Постанова

від 25.06.2015 по справі 2а-3671/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2015 р. м. Київ К/800/15321/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Коцюрба В.М.;

за участю: представників позивача - Левчук К.С., Гриньків А.М.

представника третьої особи - Созоник Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр» до Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунальні інвестиції», про визнання дій протиправними та часткове скасування вимоги, що переглядається за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року КП «Єдиний розрахунковий центр» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області (далі - Інспекція) про визнання дій протиправними та часткове скасування вимоги.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення Підприємством фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим Інспекцією направлена вимога про їх усунення.

Посилаючись на те, що висновки акту ревізії не відповідають дійсним обставинам, а порушень допущено не було, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати протиправними дії відповідача та скасувати пункт 3 вимоги Інспекції від 14 червня 2012 року № 09-06-14-14/4748.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року, позов задоволено частково.

Скасовано пункт 3 вимоги Інспекції від 14 червня 2012 року № 09-06-14-14/4748. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, представників позивача та третьої особи, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії фінансового-господарської діяльності Підприємства за період з 1 січня 2009 року по 1 березня 2012 року складено акт від 1 червня 2012 року № 06-21/08.

Так, в ході ревізії проведено перевірку дотримання нормативів при наданні послуг з прибирання сходових кліток та достовірності визначення обсягу та вартості вказаних послуг, якою встановлено, що Підприємством при прийнятті послуг з прибирання сходових кліток ТОВ «Комунальні інвестиції» допущено порушення Типових норм обслуговування для робітників і виробничого персоналу, зайнятих утриманням житлового фонду, які затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 4 серпня 1997 року № 59.

Враховуючи безпідставну оплату коштів, Підприємству завдано шкоди (збитків) на суму 17 177 грн та завищено витрати з прибирання сходових кліток на суму 38226,54 грн.

14 червня 2012 року Інспекція направила Підприємству вимогу № 09-06-14-14/4748 про усунення порушень, виявлених ревізією, пунктом 3 якої зобов'язано: відобразити дебіторську заборгованість ТОВ «Комунальні інвестиції» в сумі 38 266 грн станом на 1 червня 2012 року по даних бухгалтерського обліку, балансовий рахунок 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» і провести претензійно-позовну роботу.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що пункт 3 вимоги Інспекції базується на висновках акту, що відображені без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, односторонньо, не розсудливо, внаслідок чого, таке положення вимоги підлягає до скасування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає остаточні висновки судів помилковими.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15) і колегія суддів бере її до уваги.

Тому у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов