Постанова

від 11.07.2016 по справі 910/13705/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р. Справа№ 910/13705/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Колесник Ю.М. (довіреність №1 від 01.06.2016 р.)

від відповідача - Запорожець І.С. (довіреність №1 від 09.02.2016 р.), Рудченко Р.С. (довіреність №2 від 07.11.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс»

на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р.

у справі №910/13705/15 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 55846,48 грн., 6136,41 грн. пені, 3075,38 грн. 30% річних та 14687,62 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 55846,48 грн. основного боргу, 6136,41 грн. пені, 3075,38 грн. 30% річних, 9219,14 грн. інфляційних втрат та 1707,72 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, а також при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні повністю підтримали доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

11.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» (замовник) було укладено договір № 11112014 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, на підставі умов якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, відповідно до заявок замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги.

Відповідно до п. 2.2. договору, перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенцій про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, інших міжнародних угод.

Згідно п. 2.3. договору, замовником для здійснення конкретних перевезень подаються перевізнику факсом або електронною поштою заявки на перевезення вантажів.

Відповідно до п.5.1 договору, розрахунки за виконувані транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Оплата рахунків здійснюється протягом 15-ти днів з дня їх отримання замовником, якщо інший термін оплати не зазначений у заявці.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що замовник виплачує за кожну розпочату добу наднормативного простою автомобіля під час завантаження/розвантаження або при оформленні митних документів, у разі якщо простій стався з вини замовника/перевізника, 100 доларів США за кожну розпочату добу за кордоном та 50 доларів США на території України, якщо інше не обумовлене в заявці. А починаючи з четвертої доби наднормативного простою 150 доларів США за кожну розпочату добу, якщо інше не обумовлене в заявці. У разі простою автотранспортного засобу під час завантаження/розвантаження або при оформлені документів більше 48 годин на території України та СНД і 24 години на території інших країн до вихідних і святкових днів то замовник оплачує перевізнику наднормативний простій за вихідні та святкові дні, якщо інше не обумовлено у заявці.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.3 договору, останній вступає в силу з дня його підписання та буде діяти по 31.12.2014 р. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання цього договору, то строк його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний рік.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами затверджено договір-експедиційно-транспортну заявку № 1002 від 10.02.2015 р., відповідно до якої перевізник зобов'язався доставити товар (обладнання) по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), дата завантаження 13.02.2015 р., дата розвантаження 23.02.2015 р. - 24.02.2015 р. у вказаній заявці сторонами також передбачено, оплату 1100 доларів США по курсу НБУ на день вигрузки, оплата здійснюється протягом 1 дня після отримання оригіналів документів.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору та договору-експедиційно-транспортній заявки № 1002 від 10.02.2015 р. позивач у період з 17.02.2015 р. по 04.03.2015 р. в повному обсязі виконав міжнародне перевезення вантажу, автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965. Проте відповідачем, не виконані зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 27302,72 грн.

В процесі виконання міжнародного перевезення вантажу автотранспортним засобом р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ по маршруту Стамбул (Туреччина) - Буча (Україна), на місці митного оформлення (Туреччина) транспортного засобу р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ в період з 17.02.2015 р. по 26.02.2015 р. виник понаднормовий простій з вини замовника (відповідача), що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р.

Позивачем на адресу відповідача 14.03.2015 р. направлялись рахунки на оплату № 15468 від 04.03.2015 р. за транспортні послуги з перевезення на суму 27302,72 грн. та № 15423 від 04.03.2015 р. за простій понаднормовий на суму 28543,76 грн. та оригінали документів, визначені умовами договору (товарно-транспортну накладну CMR № 013965, заявку № 1002 від 10.02.2015 р.). Відповідачем вказані рахунки не були оплачені.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялись на адресу відповідача претензії № 098 від 26.02.2015 р. та № 26ю/15 від 27.04.2015 р. з вимогою погасити заборгованість. Вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задовлення.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи протягом строку дії договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 11112014 позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 27302,72 грн., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 013965.

Матеріалами справи також підтверджується факт понаднормового простою транспортного засобу р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ в період з 17.02.2015 р. по 26.02.2015 р., що підтверджується картою простою автомобіля р/н ВК7005АО/ВК6321ХХ б/н від 26.02.2015 р.

У підпункті j пункту 1 статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. зазначено, що вантажна накладна містить інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей.

У статті 7 вказаної Конвенції встановлено, що відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підпунктах b, d, e, f, g, h, j пункту 1 статті 6.

Позивач стверджує, що відповідно до специфіки міжнародних автомобільних перевезень вантажів позивачу не могло бути відомо про характер вантажу та про країну рахунку в експортній декларації №15341200ЕХ039931 - Америка (400), країну в експорній декларації №15341200ЕХ037982 - Ізраїль (624). Перевізнику було відомо лише ті відомості які містяться у заявці №1002 від 10.02.2015 р. та відповідно дані вимоги відповідача були виконані в повній мірі, а саме був поданий автомобіль з тентованим причіпом, у наявності книжки ЄКМТ та TIR та міжнародна товарно-транспортна накладна CMR№013965.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 5.1 договору та договору-експедиційно-транспортної заявки, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення відповідачу документів на оплату наданих послуг, претензії та інших документів на виконання умов договору, колегія суддів зазначає наступне.

11.03.2015 р. цінним листом з описом вкладення позивачем було напрвлено на адресу відповідача претензію №098 від 26.02.2015 р. та копію карти простою автомобіля д.н. ВК7005АО/ВК6321ХХ, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 11.03.2015 р., фіскальним чеком №2450 від 11.03.2015 р. на адресу:01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14В/літ. А та описом вкладення у цінний лист від 11.03.2015 р., фіскальним чеком №2466 від 11.03.2015 р. на адресу: 07442, вул. Грушевського, 38, смт. Велика Димерка, Київська область (на адресу, яку, як зазначає позивач, повідомив директор відповідача Ступак Дарина по електронній пошті листом від 19.01.2015 р. Позивач зазначив, що вказана адреса вже неодноразово використовувалась у співпраці сторін у попередніх перевезеннях. Позивач зазначив, що за вказаною адресою направлялись відповідачу рахунки за попердні перевезення, які були отримані відповідачем та оплачені в повній мірі.

Позивачем на адресу відповідача 14.03.2015 р. направлялись рахунки на оплату № 15468 від 04.03.2015 р. за транспортні послуги з перевезення на суму 27302,72 грн. та № 15423 від 04.03.2015 р. за простій понаднормовий на суму 28543,76 грн. та оригінали документів, визначені умовами договору (товарно-транспортну накладну CMR № 013965, заявку № 1002 від 10.02.2015 р.). Вищезазначені документи були отримані відповідачем 17.03.2015 р., що підтверджується списком рекомендованих відправлень по ВПЗ №27 ТОВ «Рівнетранссервіс» від 13.03.2015 р., а також повідомленням про вручення №3302705527269.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 55846,48 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6136,41 грн. пені.

У п. 6.2. договору передбачено, що за прострочення в оплаті рахунків, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, встановила, що арифметично вірний розмір пені є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3075,38 грн. 30% річних та 14687,62 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку щодо оплати виставлених позивачем рахунків за наданні послуги та простій автотранспорту не оплатив, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, і він вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що 30 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем - 3075,38 грн. 30 % річних. Проте, позивачем невірно зазначено сукупний індекс інфляції за розрахунковий період, відтак за розрахунком суду задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 9219,14 грн. В іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, а також, що при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арус Транс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 р. у справі №910/13705/15 залишити без змін.

Справу №910/13705/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун