залізницею) та ТзОВ «ОСОБА_1 Україна» (користувачем) за вказаним договором здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка належить залізниці, та примикає до станції.

Згідно п. 14 Договору користувач сплачує залізниці плату: за подачу та забирання вагонів; за користування вагонами; за складування вантажів або примикання під’їзних колій у смузі відведення (п.14.3); за маневрову роботу на окрему вимогу користувача інші збори і плати згідно ставок додатку до договору про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Збори і плати вносяться за фактично подані і зібрані вагони, за час користування вагонами, за фактично виконану роботу, за утримання ділянки землі наданої залізницею в тимчасове користування для складування вантажів, улаштування примикання під’їзної колії.

Згідно вище викладеного, до обов'язків ТзОВ «ОСОБА_1 Україна» (користувача) не входили здійснення зборів і плати за зберігання вантажу.

Виходячи з умов договору, рішень Господарського суду Волинської області від 13.03.09 у справі №5/52 та від 30.09.09 у справі №1/97-64, що набрали законної сили, на підставі п. 14.3 збір нараховувався за утримання ділянки землі. Нарахування плати за зберігання вантажу договором не передбачено.

Відповідно до п.6 Статуту залізниць України збори - це цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу.

ДТГО «Львівська залізниця» зберігання вантажу не здійснювалось в порушення вимог ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт»

На даний час вантаж, вказаний у заяві позивача, перекладений останнім на щебень та не є придатним для використання у господарський цілях за призначенням.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема ст. ст. 46, 51 Статуті залізниць України, на яку посилається позивач, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Граничний термін зберігання не повинен перевищувати 30 діб.

Вважає, що підстави для нарахування збору за зберігання вантажу після закінчення граничного терміну зберігання відсутні.

Позивач у поясненні №50 від 08.04.2010р. вказує, що плата за зберігання вантажу на місцях загального користування нарахована згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв’язку України від 26.03.2009р. №317 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України. 15.04.2009р. №340/16356 з урахуванням коефіцієнта коригування.

Відповідач долучає до матеріалів справи лист №08/10 від 16.03.2010р., в якому стверджує існування договірних відносин між сторонами і прагнення розрахуватися за договором.

В судовому засіданні 12.04.2010р. оголошено перерву згідно ст.77 ГПК України до 27.04.2010р. до 15:20год. для представлення додаткових доказів по справі.

Відповідач у поясненні №16/10 від 27.04.2010р. зазначив, що підприємство не є одержувачем вантажу, оскільки тирса була завезена на ділянку автомобільним транспортом, що підтверджується товаро-транспортними накладними. Вказує, що заявок на перевезення тирси залізничним транспортом не подавали та подавати не збиралися. Окрім цього ділянка, яку займає тирса, не знаходиться на території станції, у відповідності до п. 1 Договору № 36 про подачу та забирання вагонів від 12.02.2007р. під’їзна колія «примикає до станції Ягодин...», по обидві сторони якої знаходиться земельна ділянка з тирсою (ст. 3 Договору).

Стверджує, що жодних послуг позивач йому не надавав. Тирсу позивачу не передавав, про що свідчить відсутність підписаного акту, невідома точна кількість тирси.

Позивач у поясненні №58 від 26.04.2010р. вказує, що вантаж завозився відповідачем автомобілями і складувався на місцях загального користування. В подальшому мав навантажуватись у вагони і вивозитися зі станції. Для цього між залізницею та ТзОВ «ОСОБА_1 Україна» був укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідач у поясненні від 27.04.2010р. стверджує, що підприємство не відмовлялось від договору №36 від 12.02.2007р. До 20.10.2009р. вони фактично використовували земельну ділянку та готові оплатити таке використання згідно з п.14.3 договору.

За клопотанням позивача в судовому засіданні 27.04.2010р. оголошено перерву згідно ст.77 ГПК України до 05.05.2010р. до 11:00год. для представлення додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 05.05.2010р. позивачем на вимогу суду наданий розрахунок заборгованості відповідача за утримання смуги відведення згідно договору №36 від 12.02.2007р. яка становить за період з травня 2009р. по жовтень 2009р. 31 104грн.

Відповідач у поясненні від 05.05.2010р. позовні вимоги в сумі 31 104грн. визнає повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши долучені до справи докази, господарський суд, -

встановив:

25.01.2007р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" (залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" (користувач) був укладений договір № 36 про подачу та забирання вагонів при станції Ягодин.

За умовами договору у межах смуги відведення залізниці під’їзною колією і спорудами контрагента зайнято ділянку землі площею 9 000 кв. м. Користувач зобов’язувався сплачувати залізниці за складування вантажів або примикання під’їзних колій у смузі відведення згідно ставки п. 22 таблиці 4 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 з врахуванням корегуючого коефіцієнта в розрахунковий період.

Договір укладений терміном на 5 років з 01.02.2007р. до 01.02.2012р.

16.03.2009р. та 04.04.2009р. залізниця звернулася до користувача з листами №33, №47 про розірвання договору з 01.05.2009р. згідно п.16 договору, яким визначено, що якщо в залізниці виникне потреба в поверненні колії та ділянки землі раніше закінчення строку дії договору залізниця вправі односторонньо розірвати договір без всякої відповідальності перед користувачем попередивши його за місяць до припинення дії договору.

01.05.2009р., 31.05.2009р, 30.06.2009р., 31.07.2009р., 31.08.2009р., 30.09.2009р., 26.10.2009р. залізницею складені акти загальної форми №2, 3, 5, 7, 9, 11, 14, 15 в тому, що після розірвання договору на місцях загального користування зберігається вантаж відповідача.

