cpg1251 номер провадження справи 3/35/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2015 Справа № 908/2286/15-г
про визнання права власності
Суддя Соловйов В.М.
при секретарі Гречка К.С.
Представники:
від позивача: не з'явився (в судовому засіданні 03.06.2015р. Лічман В.Г., адвокат, довіреність № б/н 02.06.2015р.)
від відповідача: не з'явився
ТОВ "Технологія" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПрАТ "Агропромпостач" про визнання права власності на трансформатор ТМ-160-10/04 у трансформаторній підстанції № 340, що знаходиться за адресою м. Маріуполь, Володарське шосе,27.
Відповідно до Довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 06.04.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.
Особливості визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції встановлено статтею 1 Закону України від 12.08.2014р. № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".
Зокрема, частиною 1 цієї статті унормовано, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечити розгляд:
господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - господарськими судами, що визначаються головою Вищого господарського суду України.
За приписами ч. 2 ст. 6 "Прикінцеві положення" Закону № 1632-VII, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014 № 8-4211/14, ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється такими судами:
господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, господарським судом Запорізької області.
Визначення територіальної підсудності в разі зміни меж району або завершення антитерористичної операції встановлено статтею 3 Закону України від 12.08.2014р. № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції":
Державна судова адміністрація України на підставі прийнятих в установленому законом порядку рішень про зміну меж або завершення антитерористичної операції в разі відновлення належних умов діяльності місцевих судів, апеляційних судів, які знаходяться в районі, де проводилася антитерористична операція, направляє до відповідного вищого спеціалізованого суду подання про можливість відновлення роботи відповідного місцевого, апеляційного суду. Голова відповідного вищого спеціалізованого суду видає розпорядження про відновлення роботи визначеного в поданні Державної судової адміністрації України місцевого або апеляційного суду.
Визначення територіальної підсудності справ, розгляд яких розпочинається після видання головою відповідного вищого спеціалізованого суду розпорядження про відновлення роботи місцевого, апеляційного суду у зв'язку із зміною меж району або завершенням антитерористичної операції, здійснюється без урахування положень цього Закону.
Розпорядженням Вищого господарського суду України від 24.04.2015р. № 21-р "Про відновлення роботи господарського суду Донецької області" відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", Указу Президента України від 12.11.2014р. № 868/2014 "Про внесення змін до мережі господарських судів України" та на підставі подання Державної судової адміністрації України від 22.04.2015р. № 8-8141/15 про можливість відновлення роботи господарського суду Донецької області визначено:
1. Відновити роботу господарського суду Донецької області з 27.04.2015р. за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 5.
2. Господарському суду Запорізької області забезпечити розгляд справ (проваджень; за виключенням справ про банкрутство), підсудних господарському суду Донецької області, що надійшли на розгляд господарського суду Запорізької області до 27.04.2015р. на підставі Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням анти терористичної операції" та розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р.
Позовна заява ТОВ "Технологія" надійшла до господарського суду Запорізької області 06.04.2015р.
Отже, за територіальною підсудністю справа підлягає розгляду у господарському суді Запорізької області.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 328, 334, 392 ЦК України, ст. 1, 12, 49 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.04.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2286/15-г, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 14.05.2015р. об 11 год. 00 хв.
Ухвалою від 14.05.2015р. за клопотанням позивача та у зв'язку із неявкою обох сторін розгляд справи відкладений на 03.06.2015р. о 10 год. 00 хв.
Ухвалою від 03.06.2015р. за клопотанням позивача та у зв'язку із неявкою відповідача строк розгляду спору по справі № 908/2286/15-г продовжений на 15 днів - до 22.06.2015р. Розгляд справи відкладений на 22.06.2015р. об 11 год. 30 хв.
В судове засідання 22.06.2015р. представники сторін не з'явились, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 22.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 26.06.2015р.
Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.
Підтримуючи позовні вимоги в судовому засіданні 03.06.2015р. представник позивача в обґрунтування позову зазначив, що придбав за договором купівлі-продажу у листопаді 2002 року у відповідача трансформатор ТМ-160-10/04 за 1 300,00 грн.
В листопаді-грудні 2002р. за дозволом відповідача і постачальника електричної енергії ВАТ "Донецькобленерго" позивач за свої кошти встановив трансформатор у трансформаторній підстанції № 340.
Належність трансформатора позивачу знайшла відображення у бухгалтерському обліку позивача та відомості обладнання, що належить позивачу.
26.06.2003р. позивач і відповідач склали акт розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін, відповідно до якого трансформатор є власністю позивача.
ТП № 340 є одноповерховою будівлею зі шлакоблоку розміром 3 х 5 м., що належить відповідачу і складається з трьох відділень: вхідної частини високого напруження з роз'єднувачем (рубильником), середньої частини з власно трансформатором, що належить позивачу, вихідної частини, де знаходяться місця підключення та лічильні прилади, що належать споживачам, зокрема, позивачу.
До цього часу трансформатор, що знаходиться в ТП № 340, обслуговує позивача, відповідача та інших юридичних осіб та підприємців.
До лютого 2014р. відповідач ніколи не заперечував належність трансформатора позивачу на праві власності. Але у лютому 2014р. представники відповідача, зокрема директор ПрАТ "Агропромпостач" Омельченко І.В. та головний інженер Носенко П.Д., заявили, що у позивача немає права на трансформатор, а трансформатор, як і вся ТП № 340, належить відповідачу.
У лютому 2014р. відповідач як власник ТП № 340 став вимагати від позивача сплачувати щомісячно кошти не лише за реактивну енергію, але і 2 500,00 грн. на поточне обслуговування ТП № 340, до складу якої входить і трансформатор, погрожуючи відключенням електроенергії.
Відповідач надав позивачу договір № 12 від 10.02.2014р. на послуги по використанню ТП № 340 позивачу, який позивач підписав з протоколом розбіжностей та направив відповідачу 24.02.2014р.
В протоколі розбіжностей позивач, крім заперечень проти розміру плати у сумі 2 500,00 грн., посилався на те, що позивач є власником трансформатора, а тому пропонував відповідачу укласти договір про спільне використання ТП № 340.
Проте протокол розбіжностей відповідач не підписав, а в листі № 8 від 25.02.2014р. зазначив, що ТП № 340 знаходиться на балансі відповідача, та змушував позивача укласти договір, погрожуючи відключенням електроенергії. При цьому відповідач став виставляти рахунки, в яких вказував на те, що 2 500,00 грн. сплачуються нібито за оренду ТП № 340.
Таким чином, відповідач не визнає право власності позивача на трансформатор і вимагає від позивача платити йому за користування трансформатором, який є власністю позивача. Ці обставини не лише ставлять під сумнів право власності позивача на трансформатор, але використовуються відповідачем як обставини, що змушують сплачувати зайві кошти на утримання ТП № 340.
В письмових поясненнях від 18.06.2015р. позивач додатково зазначив, що трансформатор ТМ-160-10/04 перед його встановленням в ТП-340 в 2002 році був переобладнаний під електрострум потужністю 6 кВ, так як в м. Маріуполі відсутні лінії електропостачання потужністю 10 кВ. Переобладнання відбулось позивачем за його кошти господарським способом з відома відповідача як власника ТП-340.
Переобладнання трансформатора ТМ-160-10/04 під електрострум потужністю 6 кВ не викликало заперечень і ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" як постачальника електричної енергії. До цього часу, вже більше 10 років, постачання електроенергії здійснюється ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" через переобладнаний трансформатор ТМ-160-10/04.
На підставі наведеного позивач просить суд позов задовольнити повністю.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився.
