Постанова

від 08.05.2015 по справі 2а-10090/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08 травня 2015 року 14 год. 15 хв. № 2а-10090/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 року відмовлено повністю у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та скасування рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 року скасовано, позов задоволено, а саме:

- визнано протиправними дії відповідача щодо призначення наказом № 63 від 09 лютого 2012 року проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, фактичного проведення перевірки та складання акту № 6/1704-2620811949 від 23 лютого 2012 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року";

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 06 березня 2012 року № 0000/21704 та № 0000/31704.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2012 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2012 року № 0000/21704 (далі - оскаржуване рішення) з направленням справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

Справа надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва та, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для її нового розгляду і вирішення визначено суддю Данилишина В.М.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, згідно зі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , судом допущено заміну первинного відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) .

У ході судового розгляду справи позивач та її представник підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 02 березня 2015 року судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій скасовано у зв'язку з тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано всі обставини, необхідні для всебічного, повного та об'єктивного розгляду та вирішення справи по суті.

Врахувавши позицію, викладену в ухвалі суду касаційної інстанції від 15 січня 2015 року, на новому розгляді справи судом першої інстанції, у тому числі додатково, з'ясовано наступне.

Так, на підставі направлення на перевірку від 09 лютого 2012 року № 47/17-227 та наказу від 09 лютого 2012 року № 63, співробітниками відповідача на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємницької діяльності позивача, за результатами якої 23 лютого 2012 року складено акт № 6/1704-2620811949 про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період із 01 січня 2009 року по 31 грудень 2011 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем задекларовано відповідно до звіту платника єдиного податку за 2010 рік 424563,12 грн. виручки, натомість фактично отримано 741088,84 грн. Даний обсяг виручки сформовано по надходженню коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, які надійшли з призначенням платежу "за перевезення вантажу", "за транспортні послуги", "за автотранспортні послуги".

Розбіжності між задекларованим обсягом виручки за 2010 рік та фактичним у розмірі 316525,72 грн. виникли внаслідок включення не в повному обсязі до складу виручки доходу, отриманого на розрахунковий рахунок за послуги з організації перевезень згідно відповідей з додатками (договори; акти виконаних робіт; банківські виписки): ТОВ "Глобал технології" від 05 січня 2012 року № 692/10, БФ "Україно! Я за тебе!" від 03 січня 2012 року № 158/10, ПП "Трансферейт логістик" від 22 грудня 2011 року № 78072/10, Національною телекомпанією України від 19 грудня 2011 року №76490/10, ТОВ "Укріталтехнології" від 20 грудня 2011 року № 77260/10, ПП "Томас і Сімонова" від 20 грудня 2011 року № 77162/1, ТОВ "Стамар-крокус" від 13 грудня 2011 року № 75447/10 та виписок з банківського рахунку позивача, чим порушено п. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ № 727/98).

На підставі висновків акту перевірки, 06 березня 2012 року відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0000/21704, яким за порушення п. 187.1 ст. 187 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 107271,12 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 6120,21 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000/31704, яким за порушення ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок громадян" та п. 177.2 ст. 177 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 8710,36 грн.

В контексті викладеного суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що між позивачем (експедитором), з однієї сторони, та контрагентами (Казенний завод порошкової металургії, ТОВ "Укріталтехнології", ТОВ "Машинобудівельна техніка Євроутіль", Благодійний Фонд "Україно! Я за тебе!", ТОВ "Глобал технології") (клієнти), з іншої сторони, укладено договори транспортної експедиції № 07/2009 від 02 листопада 2009 року, № 08/2009 від 02 листопада 2009 року, № 12/2009 від 20 листопада 2009 року, № 02/10 від 02 лютого 2010 року, № 03/2010 від 29 липня 2010 року (далі - договори) , а також додаткову угоду від 31 грудня до договору № 03/2010 від 29 липня 2010 року.

Враховуючи, що перелічені договори є ідентичними, судом не досліджується конкретно кожний з них.

Відповідно до п. 1.1, п. 1.2, пп. b п. 2.2, п.п. 3.1-3.4 договорів, експедитор надає клієнту транспортно-експедиційні послуги з метою доставки вантажів клієнта до пункту призначення в міських, між городніх та міжнародних напрямах.

При виконанні своїх обов'язків за цим договором експедитор діє на комісійних засадах, а саме: укладає необхідні угоди та вчиняє відповідні дії від свого імені за дорученням, за рахунок Клієнта та за винагороду.

Експедитор зобов'язаний укласти від свого імені та в інтересах клієнта договори перевезення вантажу та інші необхідні для цього угоди.

Клієнт здійснює оплати послуг експедитора відповідно до рахунків до договору. Експедитор надає клієнту рахунки, які повинні оплачуватись клієнтом протягом 3 (трьох) днів з моменту їх отримання.

Для оплати послуг третіх осіб, які надаються відповідно до укладених експедитором договорів (плата за перевезення вантажів, оплата послуг інших організацій і підприємств), та необхідних витрат (митні та інші збори, платежі тощо) клієнт здійснює перерахування експедитору відповідних сум. Такі суми включаються експедитором до рахунку, який сплачується клієнтом відповідно до п. 3.1 договору.

Суми, які перераховуються клієнтом для оплати послуг третіх осіб та інших витрат не є доходом (прибутком) експедитора, і витрачаються останнім виключно на оплату зазначених послуг і компенсацію понесених витрат.

Експедитор має право для виконання договору оплатити послуги третіх осіб та понести необхідні витрати за рахунок власних коштів, при цьому клієнт зобов'язаний відшкодувати понесені експедитором витрати у повному обсязі.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано суду: заявки на перевезення вантажу, акти виконаних робіт, звіти експедитора щодо виконання договорів, банківські виписки, інвойси.

Згідно з реєстраційними даними, позивач займається організацією перевезень вантажів.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договорів та матеріалів справи, позивачем не надаються послуги з транспортного перевезення, а надаються послуги з підбору перевізників.

Згідно зі ст.ст. 929, ст. 932 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 295, абзацу 1 ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

З викладених норм вбачається, що експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань.

Відповідно до ст. 1, ч. 9 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивач є посередником між контрагентами та перевізниками, оскільки до обв'язку позивача входить підбір перевізників та укладання з ними угод для перевезення вантажу. Оплата здійснюється через позивача перевізникам.

У матеріалах справи наявні банківські виписки, з яких вбачається, що на рахунок позивача надходили кошти за надання транспортних послуг: "за перевезення вантажу", "за транспортні послуги", "за автотранспортні послуги". Також з наданих банківських виписок вбачається, що позивачем в подальшому перераховано кошти безпосередньо перевізникам.

Крім того, суд звертає увагу, що умовами договорів передбачено, що суми, які перераховуються клієнтом (контрагентами позивача) для оплати послуг третіх осіб та інших витрат не є доходом (прибутком) експедитора (позивача), і витрачаються останнім виключно на оплату зазначених послуг і компенсацію понесених витрат під час перевезення.

З банківських виписок вбачається, що у 2010 році за транспортні послуги у розмірі 470706,90 грн. перераховано третім особам (перевізникам) за договорами транспортної експедиції грошові кошти у розмірі 435058,35 грн., а у 2012 році за транспортні послуги у розмірі 494757,35 грн. перераховано третім особам (перевізникам) за договорами транспортної експедиції грошові кошти у розмірі 268735,55 грн.

Отже, кошти, які перераховані третім особам, не є доходом (прибутком) позивача як експедитора.

Згідно з абзацом 5 п. 1 Указу № 727/98 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Договори транспортного експедирування, які укладалися між позивачем та його контрагентами, мають правову природу агентського договору, а не договору комісії, як помилково зазначив відповідач.

В акті зазначено про виникнення у позивача обов'язку зареєструватися платником ПДВ у зв'язку з перевищенням виручки від реалізації продукції.

Разом з тим, суд звертає увагу, що підстави для визначення обов'язку реєструватися платником ПДВ у 2010 році визначалися Законом України "Про податок на додану вартість", а не Указом № 727/98.

Згідно п. 1.4 ст. 1, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 України "Про податок на додану вартість", поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З аналізу викладених норм вбачається, що поняття "поставка товарів (послуг)" не є тотожним поняттю "виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" у розумінні Указу № 727/98.

Виручкою від реалізації послуг є комерційна винагорода за здійснення експедиторських послуг, а не всі кошти які надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Більше того, позивач надавав послуги тільки з експедирування, тобто відносно послуг транспортування позивач виступав агентом замовника таких послуг. Транспортні послуги безпосередньо отримував замовник транспортування, і, відповідно, отримував позивач кошти від замовника, як його агент, і оплачував послуги перевізника. Тобто, кошти, сплачені за транспортування перевізнику, не можуть враховуватись позивачем при визначені загальної суми від здійснення операцій з поставки послуг з експедирування.

Отже, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивачем у 2010-2011 роках не перевищувала 500000,00 грн. на рік, а тому відсутні підстави для визначення позивачу додаткових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та ПДВ за вказаний період.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному ст. 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст. 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Як встановлено судом, податковим органом не враховано, що відповідно до ч. 6 Указу № 727/98, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, а отже, суму передбачену п. 181.1 ст. 181 ПК України слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, встановленого Указом, тобто, з моменту, коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.

Згідно з п. 18 підрозділу 2 розділу XX ПК України, особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог п. 181.1 ст. 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Враховуючи, що позивач протягом 2010 та 2011 років перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснені ним господарські операції, у межах законодавчо визначеного граничного обсягу виручки, протягом цього часу не підлягали оподаткуванню ПДВ, а тому не могли бути враховані у загальному обсязі оподаткованих операцій, оскільки згідно з нормами п. 181.1 ст. 181 ПК України, до складу 300000,00 грн. входять тільки ті суми від здійснення операцій з поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню ПДВ (у даному випадку такі операції у межах 500000,00 грн. оподаткуванню не підлягали).

Судом встановлено, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів за період 2010 року - 270382,49 грн., а за 2011 рік - 28788,03 грн., тобто, за спірний період позивач не перевищив 500000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06 березня 2012 року № 0000/21704, яким ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 113391,33 грн. (Сто тринадцять тисяч триста дев'яносто одна гривня тридцять три копійки).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин