Ухвала

від 23.06.2015 по справі 804/9282/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/13674/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С. ,

розглянувши касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року

по справі № 804/9282/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» звернулось до суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007781501, №0007791501 від 06.12.2012 року та №0002481501від 08.05.2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у даній справі позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АНІ» за жовтень 2011 року, за результатами якої податковим органом було зроблено висновок про те, що позивачем порушено:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. ст. 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбання та наступному продажу товарів (послуг), нереальність проведення господарських операцій між ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» з ТОВ «АНІ» у жовтні 2011 року та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги для третіх осіб;

- пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток по операціях, які складені без мети настання реальних наслідків з підприємствами постачальниками та покупцями по ланцюгу постачання, що призвело до завищення об'єкту оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 952928,00 грн. та до заниження суми податку на прибуток за 4 квартал 2011 року на загальну суму 97419,00 грн.

- пп.198.3 ст.198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при визначенні податкового кредиту по операціям, які складені без мети настання реальних наслідків по ланцюгу постачання, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 258101,00 грн. за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки податковим органом 06.12.2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0007771501, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 97419,00 грн.;

- №0007781501, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 322626,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 258101,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 64525,00 грн.;

- №0007791501, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року на 952928,00 грн.

Позивач, не погодившись з висновками податкового органу за результатами перевірки та прийнятими ним за результатами перевірки податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, і за результатами розгляду скарг позивача частково скасовано податкове повідомлення-рішення №0007771501 від 06.12.2012 року в частині збільшення основного платежу з податку на прибуток на 19776,00 грн., в решті це та інші рішення відповідача, які прийняті за результатами перевірки, залишені без змін та відповідачем за результатами розгляду скарг позивача 08.05.2013 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002481501, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 77643,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність документального підтвердження сплати податків попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки Податковий кодекс України не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі №804/10772/13-а, яка набрала законної сили 18.09.2014 року, визнано протиправним та скасовано наказ № 1040 від 13.11.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд», виданий Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби; визнано протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області стосовно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ані» за жовтень 2011 року».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у спірних податкових повідомленнях-рішеннях №0007791501 від 06.12.2012 року та №0002481501від 08.05.2013 року відсутні посилання на порушення позивачем відповідних положень законодавства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ст.71 КАС України).

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року по справі № 804/9282/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 26.06.2015 р.