Акт №2 від 01.05.2009р. складений та підписаний начальником станції, старшим касиром та начальником контори передач;

Акт №3 від 31.05.2009р., №5 від 30.06.2009р., №7 від 31.07.2009р., №9 від 31.08.2009р., №11 від 30.09.2009р., №15 від 26.10.2009р. - начальником станції, старшим касиром.

Згідно Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334, зареєстрованих в МЮ України 08.07.2002р. за №567/6855 акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.03.2009р. у справі №6/23-38 за позовом Рівненського транспортного прокурора в інтересах держави в інтересах Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 груп Україна" про стягнення 17 285,90 та розірвання договору відмовлено у позові про розірвання договору №36 від 25.01.2007р. з посилкою на те, що позивачем при подачі позову, а також на вимогу ухвали суду не було подано доказів в обґрунтування правових підстав розірвання договору в односторонньому порядку.

Рішення набрало законної сили і в силу ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням, мають для суду преюдиціальне значення.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць та укладеними на його основі договорами.

Договори, що укладаються сторонами, повинні відповідати типовим договорам.

Згідно з приписами частини другої статті 179 ГК України уповноважені органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори).

Мінтранс України наказом від 21.11.2000 N644, затвердив Правила обслуговування залізничних під'їзних колій з додатками до цих Правил, якими є: Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії, Договір про подачу та забирання вагонів, Договір між залізницею і морським (річковим) портом про обробку вагонів з вантажами та Тимчасова угода про подачу та забирання вагонів на під'їзну колію, що будується.

Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. При укладенні договорів на обслуговування під'їзних колій ці договори повинні відповідати типовим договорам, наведеним у додатках до Правил обслуговування під'їзних колій (розділ 12 Правил перевезень вантажів).

Сторони мають право у договорі передбачити додаткові умови, які не вказані в типових договорах, якщо ці умови не суперечать Статуту залізниць, Правилам перевезень, типовим договорам та ЄТП.

Відповідно до статті 651 ЦК України (яка є загальною нормою права) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У пункті 3.4 Правил обслуговування під'їзних колій передбачено порядок врегулювання розбіжностей, які виникають при укладанні договору. Такий само порядок поширюється і на додаткові угоди до договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.

Вищий господарський суд України у Рекомендації президії ВГСУ від 23.12.2008р. №04-5/278 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з договорів на обслуговування залізничних під'їзних колій" вказав, що вирішуючи спори даної категорії, господарським судам слід враховувати, що залізниця є суб'єктом природної монополії і не може відмовляти суб'єктам господарської діяльності в наданні послуг з перевезення вантажів або розривати вже укладені договори без згоди контрагента та з підстав, що не передбачені законодавством.

Згідно п.1.8 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644, зареєстрованих в Міністерства юстиції України 24 листопада 2000 р. за N 875/5096 відповідно до статті 9 Статуту залізниць України для виконання вантажних операцій залізниця може надавати за договором підприємствам у тимчасове користування підвищені колії, склади, майданчики, розташовані біля станційних та інших, що перебувають на балансі залізниці, колій (місця незагального користування).

У цьому разі укладається договір про подачу та забирання вагонів за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Час користування вагонами обчислюється з моменту подачі на місце навантаження (вивантаження) до моменту одержання залізницею повідомлення вантажовласника про закінчення вантажних операцій. Плата за користування вагонами нараховується і сплачується згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу від 25.02.99 N 113 і зареєстрованими Мін'юстом України 15.03.99 за N 165/3458.

Взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях, визначаються договорами про експлуатацію під'їзних колій або договорами про подачу та забирання вагонів (додатки 1 та 2).

Договір про експлуатацію під'їзної колії і договір про подачу та забирання вагонів укладається терміном на п'ять років.

Згідно з Пунктом 18 додатку 2 до пункту 2.1. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій одностороння відмова від виконання договору і одностороння зміна його умов не допускаються. Розірвання договору або зміна його умов можуть мати місце за згодою сторін, які уклали договір, а в разі спору - за рішенням арбітражного суду.

Тобто, аналізуючи викладене, суд вбачає, що твердження позивача про одностороннє розірвання договору №36 від 12.02.2007р. "Про подачу та забирання вагонів" з 01.05.2009р. суперечить ст.651 ЦК України, ст.ст. 179, 188 ГК України, ст.21 ЗУ "Про залізничний транспорт", п.3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, п.18 додатку №2 до п.2.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій та спростовано змістом рішення господарського суду Волинської області від 03.03.2009р. у справі №6/23-38, яким відмовлено у розірванні вказаного договору.

Доказів наступного звернення до суду для вирішення цього питання суду не надано.

Згідно з наданим позивачем на вимогу суду розрахунком заборгованості відповідача за утримання смуги відведення згідно договору №36 від 12.02.2007р. за період з травня 2009р. по жовтень 2009р. плата за утримання ділянки землі становить 31 104грн. та визнається відповідачем.

В цій частині позов є підставним та підлягає до задоволення.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті державного мита в сумі 311,04грн. та 11,34грн. платежу за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст. 179, 188 ГК України, ст.651 ЦК України, ст.21 ЗУ "Про залізничний транспорт", п.3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, п.18 додатку №2 до п.2.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644, зареєстрованих в Міністерства юстиції України 24 листопада 2000 р. за N 875/5096, ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 груп Україна", м.Ковель, бульвар Лесі Українки, 12, офіс 321, , код ЄДРПОУ 34511449

на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень", м.Рівне, вул.16 Липня, 17, код ЄДРПОУ 25894955

31 104грн. боргу, 311,04грн. витрат по сплаті державного мита та 11,34грн. платежу за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У стягненні 613 608грн. відмовити.

Суддя Філатова С. Т.