Рішення

від 24.06.2015 по справі 910/13705/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015Справа №910/13705/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс»

про стягнення 79 745,89 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Колесник Ю.М. - представник за довіреністю № 1 від 29.05.15

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 24.06.2015. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» заборгованості у розмірі 79 745,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 11112014 від 11.11.2014 р. На підставі вказаного договору та договору-експедиційно-транспортній - заявці № 1002 від 10.02.2015 р. позивач у період з 17.02.2015 по 04.03.2015 в повному обсязі виконав міжнародне перевезення вантажу, автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965. Відповідно до договору-експедиційно-транспортній - заявки № 1002 від 10.02.2015 відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити протягом 1 (одного) дня з моменту отримання оригіналі документів 27 302,72 грн. за доводами позивача, відповідачем отримані всі документи 17.03.2015, що підтверджується поштовим відправленням. Також, позивач зазначає, що в процесі виконання міжнародного перевезення вантажу автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна) виник понаднормовий простій з вини замовника (відповідача), що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р. У зв'язку з чим позивачем також було направлено на адресу відповідача претензію з рахунком на оплату простою у сумі 28 543,76 грн. Відповідачем борг не погашено. З метою досудового врегулювання спору, позивачем повторно направлялися претензії щодо погашення основної суми боргу та простою, однак претензії залишені без реагування з боку відповідача, борг не погашено. А тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 79 745,89 грн, з яких 55 846,48 грн - основна сума боргу, 6 136,41 грн - пеня, 3 075,38 грн - 30 % річних та 14 687,62 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 порушено провадження у справі № 910/13705/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 24.06.2015 р.

Позивач в судовому засіданні 2406.2015 надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, 14-В/літ.А.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України , ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 24.06.2015р., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України , а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідачем було викладено свою правову позицію по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

11 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» (надалі - позивача, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» (надалі - відповідача, замовник) було укладено договір № 11112014 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (надалі - договір), на підставі умов якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, відповідно до заявок замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги.

Відповідно до п. 2.1. договору перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенцій про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, інших міжнародних угод.

Згідно з п. 2.3. договору замовником для здійснення конкретних перевезень подаються перевізнику факсом або електронною поштою заявки на перевезення вантажів.

Відповідно до п.5.1 договору розрахунки за виконувані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків здійснюється протягом 15-ти днів з дня їх отримання замовником, якщо інший термін оплати не зазначений у заявці.

У п. 6.1. договору передбачено, що замовник виплачує за кожну розпочату добу наднормативного простою автомобіля під час завантаження/розвантаження або при оформленні митних документів, у разі якщо простій стався з вини замовника/перевізника, 100 Доларів США за кожну розпочату добу за кордоном та 50 Доларів США на території України, якщо інше не обумовлене в заявці. А починаючи з четвертої доби наднормативного простою 150 Доларів США за кожну розпочату добу, якщо інше не обумовлене в заявці. У разі простою автотранспортного засобу під час завантаження/розвантаження або при оформлені документів більше 48 годин на території України та СНД і 24 години на території інших країн до вихідних і святкових днів то замовник оплачує перевізнику наднормативний простій за вихідні та святкові дні, якщо інше не обумовлено у заявці.

Відповідно до п. 10.1, 10.2 договору останній вступає в силу з дня його підписання та буде діяти по 31.12.14, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання цього договору, то строк його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний рік.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами затверджено договір-експедиційно-транспортну - заявку № 1002 від 10.02.2015 р., відповідно до якої перевізник зобов'язався доставити товар (обладнання) по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), дата завантаження 13.02.2015р., дата розвантаження 23.02.2015-24.02.2015 р. у вказаній заявці сторонами також передбачено, оплату 1100 Доларів США по курсу НБУ на день вигрузки, оплата здійснюється протягом 1 дня після отримання оригіналів документів.

За твердженнями позивача на виконання умов договору та договору-експедиційно-транспортній - заявці № 1002 від 10.02.2015 р. позивач у період з 17.02.2015 по 04.03.2015 в повному обсязі виконав міжнародне перевезення вантажу, автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965. Проте відповідачем, не виконанні зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 27 302,72 грн.

Також, позивач зазначає, що в процесі виконання міжнародного перевезення вантажу автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), на місці митного оформлення (Туреччина) транспортного засобу р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ в період з 17.02.2015 по 26.02.2015 виник понаднормовий простій з вини замовника (відповідача), що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р.

Позивачем на адресу відповідача 14.03.2015 р. направлялися рахунки на оплату № 15468 від 04.03.2015 за транспортні послуги з перевезення на суму 27 302,72 грн та № 15423 від 04.03.2015 за простій понад нормативний на суму 28 543,76 грн та оригінали документів, визначені умовами договору (товарно-транспортну накладну CMR № 013965, заявку № 1002 від 10.02.2015). Відповідачем вказані рахунки не були оплачені.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялися га адресу відповідача претензії № 098 від 26.02.2015 р. та № 26ю/15 від 27.04.2015 з вимогою погасити заборгованість. Вказані претензії залишені відповідачем без реагування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.. 903 ЦК України .

Як вбачається з матеріалів справи протягом строку дії договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 11112014 позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 27 302,72 грн, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965.

Матеріалами справи також підтверджується факт понаднормового простою транспортного засобу р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ в період з 17.02.2015 по 26.02.2015, що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р.

Згідно з пояснень позивача, що підтверджується матеріалами справи, перевізник на адресу відповідача 14.03.2015 р. направлялися рахунки на оплату № 15468 від 04.03.2015 за транспортні послуги з перевезення на суму 27 302,72 грн та № 15423 від 04.03.2015 за простій понад нормативний на суму 28 543,76 грн та оригінали документів, визначені умовами договору (товарно-транспортну накладну CMR № 013965, акт № 15468 та заявку № 1002 від 10.02.2015). Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату вказаних рахунків.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 5.1 договору та договору-заявки, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період з 17.02.2015 по 04.03.2015 в повному обсязі виконав міжнародне перевезення вантажу, автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965, вартість послуг - 27 302,72 грн. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не оплатив надані послуги у повному обсязі.

Також матеріалами справи підтверджується факт понаднормового простою транспортного засобу р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ в період з 17.02.2015 по 26.02.2015, що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р.

Згідно з умовами договору п.6.1., позивачем направлявся рахунок № 15423 від 04.03.2015 за простій понад нормативний на суму 28 543,76 грн щодо його оплати відповідачем. Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату даного рахунку, у зв'язку з чим у відповідача виник борг на момент розгляду справи по суті у розмірі 55 846,48 грн (27 302,72 грн + 28 543,76 грн).

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 55 846,48 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 136,41 грн - пені, 3 075,38 грн - 30 % річних та 14 687,62 грн - інфляційних втрат.

У п. 6.2. договору передбачено, що за прострочення в оплаті рахунків, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірів подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку щодо оплати виставлених позивачем рахунків за наданні послуги та простій автотранспорту не оплатив, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір пені та 30 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлених позивачем: 6 136,41 грн - пені та 3 075,38 грн - 30 % річних.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що позивачем невірно зазначено сукупний індекс інфляції за розрахунковий період, відтак за розрахунком суду задоволенню підлягає інфляційні втрати у розмірі 9 219,14 грн. В іншій частині слід відмовити.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 19.03.2015 - 25.05.2015 55846.48 1.165 9219.14 65065.62

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 14-В/літ.А/; ідентифікаційний код 39304851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» (33028, м. Рівне, вул. Мазепи, буд. 29, кв. 20; ідентифікаційний код 33276798) 55 846 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сорок шість) грн 48 коп. - основного боргу; 6 136 (шість тисяч сто тридцять шість) грн 41 коп. - пені; 3 075 (три тисячі сімдесят п'ять) грн 38 коп. - 30 % річних; 9 219 (дев'ять тисяч двісті дев'ятнадцять) грн 14 коп. - інфляційних втрат та 1 701 (одну тисячу сімсот одну) грн 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.06.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.