У відзиві від 04.06.2015р. на позовну заяву відповідач зазначив, що трансформатор ТМ-160 кВА 6/0,4 знаходиться на балансі ПрАТ "Агропромпостач", що підтверджено договором на постачання електричної енергії № 11/735 від 09.03.2004р. між ПрАТ "Агропромпостач" та ВАТ "Донецькобленерго", технічним звітом лабораторних випробувань електрообладнання ПрАТ "Агропромпостач" від 13.02.2015р., Інструкцією про взаємовідносини електротехнічного персоналу ПрАТ "Агропромпостач" з персоналом Південного РЕС.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги ТОВ "Технологія" є неправомірними, так як в позові зазначений не той трансформатор, який знаходиться на балансі ПрАТ "Агропромпостач". Тобто, в позові зазначений 10 кВ трансформатор, а у власності ПрАТ "Агропромпостач" знаходиться 6 кВ трансформатор.
Перед початком судового засідання 22.06.2015р. на електронну пошту суду від Ірини СозіновоїПрАТ "Агропромпостач" Омельяненко І.О. про перенесення судового засідання у зв'язку з тим, що згідно ухвали господарського суду Запорізької області від 03.06.2015р. огляд трансформатора не проведений.
Клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
По-перше, у відповідності до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
При заявленні від імені відповідача клопотання про перенесення розгляду справи ініціатором клопотання не враховано, що строк розгляду спору вже було продовжено на максимально допустиму кількість днів (15) і останнім днем розгляду справи є саме 22.06.2015р. - тобто день прийняття цього рішення.
По-друге, директором ПрАТ "Агропромпостач" є не Омельяненко І.О., а Омельяненко І.В.
По-третє, господарський суд вважає, що відповідач недобросовісно користується наданими йому процесуальними правами, намагаючись перешкодити прийняти рішення по суті спору.
Так, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Ухвалою від 08.04.2015р. по справі № 908/2286/15-г господарський суд Запорізької області зобов'язав позивача надати докази того, що трансформатор ТМ-160-10/04 у трансформаторній підстанції № 340 фактично є в наявності станом на час розгляду справи, а також що він не переданий в заставу чи іншим видом не забезпечує виконання зобов'язання.
ТОВ "Технологія" складений акт від 29.04.2015р. про те, що 29.04.2015р. директор товариства Наумов В.П. за адресою м. Маріуполь, Володарське шосе,27 вручив директору ПрАТ "Агропромпостач" Омельяненко І.В. лист № 48 від 29.04.2015р.
Згідно листа № 48 від 29.04.2015р. на виконання ухвали господарського суду Запорізької області від 08.04.2015р. по справі № 908/2286/15 директор ТОВ "Технологія" Наумов В.П. просив директора ПрАТ "Агропромпостач" Омельяненко І.В. надати можливість установити наявність трансформатора ТМ-160-100/04 в ТП-340.
Директор ПрАТ "Агропромпостач" Омельяненко І.В. відмовився надати директору ТОВ "Технологія" Наумову В.П. можливість установити наявність трансформатора в ТП-340 та заявив, що зробить це лише у випадку, якщо суд надасть йому таку вказівку (а.с.42, 82).
Ухвалою від 03.06.2015р. господарський суд Запорізької області зобов'язав сторони комісійно встановити, який саме трансформатор знаходиться у трансформаторній підстанції ТП-340, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 27. Для цього суд зобов'язав Приватне акціонерне товариство "Агропромпостач" допустити представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія" до приміщення трансформаторної підстанції ТП-340 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 27 та оформити відповідний двосторонній акт огляду.
Вимоги суду були з боку відповідача проігноровано, що підтверджується актом представників ТОВ "Технологія", ПП Чавка В.В. та ПП Гриженко С.А. від 18.06.2015р.
Згідно цьому акту, листом директора ТОВ "Технологія" від 12.06.2015р. № 08 було запропоновано директору ПрАТ "Агропромпостач" Омельяненко І.В. виконати ухвалу господарського суду про обстеження трансформатора на ТП-340 в 10.00 годин 17.06.2015р.
Керівництво ПрАТ "Агропромпостач" в особі головного інженера Носенка П.Д. попросило відкласти вирішення даного питання на одну добу, нібито для з'ясування та вирішення якихось організаційних питань.
Проте, 18.06.2015р. в 10.00 годин керівництво ПрАТ "Агропромпостач" відмовилося виконувати згадану ухвалу суду та не допустило представників ТОВ "Технологія" для огляду трансформатора, пославшись на те, що трансформатор є об'єктом підвищеної небезпеки.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
В ухвалах від 08.04.2015р., від 14.05.2015р., від 03.06.2015р. господарським судом Запорізької області було роз'яснено сторонам право суду при прийнятті рішення стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1 700, 00 грн.) за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
Недопущення відповідачем представників позивача до приміщення ТП-340 згідно ухвали суду від 03.06.2015р. для встановлення, який саме трансформатор знаходиться у трансформаторній підстанції ТП-340, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 27, розцінено як зловживання процесуальними правами.
Як зазначено в ч.3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Усі судові рішення викладаються у письмовій формі.
Згідно пункту 3.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи можуть тягти за собою, зокрема, такі наслідки:
- стягнення штрафу з винної сторони в доход державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК);
- винесення у встановленому порядку окремих ухвал (стаття 90 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що передбачене пунктом 5 статті 83 ГПК право господарського суду у прийнятті рішення стягнути з винної сторони штраф у доход державного бюджету України стосується не лише рішень, прийнятих по суті справи, а й ухвал, у тому числі тих, якими розгляд справи не закінчується (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою в судове засідання представника учасника судового процесу та/або неподанням ним витребуваних судом матеріалів тощо).
В пункті 3.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 також роз'яснено, що зловживанням процесуальними правами слід вважати також і подання учасниками судового процесу:
- клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК процесуальних дій;
- подання другого і наступних клопотань (заяв) з одного й того самого питання, яке вже вирішено господарським судом;
- апеляційних і касаційних скарг на процесуальні документи, дія яких на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), - наприклад, на ухвалу про зупинення провадження у справі після поновлення провадження в останній.
З урахуванням обставин справи господарський суд може залишити відповідне клопотання (заяву, скаргу) без задоволення, приєднавши його (її) до матеріалів справи і зазначивши про це в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
За приписами п.5 Розділу XX "Перехідні положення" Підрозділу 1 "Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб" Податкового кодексу України, для цілей застосування п.5 ст.83 ГПК України щодо посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян використовується сума в розмірі 17 гривень.
Тобто, за статтею 83 ГПК України можливе застосування штрафу у розмірі до 1 700,00 грн.
Таким чином, при прийнятті цього рішення господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1 000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши в судовому засіданні 03.06.2015р. представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
ВАТ "Агропромпостач", м. Маріуполь (Постачальник) виставив на адресу ТОВ "Технологія" (Замовник, Платник) рахунок № 30123 від 04.11.2002р. на сплату трансформатора ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. (1 083,33 грн. та 20 % ПДВ - 216, 67 грн.).
Платіжним дорученням № 668 від 05.11.2002р. ТОВ "Технологія" оплатило на адресу ВАТ "Агропромпостач" 1 562,93 грн. з призначенням платежу: доплата оренди приміщення за жовтень 2002р. по рахунку № 30122 від 31.10.2002р. згідно договору № 34 від 21.10.2002р. та оплата трансформатора ТМ-160-10/04 по рахунку № 30123 від 04.11.2002р., разова покупка, в т.ч. ПДВ 260,49 грн.
Трансформатор ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. (1 083,33 грн. та 20 % ПДВ - 216, 67 грн.) переданий від ВАТ "Агропромпостач" на адресу ТОВ "Технологія" за накладною № 30123 від 08.11.2002р.
У зв'язку із продажем трансформатору ВАТ "Агропромпостач" (Продавець) виписав ТОВ "Технологія" (Покупцю) податкову накладну № 000603 від 09.11.2002р. на суму 1 300,00 грн.
26.06.2003р. ВАТ "Агропромпостач" (електропередавальна організація) та ТОВ "Технологія", Володарське шосе, 27 (абонент) склали акт розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін, відповідно до якого на балансі ВАТ "Агропромпостач" знаходиться ТП-340. На балансі ТОВ "Технологія" знаходиться: КВП 0,4 кВ від ТП-340 до ВРУ 0,4 кВ; силовий трансформатор 160 кВа ВРУ 0,4 кВ приміщень та внутрішніх мереж. Межа відповідальності за стан та обслуговування електричних мереж та установок знаходиться на нерухомих губках рубильника в РУ 0,4 Кв ТП-340.
В пункті 5 згаданого акту ВАТ "Агропромпостач" зобов'язується забезпечити на території своїх підстанцій охорону електромереж, що належать абоненту (ТОВ "Технологія"), та допуск до електроустановки для ремонту належного йому обладнання (а.с.11).
До матеріалів справи наданий договір № 12 від 10.02.2014р. на послуги по користуванню трансформаторною підстанцією ТП-3010.02.2014р., в якому ПрАТ "Агропромпостач" значиться Абонентом, а ТОВ "Технологія" - Субабонентом.
Згідно листу від 21.02.2014р. № 4 ТОВ "Технологія" направило на адресу ПрАТ "Агропромпостач" протокол розбіжностей до договору від 10.02.2014р. № 12.
Зокрема, в протоколі розбіжностей ТОВ "Технологія" пропонувало ПрАТ "Агропромпостач" в Преамбулі договору зазначити, що ТОВ "Технологія" є володільцем трансформатора ТМ-160-10/0,4, встановленого на ТП-340.
У відповідь на це 25.02.2014р. ПрАТ "Агропромпостач" повідомило ТОВ "Технологія" про те, що діюча підстанція ТП-340 знаходиться на балансі ПрАТ "Агропромпостач", затрати по забезпеченню обслуговування та технічної експлуатації ТП-340 несе ПрАТ "Агропромпостач".
Затрати на передоплату (за 2 місяці) РЕС по втратам ТОВ "Технологія" в ТП-340 в сумі 1 000,00 грн. без ПДВ, несе ПрАТ "Агропромпостач".
У зв'язку з вищезазначеним ПрАТ "Агропромпостач" попередило ТОВ "Технологія", що у випадку не укладення договору в запропонованій редакції, не оплати у вказаний строк направлених рахунків, ПрАТ "Агропромпостач" залишає за собою право розірвати з ТОВ "Технологія" попередній договір та припиняє електроспоживання товариства з ТП-340.
Оцінивши представлені докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який вступив в силу з 01.01.2004р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правовідносини між ВАТ "Агропромпостач" та ТОВ "Технологія" щодо купівлі-продажу трансформатора ТМ-160-10/04 за ціною 1 300,00 грн. (ПДВ - 216, 67 грн.) виникли у 2002 році, коли діяв Цивільний кодекс Української РСР.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом.
У відповідності до ст. 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
За приписами ст. 42 ЦК УРСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Поняття зобов'язання і підстави його виникнення визначені статтею 151 ЦК УРСР, відповідно до якої в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно ст. 153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Статтею 154 ЦК УРСР унормовано, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами (ст. 228 ЦК УРСР).
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися цивільні відносини з купівлі-продажу майна (трансформатора), що породили взаємні права та обов'язки.
Зважаючи на те, що сторони оформили свої відносини за допомогою рахунку № 30123 від 04.11.2002р. на сплату трансформатора ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн., платіжного доручення № 668 від 05.11.2002р. про оплату ТОВ "Технологія" цього рахунку, накладною № 30123 від 08.11.2002р. про передачу трансформатора ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. від ВАТ "Агропромпостач" (Продавця) на адресу ТОВ "Технологія" (Покупця), податкової накладної № 000603 від 09.11.2002р. на суму 1 300,00 грн., в яких відображено найменування товару, його кількість та ціна, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договорів купівлі-продажу.
Статтею 4 Закону України від 07.02.1991р. N 697-XII "Про власність", який діяв на час укладення між ВАТ "Агропромпостач" та ТОВ "Технологія" договору купівлі-продажу трансформатора ТМ-160-10/04 передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ст. 86 ЦК УРСР, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності в Україні охороняється законом.
Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
Усі форми власності є рівноправними.
Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Момент виникнення права власності у набувача майна за договором встановлений статтею 128 ЦК УРСР:
Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
Відтак, право власності ТОВ "Технологія" на трансформатор ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. виникло 08.11.2002р.
Статтею 48 Закону України від 07.02.1991р. N 697-XII "Про власність" встановлено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Захист права власності здійснюється судом.
Згідно ст. 49 Закону України "Про власність", володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
Власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України (ст. 55 Закону N 697-XII).
Зі змісту позовної заяви, наданих суду документів та відзиву ПрАТ "Агропромпостач" випливає, що відповідач з 2014 року не визнає право власності позивача на ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн., придбаний ще у листопаді 2002 року.
З моменту прийняття Закону України від 7 лютого 1991р. № 697-ХІІ "Про власність" (втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007р. № 997-V), введення в дію нового ЦК (з 1 січня 2004р.) визнано приватну власність і проголошено рівність перед законом усіх суб'єктів права власності.
Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком того, яке відповідно до закону не може їм належати.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплена і в Конституції України, відповідно до ч. 4 ст. 41 якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 2 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Непорушність права приватної власності і недопущення протиправного позбавлення власності визначено також серед конституційних основ правопорядку у сфері господарювання (ч. 2 ст. 5 Господарського кодексу України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК). Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності на майно, витребування його із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача у передбачених законом випадках, про визнання правочину недійсним, про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, про заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, про визначення порядку володіння та користування спільним майном, про поділ спільного майна або виділ з нього частки, про виключення майна з опису, про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власності тощо.
Відповідно до ст. 317 ЦК до правомочностей власника належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника ті місцезнаходження майна.
Під правомочністю володіння розуміється передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) у себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).
Правовомочності користування означають передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочності розпорядження означають юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
У сукупності ці правомочності вичерпують всі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або окремі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору і подібне. На відміну від прав власника правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а і, зазвичай, виникають з волі останнього і в передбачених ним межах, наприклад, договір найму, договір управління майном.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.
Оскільки власником спірного майна - трансформатора ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. є саме позивач ТОВ "Технологія", а відповідач ПрАТ "Агропромпостач" право власності позивача на цей трансформатор не визнає, права позивача слід захистити шляхом задоволення даного позову.
Заперечення відповідача з посиланням на те, що трансформатор ТМ-160 кВА 6/0,4 знаходиться на балансі ПрАТ "Агропромпостач", що підтверджено договором на постачання електричної енергії № 11/735 від 09.03.2004р. між ПрАТ "Агропромпостач" та ВАТ "Донецькобленерго", технічним звітом лабораторних випробувань електрообладнання ПрАТ "Агропромпостач" від 13.02.2015р., Інструкцією про взаємовідносини електротехнічного персоналу ПрАТ "Агропромпостач" з персоналом Південного РЕС, не спростовують висновок суду.
По-перше, вирішуючи спори, пов'язані з правом власності, суди повинні виходити з того, що підтвердженням наявності такого права, можуть бути, насамперед правовстановлювальні документи - тобто документи, які фіксують, підтверджують і оформлюють безпосередньо самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає (переходить) право власності. До таких документів зокрема відносяться: договори купівлі-продажу, міни, про дольову участь у будівництві, тощо, документи про перехід права власності в результаті приватизації, судові рішення та інше.
Від правовстановлювальних документів слід відрізняти бухгалтерські та облікові документи, якими оформлюються певні господарські операції.
Право власності ТОВ "Технологія" на трансформатор ТМ-160-10/04 у кількості 1 шт. за ціною 1 300,00 грн. підтверджено саме правовстановлювальним документом - договором купівлі-продажу.
По-друге, заперечуючи проти позову, відповідач наполягає на тому, що в позові зазначений не той трансформатор, який знаходиться на балансі ПрАТ "Агропромпостач" в трансформаторній підстанції ТП-340. Тобто, в позові зазначений 10 кВ трансформатор, а у власності ПрАТ "Агропромпостач" в ТП-340 знаходиться 6 кВ трансформатор.
Проте, позов заявлений про визнання права власності на трансформатор ТМ-160-10/04, тобто трансформатор, який і було придбано позивачем у відповідача за договором купівлі-продажу в 2002 році.
Твердження позивача про те, що трансформатор ТМ-160-10/04 було 10 років тому переобладнано під електрострум потужністю 6 кВ, нічим не підтверджено.
Проте, приймаючи судове рішення, господарський суд враховує, що в даному випадку позивачем не заявлено вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, для задоволення яких обов'язковим є встановлення факту існування речі, яка існує в натурі на момент подання позову.
Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Глави 83 ЦК.
Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню повністю без визначення судом конкретної адреси цього майна.
Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як зазначено у абз. 1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
В абзацах 1, 2 пункту 6.3 згаданої постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7 визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Позивач просить стягнути з відповідача на витрати за послуги адвоката 2 100,00 грн.
Господарський суд вважає, що вказана сума є співрозмірною з огляду на таке.
Згідно договору-доручення від 18.03.2015р. Адвокат Лічман В.Г., діючий на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1551 від 12.11.2003р. № 9 зобов'язався здійснити правове обслуговування ТОВ "Технологія" шляхом представлення його інтересів в господарському суді Запорізької області, Харківському апеляційному господарському суді та у Вищому господарському суді України в спорі з ПрАТ "Агропромпостач" про захист права власності на трансформатор ТМ-160-10/04.
Оплата за роботи, виконані адвокатом, здійснюються з розрахунку 300 (триста) гривень за 1 (одну) годину роботи.
Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт, на виконання юридичних послуг в період з 18.03.2015р. по 28.03.2015р. адвокатом потрачено 7 годин. Вартість робіт складає 2 100,00 грн.
Як свідчить виписка Відділення № 10 ПУМБ в м. Маріуполь за 19.03.2015р., ТОВ "Технологія" сплатило на адресу адвоката Лічмана В.Г. аванс згідно договору-доручення про надання правової допомоги від 18.03.2015р. суму 2 500,00 грн.
Відповідно до приписів пункту 6.5 постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7, розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи наступні фактори в їх сукупності: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; складність та новизна правових питань, що стосуються доручення; наявність необхідності певного досвіду для його успішного завершення; наявність вірогідності того, що прийняття доручення перешкоджає прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнює їх виконання в звичайному часовому режимі; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт, розмір мінімальної заробітної плати в Україні в сумі 1 218,00 грн., господарський суд вважає, що розмір відшкодування витрат за послуги адвоката є співрозмірним, тобто явно не завищеним. За таких обставин підстави для обмеження цього розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи відсутні.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія" (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 27, ідентифікаційний код 13525649) на трансформатор ТМ-160-10/04, придбаний за ціною 1 300 (одна тисяча триста) грн. 00 коп. за договором купівлі-продажу, оформленим у спрощений спосіб згідно рахунку № 30123 від 04.11.2002р., платіжного доручення № 668 від 05.11.2002р., накладної № 30123 від 08.11.2002р., податкової накладної № 000603 від 09.11.2002р.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агропромпостач" (юридична адреса: 87000, Донецька область, Володарський район, смт. Володарське, вул. Пушкіна, 13; адреса для листування: 87512, Донецька область, м. Маріуполь, а/с 185, ідентифікаційний код 00901861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія" (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 27, ідентифікаційний код 13525649) 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір та 2 100 (дві тисячі сто) грн. 00 коп. витрат за послуги адвоката.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агропромпостач" (юридична адреса: 87000, Донецька область, Володарський район, смт. Володарське, вул. Пушкіна, 13; адреса для листування: 87512, Донецька область, м. Маріуполь, а/с 185, ідентифікаційний код 00901861) в доход Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, р/р 31215206783007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409) 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом.
5. Повне рішення складено 26.06.2015р.
Суддя В.М. Соловйов
Суд | Господарський суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2015 |
Оприлюднено | 06.07.2015 |
Номер документу | 45978521 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Запорізької області
Соловйов В.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні