Постанова

від 29.09.2014 по справі 804/9282/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 р. Справа № 804/9282/13-а

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

09.07.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), в якому просить (з урахуванням уточнення) скасувати податкові повідомлення-рішення №0002481501 від 08.05.2013 р., №0007781501 від 06.12.2012 р., №0007791501 від 06.12.2012 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 р. провадження у справі зупинено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 р. провадження у справі зупинено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 р. провадження у справі поновлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 14.11.2012 р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» (код ЄДРПОУ 13472597) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АНІ» (код ЄДРПОУ 31321052) за жовтень 2011 р.

Перевірка була здійснена на підставі наказу №1040 від 13.11.2012 р.

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 14.11.2012 р. № 5062/22/13472597 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазнаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та наступному продажу товарів (послуг), нереальність проведення господарських операцій між ТОВ «МФ «Рейнфорд» з ТОВ «АНІ» жовтень 2011 р. та юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розд. III Податкового Кодексу України, а саме підприємством завищено об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності за 2-4 квартали 2011 р. на суму 952 928,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток до сплати за 4 квартал 2011 р. на суму 97 419,00 грн.; п.198.3 ст. 198 п. 201.4. ст.201, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 258 101,00 грн. в т.ч. за жовтень 2011 року суму 258 101,00 грн.

За результатами перевірки податковим органом відносно підприємства винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0007771501 від 06.12.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 97419,00 грн.;

- №0007781501 від 06.12.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 32626,00 грн.;

- №0007791501 від 06.12.2012 р., яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 952 928,00 за 4 квартал 2011 р.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач звернувся з первинною скаргою до Державної податкової служби у Дніпропетровській області №8 від 25.02.2013 р., за результатом розгляду якої було скасовано податкове повідомлення-рішення №0007771501 від 06.12.2012 р. в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 19776,00 грн. та прийнято нове №0002481501 від 08.05.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 77643,00 грн., в інші частині податкові повідомлення рішення залишені без змін, скарга без задоволення (рішення від 26.04.2013 р. №1884/10/10-25).

Також позивачем було подано повторну скаргу до Міністерства доходів і зборів України №66 від 16.05.2013 р., яка була залишена без задоволення (рішення від 03.06.2013 р. №4057/6/99-99-10-01-15).

Крім того, підприємством було подано заперечення на Акт перевірки №02 від 28.01.2013 р., проте рішення про результати розгляду даного заперечення, за поясненнями позивача, отримано не було. Відповідачем з даного приводу пояснень не надано.

Відповідно до Акту перевірки, для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарським взаємовідносинам за жовтень 2011 р. з питань взаємовідносин із ТОВ «АНІ» (код ЄДРПОУ 31321052) ТОВ «МФ «Рейнфорд» не було надано жодних документів.

При перевірці використано Акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська від 02.11.2012 р. №303/22-6/31321052 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «АНІ» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період жовтень 2011 р.

Відповідно до вказаного Акту, зустрічну звірку не можливо було провести у зв'язку з тим, що стан платника - 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», неможливістю вручення запиту на надання документів та ненадання самих документів, підтверджуючих господарські відносини із суб'єктами господарювання за період жовтень 2011 р.

ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська посилається на висновки Акту ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 07.02.2012 р. №246/2305/34823994 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Консент-2007» (код ЄДРПОУ 34823994) з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Комтех-Обладнання» (код ЄДРПОУ 33493272) за жовтень 2011 р., відповідно до якого встановлено, що оформлення договорів та первинних документів ТОВ «Консент-2007» щодо реалізації товарів, придбаних у ТОВ «Комтех-Обладнання» покупцям ТОВ «АНІ» є такими, що суперечать нормам Цивільного кодексу України та не можуть бути спрямовані на реальне настання правових наслідків через включення до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість за правочинами, які за результатами перевірки визнано нікчемними.

За таких обставин, по ТОВ «АНІ» відсутній факт реального вчинення господарських операцій за жовтень 2011 р.

При проведенні аналізу наявних баз даних АІС «Облік платників і платежів», Інформаційно-пошукової системи «ЗАПИТ», АІС «ТАХ», АС «Бест-звіт», АС «Аудит», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, що використовуються ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська, враховуючи неможливість проведення господарських відносин із суб'єктами господарювання за період жовтень 2011 р. встановлено неможливість реального здійснення господарських відносин та неможливість проведення документальної позапланової перевірки із покупцями, зокрема з ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд».

Враховуючи викладене, договори, укладені між позивачем та ТОВ «АНІ» не спричиняють реального настання правових наслідків. ТОВ «МФ «Рейнфорд» завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по підприємству ТОВ «АНІ» на суму 258 101,00 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 р. на суму 258 101,00 грн.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп. 14.1.231 и.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду,

Господарським кодексом України визначено наступне:

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського кодексу України та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Відповідно до пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2011 року позивач отримав від ТОВ «АНІ» компоненти згідно договору постачання №110329 від 01.03.2011 р., що підтверджується видатковими накладними №40 від 12.10.11 на суму 408000,00 грн., №41 від 14.10.11 за суму 432000 грн., №44 від 19.10.11 на суму 330727,20 грн., №45 від 24.10.11 на суму 173878,80 грн., №46 від 28.10.11 на суму 204000 грн., в зв'язку з чим постачальником (ТОВ «АНІ») було надано на адресу позивача податкові накладні № 40 від 12.10.11 на суму 408000,00 грн., в т.ч. ПДВ 68000,00 грн., №41 від 14.10.11 на суму 432000 грн., в т.ч. ПДВ на суму 72000,00 грн.. №44 від 19.10.11 на суму 330727,20 грн., в т.ч. ПДВ на суму 55121,20 грн., №45 від 24.10.11 на суму 173878,80 грн., в т.ч. ПДВ на суму 28979,80 грн., №46 від 28.10.11 на суму 204000,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 34000,00 грн.

Господарською метою при придбанні товарів було виробництво молочних продуктів.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що дані відносини податковим органом не досліджувалися.

Єдиною підставою для визначення податкового зобов'язання підприємства стало посилання на висновки Акту зустрічної звірки ТОВ «АНІ».

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з його контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих/отриманих товарів/послуг, про що податковий орган ніяких заперечень не навів.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Щодо посилання відповідача на Акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська від 02.11.2012 р. №303/22-6/31321052 слід зазначити наступне.

Встановивши під час зустрічної звірки ланцюг взаємовідносин ТОВ «Комтех-Обладнання» - ТОВ «Консент-2007» - ТОВ «АНІ», відповідач дійшов висновку, що операції постачання товарів від ТОВ «АНІ» до позивача є нереальними.

Суд критично оцінює використання відповідачем Акту ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська від 02.11.2012 р. №303/22-6/31321052 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «АНІ» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період жовтень 2011 р. як підстави для висновків перевірки позивача, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд звертає увагу, що згідно Акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента податковим органом, без співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів щодо з'ясування факту здійснення господарських операцій, неможливо зробити висновок про нереальність здійснення господарських відносин і ТОВ «МФ «Рейнфорд» і ТОВ «АНІ».

Крім того, в Акті перевірки приведено історію зміну стану ТОВ «АНІ» згідно якого вбачається, що стан 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», що було причиною неможливості проведення зустрічної звірки з ТОВ «АНІ», було встановлено 27.06.2012 р. Натомість відповідачем було встановлено порушення позивачем порядку нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «АНІ» за період жовтень 2011 року. На той момент ТОВ «АНІ» значилась у стані 0, тобто ТОВ «АНІ» знаходилось за адресою свого місця реєстрації в зв'язку з повідомленням до ЄДР.

Остання податкова звітність ТОВ «АНІ» була здана за серпень 2012 року, тобто ТОВ «АНІ» здала податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2011 р.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. по справі 8/140, від 29.10.2010 р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010 р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 р. у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 р. у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин з контрагентом.

Дослідження первинних документів, які опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентом свідчить, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач на обґрунтування позову, серед іншого, вказує на процедурні порушення податковим органом про приведенні перевірки. Зокрема, підприємством не було отримано наказ та повідомлення про проведення перевірки, в Акті перевірки не зазначені підстави для її проведення.

Суд має врахувати, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 р. справа №804/10772/13-а визнано протиправним та скасовано наказ № 1040 від 13.11.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» (код ЄДРПОУ 13472597)», виданий Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та визнано протиправними дії відповідача стосовно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача (код ЄДРПОУ 13472597) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ані» (код ЄДРПОУ 31321052) за жовтень 2011 року».

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 р. постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 р. залишена без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, у судовому порядку встановлено неправомірність проведення перевірки позивача, на підставі якої були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, в порушення вимог ч.1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено доказів у спростування реальності виконання господарських операцій позивача, з урахуванням ділової мети та економічної вигоди, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Таким чином, Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0002481501 від 08.05.2013 р., №0007781501 від 06.12.2012 р., №0007791501 від 06.12.2012 р.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 29.09.14 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Парненко Ю.Ю. Ковтун