Постанова

від 30.06.2015 по справі 923/1777/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року Справа № 923/1777/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 (головуючий суддя Гладишева Т.Я., судді Савицький Я.Ф., Журавльов О.О.) у справі№ 923/1777/14 Господарського суду Херсонської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії ТОВ НВФ "Агросвіт" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" про стягнення 715.444,31 грн., та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" доТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії ТОВ НВФ "Агросвіт" провизнання недійсним пунктів 11.3 та 11.4 договору № 09ТК03/01-1, за участю представників: позивачаБіляєв М.М., відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії ТОВ НВФ "Агросвіт" (далі - позивач, ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії, Філія) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (далі - відповідач, СТОВ "Аграрник", скаржник) про стягнення 715.444,31 грн. - 30 % річних за договором поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09ТК03/01-1 від 03.01.2013 (далі - Договір).

СТОВ "Аграрник" звернулося до місцевого господарського суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії про визнання недійсними п. п. 11.3,11.4 згаданого Договору.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.01.2015 позовні вимоги за первісним позовом задоволено в повному обсязі: стягнуто з СТОВ "Аграрник" на користь ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії 715.444,31 грн. 30 % річних за договором. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 рішення Господарського суду Херсонської області від 20.01.2015 скасовано. Первісний позов ТОВ науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії ТОВ НВФ "Агросвіт" задоволено частково: стягнуто з СТОВ "Аграрник" на користь ТОВ науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії ТОВ НВФ "Агросвіт" 71.485,44 грн. трьох процентів річних. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов СТОВ "Аграрник" задоволено частково: визнано недійсним пункт 11.4 договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09ТК03/01-1 від 03.01.2013. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, позивач за первісним позовом звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 625 ЦК України, ст.ст. 36, 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ науково-виробнича фірма "Агросвіт" в особі Південної філії (продавець) та СТОВ "Аграрник" (покупець) укладено договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09ТК03/01-1 від 03.01.2013, за умовами якого продавець зобов'язався здійснити постачання товарів, безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції, покупцю/виробникові такої сільськогосподарської продукції, а саме: насіння, засоби захисту рослин, добрива (далі - Товар), який Покупець зобов'язується прийняти та оплатити відповідно до п. 1.2 цього Договору на умовах, що вказуються сторонами в Доповненнях.

В порушення умов договору СТОВ "Аграрник" здійснило розрахунки за товар, отриманий за вищезазначеними накладними, частково в сумі 703.550,84 грн., а також повернуло товар на суму 139.106,10 грн.

Таким чином, за відповідачем утворився борг сумі 2.360.000,00 грн., у зв'язку з несплатою якого Філія звернулась до СТОВ "Аграрник" з відповідним позовом про стягнення зазначеної суми боргу.

За наслідками розгляду вказаного позову рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.05.2014 у справі № 923/474/14 стягнуто з СТОВ "Аграрник" на користь ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії 2.360.000,00 грн. основного боргу.

Після набрання вказаним рішенням законної сили позивачу був виданий відповідний наказ від 10.07.2014, за яким відповідачем сплачено борг у повному обсязі.

Оскільки СТОВ "Аграрник" обов'язок щодо належного виконання Договору з плати поставленого товару виконано несвоєчасно, станом на 10.10.2013 за ним утворилася заборгованість перед Філією на загальну суму 2.738.100,93 грн., у зв'язку з чим останньою за період з 10.10.2013 по 30.10.2014 нараховано 30 % річних у сумі 715.444,31 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Через несплату відповідачем зазначеної вище суми річних ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії звернулось до Господарського суду Херсонської області з даним позовом до СТОВ "Агросвіт".

Відповідно до пункту 11.3 Договору сторони погодились не застосовувати скорочені строки позовної давності до нарахування штрафних санкцій (пені), а застосовувати загальний строк позовної давності.

Приписами пункту 11.4 Договору встановлено, що відповідно до статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання продавець може вимагати від покупця, а останній зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30 % річних від простроченої суми.

У свою чергу СТОВ "Агросвіт" звернулось до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів 11.3 та 11.4 Договору.

Визнаючи недійсним п. 11.4 Договору, апеляційний суд виходив з того, що він не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки встановлення умовами договору розміру 30 % річних фактично змінює умови Договору відносно ціни Договору. Крім того, на думку апеляційного суду, даний пункт Договору суперечить принципам розумності та справедливості та порушує права відповідача.

Однак колегія суддів з вказаним висновком апеляційного суду не погоджується та вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог та їх відсутність для задоволення зустрічного позову, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.

Таким чином, судами підставно взято до уваги факти, встановлені у справі №923/474/14 та викладені у рішенні від 15.05.2014, щодо умов та виконання договору поставки № 09ТК03/01-1 від 03.01.2013.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судами, позивач належним чином виконував зобов'язання за Договором щодо здійснення поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором поставки та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України вчасно не оплатив отриманий товар за договором.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а також до п. 11.4 Договору відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Відповідач свій обов'язок, щодо належного виконання Договору в частині розрахунків виконав невчасно, станом на 10.10.2013 у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем на загальну суму 2.738.100,93 грн.

За період з 10.10.2013 по 30.10.2014 позивачем було нараховано 30 % річних в сумі 715.444,31 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до проведених відповідачем оплат за договором № 09ТК03/01-1 від 03.01.2013.

Відповідач за первісним позовом не надав доказів добровільної сплати нарахованих річних відсотків.

За таких обставинах місцевий суд дійшов правильного до висновку про доведеність первісних позовних вимог у повному обсязі.

Як зазначалось вище, пунктом 11.4 Договору поставки встановлено, що відповідно до статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання продавець може вимагати від покупця, а останній зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 11.3 Договору поставки сторони погодилися не застосовувати скорочені строки позовної давності до нарахування штрафних санкцій (пені), а застосовується загальний строк позовної давності.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт і послуг або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

У частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Позивач за зустрічним позовом звернув увагу, що натомість у пункті 11.3 Договору поставки зазначено, що сторони погодилися не застосовувати скорочені строки позовної давності до нарахування штрафних санкцій (пені), а застосовується загальний строк позовної давності.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого частиною другою статті 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

На думку позивача за зустрічним позовом, за вказаних обставин положення пункту 11.3. договору поставки суперечить статтям 260, 261 ЦК України та частині 6 статті 232 ГК України.

Однак, як вірно встановили суди обох інстанцій, вказані доводи позивача за зустрічним позовом є хибними, оскільки умови п. 11.3 Договору щодо збільшення строків позовної давності для штрафних санкцій узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 259 ЦК України, згідно з якою позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 203 та 215 ЦК України недійсність правочину пов'язання, зокрема, із невідповідності змісту правочину чинному законодавству.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 625 ЦК України сторони при укладені правочину можуть погодити інший розмір процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що визначення 30% річних від простроченої суми, які сторони погодили у п. 11.4 спірного договору, відповідає приписам чинного законодавства. Також колегія суддів відзначає, що за економічним змістом встановлення більш високої процентної ставки за прострочення виконання грошового зобов'язання є додатковим стимулом вчасного чи якнайшвидшого виконання кредитором такого зобов'язання.

Крім того колегія суддів бере до уваги і те, що суд апеляційної інстанції зовсім чітко та обгрунтовано не визначив, в чому саме пункт 11.4 договору суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, принципам розумності та справедливості. При цьому цілком хибним є посилання апеляційного суду (за одночасного стягнення з відповідача за первісним позовом 3 % річних) на те, що ставка у 30 % річних фактично змінює умови договору щодо ціни товару, адже в такому випадку йдеться про необгрунтоване змішування понять ціни товару та додаткової майнової відповідальності кредитора за несвоєчасну оплату цього товару.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог та їх відсутність для задоволення зустрічного позову є законним, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача за первісним позовом.

Керуючись ст. ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 20.01.2015 у справі №923/1777/14 залишити в силі.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (75300, Херсонська обл., Новотроїцький р-н, смт. Новотроїцьке, вул. Залізнична, 17, ідент. код 30981635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (28020, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, смт. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1, ідент. код 23233729) 8.007,05 грн. судового збору.

Видачу наказу доручити Господарському суду Херсонської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова