Ухвала

від 17.06.2015 по справі 826/5162/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/53269/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представників позивача Тупікової К.В., Млечко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року

у справі № 826/5162/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київське детективно-охоронне агентство «Безпека-ЛТД» (далі - ТОВ «КДОА «Безпека-ЛТД»)

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «КДОА «Безпека-ЛТД» звернулось у квітні 2014 року до суду з позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2014 року № 0002812207 та № 0002822207.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 року № 0002812207 та № 0002822207.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.11, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 137.10, п. 137.16 ст. 137, п. 1381, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198. 1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Положення № 88) та ст. 159, ч. 3 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 18.03.2014 року № 1358/26-58-22-07-17/21610122, яким встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 14.1.11 та пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 137.10 та п. 137.16 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2 та п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 135 537,00 гривень; п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 та п. 201.10 ст. 201 ПК України та п. 2.4 Положення № 88, п. 9.1 ст. 9 Закону № 996-XIV, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 857 819,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2014 року: № 0002812207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 2 135 537,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 533 844,00 гривні; № 0002822207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 857 819,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 928 910,00 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що господарські операції з постачання та доставки продукції, надання інформаційних (консультаційних) послуг, транспортного обслуговування, послуг з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади, послуг по проведенню інформаційно-маркетингових досліджень, рекламних послуг, що обумовлені укладеними між позивачем та його контрагентами, фактично не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на фактичне настання правових наслідків .

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Положеннями ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (замовник/покупець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з: ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Соларіс» (виконавець) за договором про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 01.11.2011 року № 1720/ІК; ТОВ «Вортекс Транс» (перевізник) за договором транспортного обслуговування від 01.11.2011 року № 1730; ПП «Захист Центр Плюс» (виконавець/постачальник) за договором про надання послуг (з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади) від 30.09.2011 року № 11011 та договором постачання та доставки продукції від 23.12.2011 року № 1737; ТОВ «Саміро Холдинг» (виконавець) за договором про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 01.08.2011 року № 811і; ТОВ «Сінтеро» (виконавець) за договором про надання послуг (з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади) від 06.01.2012 року № 060112С-1; ТОВ «Сучасні Торгівельні Рішення» (постачальник) за договором поставки від 10.01.2012 року № 100112СТР-1; ТОВ «Арт-Дека» (Виконавець) за договором про надання маркетингових послуг з організації та реалізації технологічного контролю за виробничими процесами надання охоронних послуг від 03.03.2012 року № 3003-ТК; ТОВ «Пі Ем Дівіжн» (виконавець) за договорами: про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 30.04.2012 року № 30/04ІК, про надання рекламних послуг від 01.04.2012 року № 12/04 та про надання послуг (з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади) від 02.07.2012 р. № 0207/07/12; ТОВ «Фірма Рісмус» (виконавець) за договором про надання послуг (з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади) від 01.06.2012 року № 15/01/06 та договором про надання маркетингових послуг з організації та реалізації технологічного контролю за виробничими процесами надання охоронних послуг від 01.10.2012 року № 10/01/12; ТОВ «СЛ-12» (виконавець) за договором про надання маркетингових послуг з організації та реалізації технологічного контролю за виробничими процесами надання охоронних послуг від 01.06.2012 року № 1787/ТК; ТОВ «Промислова компанія «Нашира» (виконавець) за договором про надання маркетингових послуг з організації та реалізації технологічного контролю за виробничими процесами надання охоронних послуг від 01.08.2011 року № 860м; ТОВ «Техно-Торг» (продавець) без укладення письмових договорів, з покупки техніки у серпні-жовтні 2012 року.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій за вказаними договорами та фактичного отримання товарів (робіт/послуг), обумовлених такими, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, актів прийому-передача робіт (наданих послуг), актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), переліків працевлаштованих осіб, актів виконаних робіт, актів наданих послуг, щомісячних звітів про загальні проблеми, звітів про виконані робот, видаткових та податкових накладних, рахунків на оплату, банківських виписок, платіжних доручень.

Судами встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД є діяльність приватних охоронних служб, в межах якого і було заявлено у вищенаведених суб'єктів господарювання спірні послуги та товари.

При дослідженні зазначених документів судом апеляційної інстанції встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відображають зміст та обсяги даних операцій, підписані та скріплені печатками сторін, тобто є первинними документами у розумінні Закону № 996-XIV, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів, робіт/послуг за такими в межах власної господарської діяльності.

При цьому, матеріали справи свідчать, що спірні господарські операції у повній мірі відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Додатково позивачем на підтвердження фактичного виконання спірних господарських операцій долучено до матеріалів справи копії заявок на транспортне обслуговування, калькуляцій витрат за кожною із заявок з надання транспортних послуг, щотижневих, періодичних та щомісячних звітів, буклетів, довіреностей, наказів, додатків до актів виконаних робіт.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу щодо відсутності у позивача таких документів як заявки, замовлення, звіти, макети, ескізи, графіки перевезення, оскільки Наказом № 578/5 «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» не передбачено обов'язку підприємства зберігати такі.

Щодо змісту договорів, направлених на пошук персоналу, то судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що метою замовлення зазначених послуг слугує значний об'єм прийнятих позивачем в роботу об'єктів охорони, який унеможливлює здійснення власними силами пошуку кваліфікованого персоналу у розрізі необхідної кількості посад, які введені в штатний розпис підприємства для забезпечення об'єктів охорони кваліфікованими охоронцями.

Доказами наявності прийнятих зобов'язань з охорони певних об'єктів, в межах яких приймалися рішення щодо доукомплектування та розширення штату товариства, слугують відповідні договори на охорону об'єкта, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проведений пошук кваліфікованого персоналу у розрізі охоронців підтверджується заявами про прийняття на роботу, датовані періодом дії спірних договорів та містять свідчення про проходження кандидатом на вакансію стажування на об'єкті охорони.

Разом з тим, при дослідженні наявних у матеріалах справи копій наказів генерального директора ТОВ «КДОА «Безпека-ЛТД» від 19.12.2011 року № 197 та від 19.09.2011 року № 150 «Про необхідність замовлення послуг з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади» судом апеляційної інстанції встановлено обґрунтованість необхідності замовлення зазначених послуг.

Крім того, у зв'язку із необхідністю укомплектування постів охорони на об'єктах, що знаходяться під охороною позивача та офісного приміщення засобами зв'язку, позивачем було прийнято рішення здійснити пошук потенційних постачальників офісної техніки та мобільних телефонів, про що свідчить наказ від 26.09.2012 року № 115.

Також, колегія суддів вважає, що при дослідженні наявних у матеріалах справи копій договорів оренди нежитлових приміщень, укладених з ДП «ЕКОС АТ ХК «Київміськбуд», зокрема: від 30.12.2010 року № 79 (прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 241,5 кв.м., що розташоване по пров. Очаківському, 3, та використовується позивачем під офіс); від 30.12.2010 року № 78 (прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 215,0 кв.м., що розташоване по бул. Чоколівський, 27б, та використовується позивачем під офіс); від 30.12.2011 року № 84 (прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 215,0 кв.м., що розташоване по бул. Чоколівський, 27б, та використовується позивачем під офіс); від 30.12.2011 року № 145 (прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 241,5 кв.м., що розташоване по пров. Очаківському, 3, та використовується позивачем під офіс), судом апеляційної інстанції у повній мірі спростовано доводи відповідача, підтримані судом першої інстанції, щодо відсутності у позивача матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги ТОВ «КДОА «Безпека-ЛТД».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 р. у справі № 826/5162/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько