ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/19019/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 826/16622/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Апекс-Пі» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Апекс-Пі» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2013 за №0005252208, від 01.11.2013 за №0007352208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від від 10.12.2013 скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АПЕКС-ПІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Еворі Інвестмент», ТОВ «Асіті Трейд», ТОВ «Ді-Рект Енерджі», ТОВ «Дроуз Інформ», ТОВ «Тендол Лімітед», ТОВ «Пікк Інтернешнл» за період з 01.01.2011 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт № 394/26-58-22-08-11-36158015 від 19.07.2013;
- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 1 433 422 грн., що призвело до заниження значення податку на прибуток на суму 307 439 грн., та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 286 685 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення № 0005252208 від 06.08.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358 356 грн. (з яких: 286 685 грн. - основний платіж та 71 671 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) податкове повідомлення - рішення № 0005262208 від 06.08.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 384 299 грн. (з яких: 307 439 грн. - основний платіж та 76 860 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
- за результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.2013 №5125/10/26-15-10-06-01 скаргу позивача задоволено частково та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2013 №0005262208 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18 460 грн., у задоволенні решти вимог скарги - відмовлено;
- з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у м. Києві №5125/10/26-15-10-06-01 від 11.10.2013, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0007352208 від 01.11.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 365 839 грн. (з яких: 307 439 грн. - основний платіж та 58 400 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення матеріалами актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача та висновком щодо наявності ознак фіктивності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків та не погодився з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції не може погодитися як з висновками суду першої, так і з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково поклав в основу мотивувальної частини свого рішення висновки актів податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, оскільки такі висновки в ході судового розгляду справи не були досліджені та перевірені судом належними та допустимими доказами.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору було досліджено обставини фактичного здійснення господарських операцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Отже, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій та законності формування позивачем сум витрат по податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам слід з'ясувати зміст отриманих позивачем робіт (послуг), їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх надання, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 30.06.2015 |
Оприлюднено | 02.07.2015 |
Номер документу | 45986789 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Борисенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні